На останніх тижнях вагітності вже дуже хотілося пошвидше народити, хоча звідусіль лунало: “відсипайся”, “насолоджуйся спокоєм”, “ще встигнеш, куда спєшить в такой жара” і т. д. Я то всьо прекрасно розуміла, але це нічого не змінювало – хотіла вже нарешті спати на животі і спині, бігати, нагинатися, влазити в щось інше, ніж лосіни, і не ганяти постійно в туалет 🙂

Коли ми нарешті приїхали в рідні стіни разом із тим маленьким згорточком щастя, то раптової ейфорії не настало. Що дивно – навіть не було усвідомлення того, що на мені величезна відповідальність, що я – мама, а поруч, набурмосивши губки, спить наша донька, повноцінна маленька особа. Швидше навпаки – нахлинула глибока депресуха. Уявляєте? На мене навалилась хвиля суму. На мене, вічно таку всю пазітівну і діставучу…

Виявляється, післяродова депресія існує! І це дуже печальне явище. Приїхавши додому, я була страшенно щаслива нарешті перебувати під одним дахом з рідними людьми. Але то щастя притуплювалось, як тільки мала засинала і потрібно було також швидко лягати спати, щоб виспатись. В голову лізли дуже дивні і страшні думки: “Що далі?”, “Як нею опікуватись?”, “Що я взагалі їй можу дати?”, “А якщо я зроблю щось не так?”., “А якщо щось станеться?”… Вечорами на мене находила така порожнеча, що іноді ревіла в міцне чоловіче плече. Петрик давав мені зрозуміти, що все добре, що з нами трапилось найкраще, що може бути з людьми. Тільки збагнемо ми це трішки згодом…

 

Важко було постійно лежати чи стояти. Довго на ногах не витримувала. Апетит був ніякий, та і боялась їсти багато чого (через шви і через грудне вигодовування), тому вага стрімко пішла вниз і тиждень після пологів я важила на 11 кг менше (за вагітність набрала 15 кг від моменту взяття на облік). Через таку раптовість на ногах з’явились розтяжки. Живіт після пологів був наче порожній, всередині мене утворилась яма, тільки шкіра висіла собі. Де поділись всі м’язи? Але насправді я уявляла, що буде гірше, тому, в принципі, була задоволена тим, що бачу. Єдине, що мене ледь засмучувало, – це невеличкі розтяжки над пупком. Туди я не втирала кокосову олію, а даремно 🙂 Але “то таке”, як казав один відомий дядько.

На вулицю перші дні взагалі не виходила, а коли нарешті вирвалась викинути сміття і зайти в магазин, то страшенно раділа, йдучи доріжками мікрорайону. Було таке враження, ніби кожен, хто йшов назустріч, дивився і дивувався “а де її живіт?”. Так ніби всі помітили кілька днів моєї відсутності і що я взагалі була вагітна 🙂

Дні були одноманітними і це ще більше вганяло в депресію. Юстина їла, спала, плакала і робила свої дєла. І так щодня безперестанку. Одне і те саме, одне і те саме… Згодом окрім спання, їжі і каків-пісів наша новонароджена кралечка ще гуляла, пасла коні, приймала сонячні ванни (+ препарати всякі) від жовтяниці і купалася.

Купати ми її почали через два дні після виписки з пологового. Мене виписали в середу, в четвер до нас додому прийшла місцева педіатр і сказала не чекати, поки відпаде прищепка. Тому наступного дня в нас був урочистий сеанс купання, на яке збіглась “вся родина”: ми з мужом і наші мами. Юстинка трохи була шокована такою кількістю рук, тому трішки підхникувала, але загалом мовчала. Коли витягнули її з води, то почався жалісний гучний рьов. Таке відбувалося майже після кожного наступного купання: у воді тишина, поза водою плач. Менше плакала, якщо трішки її погодувати перед “запливом”, хоча мудрі люди кажуть, що не можна купати ситу дитину.

Плавала вона в кип’яченій воді (десь 37 градусів) до того моменту, поки не зажив пупок (хоча хтось кип’ятить півроку, я б копита відкинула так довго це робити). Пупковий затискач відвалився разом із залишками пуповини через тиждень після народження, то була перша мегаподія 🙂 Ми закутали її після купання в рушник і коли розкутали, то зрозуміли, що чогось бракує…

Ще ми дуже боялися, щоб вода не потрапила у вухо і ретельно витирали, якщо кілька крапель все ж умудрялись затекти. Але потім я прочитала, що більшість мам цим не париться і що все окей, живі-здорові вуха в дітей. Якось же пірнають?

Після купання в нас були такі процедури:

• “Баба Маруська” – закутування в рушник з головою;
• “Апєрация “Пупок” – промивання пупця перекиссю і зеленкою;
• “Шик-блєск-красата” – натирання звичайною стерилізованою олією *я не жартую, сама була в шоці, що не джонсонс бейбі* – змащували складки і суху шкірку, якщо була;

Через раз ми купали її в травках – трава причепи (череда) і ромашка, куплені в аптеці. Перед купанням робили масажик: ніжки велосипедиком і жабкою, рученята-обнімашки і т. і.

Гуляти на вулицю вперше ми вийшли аж на другому тижні життя (до хрестин, о мама мія, как дальше жить). До того ми перебивались свіжим повітрям на балконі. Петро сказав мені золоте правило: “Дитина має бути сита і суха, щоб йти гуляти”. Тому спочатку я змінювала їй підгузник, мінімально одягала і добряче годувала, а тоді вже виходила на балкон. По ідеї, вона би мала добре спати на свіжому повітрі, але тільки ми клали її у візок, починався плач. Тому такі “прогулянки” були недовгими (та і, зрештою, вони і мають на початку бути по 15-30 хв.).

Коли ми нарешті урочисто зібрались йти гуляти на вулицю, то ситуація змінилась на краще. Поклали у візок – виїхали на коридор – спить. Не встигли навіть в ліфт сісти, а вона вже вирубон, таке мені подобалось 🙂 Мабуть, малявки просікають, коли візок їде, а коли стоїть на місці. Гуляли вперше ми аж годину (не бачу змісту виходити на 15 хв. з багатоповерхівки та ще й з візком), маленька весь час спала. Я зацінила цю фішку, тож як тільки мені треба було, аби вона дивилась сни, я клала її у візок і ми йшли гуляти. На початках на вулиці вона могла спати навіть 3-4 години (ох, було файно). Згодом я навчилась вправно заїжджати на бордюри і спускати візок сходами (задні колеса рулять!).

Перша прогулянка

У перервах між сном та їжею я інколи викладала її на животик, так-так, таку ще масюпусіньку. Мучилася, але зі всіх сил пробувала ледь-ледь піднімати голову. Плюс так виходили зайві газики. Іноді поєднувала два в одному – роздягала і ставила пасти коні під сонячним промінням на балконі (кажуть, це допомагає при фізіологічній жовтяниці). Легше їй це вдавалось, якщо підставити ручки ближче одна до одної, під груди.

Її одяг я прала дитячим порошком “Ушастий нянь” і прасувала… Місяць. Далі я вирішила не панькатися і стати #плахаямать, тому прасувала тільки свіжокуплені речі (нові і зі секонду). Скільки там того одягу? Вона фактично не пітніла, одяг рідко забруднювався. Зі всіх речей 56-го розміру виросла за місяць. Так що не затарюйтесь мімімішними одьожками для таких манявок. Найзручніше – це людинки (чоловічки) на закльопки спереду. Всі штани постійно сповзатимуть, всі футболки чи кофти задиратимуться, а шкарпетки – злітатимуть.

До місяця часу Юстина багато спала. Якщо вам кажуть, що новонароджені постійно сплять, то не вірте. Бо не постійно. Не набігає там 18 годин сну аж ніяк. Моя за добу дрихла по-різному – від 11-ти до 16-ти годин. Можливо, якщо рахувати ще їжу+сон 2 в 1 (циця в роті замість дурачка, якого я вирішила не давати, бо не бачила в цьому змісту), то разом буде вісімнадцять. Але “бодрствованія” було чимало, тому іноді вона дивилась на світ своїми оченятами, хоча і мало що ще бачила. Або одразу плакала – голосно і жалісно. Той плач був завжди однаковий і важко було визначити, що не так. Хоч і причин у такому крихітному віці небагато:
– нагодуйте;
– змініть підгузник;
– переодягніть;
– приспіть.

Звісно, ще може бути сумно, страшно або може щось боліти. Але розглянемо основні причини незадоволення.

НАГОДУЙТЕ

Їдять новонароджені довго. Юстя просто висіла на грудях, коли не спала. А часто і спала, і підцьмокувала, хитрунка 🙂 Сеанси їжі могли займати від 15 до 45 хв. Правильно, а куди гнати?)) Сил ще не так багато, щоб швидко витягувати молочко. Та і що ще робити, як не їсти? Розглядати світ ще нецікаво, бо маленькі малюки бачать тільки щось контрастне і недалеко (20 см, якщо не помиляюсь). Тобто єдінствінним варіантом досуга була циця. Як тільки мала починала ревіти, я тут же “запускала молочну лінію молокозаводіка”, як казав наш тато. Переважно діяло.

Якщо ж потрібно було її приспати, то спершу я міняла підгузник, а тоді вже давала їсти, щоб не будити заспану дитину (хоча кажуть, що після їжі вони люблять наробити купку – в нашої такого не було). Стовпчиком я її після годування не носила, взагалі про необхідність відригнути повітрячко моя мама, яка останній раз мала справу з немовлятами 25 років тому *ета била я*, згадала не одразу. Тому Юстина їла собі і спала, нічого її не турбувало. Славнозвісних коліків ми теж нє абнаружили (може одну-дві нічки було іноді, що голосно плакала і не одразу брала груди, але то було не напряжно).

ЗМІНІТЬ ПІДГУЗНИК

Тут всьо просто. Або дитина багато напісяла і підгузник вологий зі середини, або пісьохи перетекли збоку, або купка щастя.

Часто в підгузниках для новонароджених є спеціальна жовта смужка спереду – індикатор вологи. Коли на неї потрапляє сеча, то смужка забарвлюється в синій/зелений. Так можна бачити, чи підгузник повністю мокрий, чи лише частково. Проте не так важко зрозуміти, що рідини в ньому достатньо, – пампєрсок робиться великим, набухає. Відповідно це може заважати дитинці. Загалом, заглядати під резиночку варто час від часу, якщо ви не були поруч із малявкою. Змінювати одноразові трусики рекомендують кожних 3-3,5 години. Я ж перший тиждень міняла малій підгузник одразу після того, як вона трохи налюрить. Думала, це їй заважає 😂 Добре, що знайшлись мудрі люди, які навели нас на путь істінний – на то підгузники і створені, щоб не міняти після одного “попісу”. Економна мать, нє?.. Недешеве задоволення, але з пелюшками я б не хотіла мати справу, не знаю, як колись це все прали і сушили… Зараз використовую в середньому 6 підгузників на день (один коштує +- 4 грн, тобто за місяць набігає сума 720 грн, ну, нехай 700… якраз вистачає соціальної допомоги на підгузки).

Деякі підгузники могли протікати збоку. Тут два варіанти: або ми з мужом схалявили і зле його одягнули, або такий він є. До прикладу, частенько міг перетікати монстр підгузників Huggies Elite Soft, який ми практикували вдягати на ніч, оскільки преафігезнєйше вбирав вологу і лишався сухим. Наразі експериментую і пробую ледь не всі на світі марки (планую написати об етом). Уявіть собі, навіть український виробник є і його хвалять, тільки я ще не пробувала (Pi-pi зветься, всьо просто).

Як почути, що дитина накакала? Якщо ви були поруч у цей момент, то однозначно відрізните цей звук + те, як ваше чадо тужилось. Якщо ні, то достатньо просто заглянути за ґумку і все буде видно. Запаху як такого нема на початку. Взагалі какахи дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, не пахнуть. Майже. Вони мають бути жовтенькі (хоча бувають і зеленкуватого відтінку), консистенція рідкувата з комочками (як французька гірчиця ггг).

ПЕРЕОДЯГНІТЬ

Бо занадто понавдягали або навпаки – роздягнули. Таке в нас було рідко, але все ж було. Перші дні (початок березня) дитина була в хаті в шапочці, антицарапках, людинці і зверху ще якусь кофтину можна було пришпандьорити. Налякали мене, то я і кутала чогось її. Але потім нарешті дійшло, що щось тут не так, і почала її роздягати. Холодний ніс, руки чи ноги – не показник. Температуру треба міряти ззаду на шиї. Якщо на дотик вагаєтесь, то юзайте термометр, електронний найкраще – пік і всьо. Згодом ми одягали шапку лише після купання, але і з тим мене попустило. Часто вночі в неї могли бути дуже холодні руки, прям крижані, то я могла на ніч одягати щось на кінцівки. Але загалом, моя логіка така: не плаче, значить всьо окей. Бо якщо буде спекотно чи холодно – дасть знати. Хтось каже давати +1 шар одягу, але в цьому не бачу змісту. Дивіться по дитині. Зараз от спека +30 і вище, то хочеться її взагалі голою цілий день тримати.

ХОЧУ СПАТИ

Оскільки малявка 9 місяців перебувала в животі, то їй дуже комфортно перші тижні життя бути з мамою – чути стукіт її серця, заколисуватися під такий звичний для неї ритм ходьби. Тому для того, аби приспати Юстю, я просто притискала її міцно до себе, максимально огортала руками, тулилася щокою і під “шшш-шшш” ходила ритмічно по хаті, пружинячи в такт. Обов’язково ходила, бо на місці стояти не канає. І сидіти не канає. Вона вирубувалась. Так само швидко вона засинала і засинає досі в слінгу, коли я її примотую до себе і починаю займатись своїми справами, ходячи туди-сюди по хаті. Але намбер ван – це груди. Таке враження, що коли дитина починає їсти і перші краплі молока потрапляють на язичок, настає екстаз. Такі наркоманські очі робляться, вона їх так закочує, дуже смішно виглядає. Циця присипляє грудничка, є там якийсь снодійний складник))

Взагалі багато чого я тупо не знала. Добре, що в мене є коліжанки з дітьми трішки старшими, які завжди могли порадити, що і до чого. Але я, як дитьо Гугла, пєрвим дєлом все шукала в неті. Інфи просто купа! Не завжди добре структурованої і української, але купа. У ФБ є різні групи, де люди діляться досвідом чи шукають шляхи вирішення проблеми: Батьківство, Львівська група підтримки ГВ, Група підтримки грудного вигодовування, Слінгомами Львова тощо. Всюди можна знайти або аналогічне питання, або задати власне. Такого в наших батьків точно не було! І я щаслива, що дружу зі сучасними технологіями, бо вони зна-а-а-ачно полегшують моє мамство.

А татство в перші дні життя Юсті виглядало так:

Коли я нарешті буду мати міру? 🙂