Ідентифікаційний код для дитини: мій досвід

“Що, навіть таким маленьким вже треба робити код?”, – питала в мене жіночка, яка стояла позаду в черзі. Дати стовідсоткової гарантії, що цей ідентифікаційний конче потрібен моїй 9-місячній Юстині, я не могла, оскільки половина знайомих зробили закордонний паспорт без нього, а половині сказали принести код. Ну, всьо як завжди… Тому я вирішила все ж спершу відвідати Податкову, аніж потім поїхати виробляти паспорт Юсті і кусати лікті, бо нема ІПН.

Податкова інспекція Львова розташована на протилежному боці від нашого дому, тому я точно знала, що буду відсутня більше двох годин. На щастя, наша дитина вже їсть всяке різне, п’є водичку і навіть останнім часом засинає у візку сама, тому лишити її бабусі на кілька шістдесятихвилинок – то зовсім вже не трабл. Тим більше, моя мама навіть освоїла ерго-рюкзак, в якому Юстина полюбому вирубується, як младєнєц, при інтенсивній ходьбі. Ну і циця тепер набагато рідше, ніж на початках (три-чотири години витримує без капризів).

Які документи я взяла зі собою?

1. Свідоцтво про народження Юсті + копія.

2. Паспорт мій.

3. Паспорт тата (можна було не брати).



Підписуйтесь на наш YouTube канал, аби не пропустити щось цікаве: 

https://goo.gl/Aaa4cm



На місці важко було зорієнтуватися, бо нема ніде нормальних надписів (хоча я виробляла два роки тому собі новий код, тож трішки пам’ятала, куди йти). Інформаційного віконечка не знайшла, причепилась до дядька на охороні: “Йдете вниз, поки не впретесь у кіоски, і наліво. Там будуть віконця по районах (наприклад, “Личаківський ОДПІ”)”. Виявилося, що навіть якщо я проживаю в Шевченківському районі, то можу спокійно ставати в чергу до вікна іншого району (моє якраз було зачинене і зашторене жалюзями). Тобто, по суті, не важливо, в якому ти районі, – надписи для краси.

wp-image-571957620jpg.jpg

Спершу я хотіла взяти бланк для заповнення без черги, щоб цьоця мені просто видала його і я пішла собі шрайбати. В мене ж кожна секунда на вагу золота! Але так ніззя. Вона мусить перевірити, чи ти часом ще не брала такого папірця, тому довелося вистояти в черзі. Коли прийшла моя очєрєдь, жінка у віконечку попросила мій паспорт і оригінал свідоцтва про народження малечі. Шось там наклацала на комутері і вручила мені документи назад разом із славнозвісним бланком.

Заповнювати його я пішла за спеціальний стіл, де були великі гарні зразки перед носом. Але не було жодної ручки. Уявляєте? Я, людина, яка живе в еру інформаційних технологій, звичайно, забула про необхідність носіння зі собою кулькового друга. Давно вже не студентка *хоча я і лекції умудрялась друкувати на кишеньковому компі – потім тільки шрифт зменшив і маєш готову шпору))*. Все, що треба, можна замалювати/надиктувати/надрукувати в смартфоні (Google Keep енд компані).



Позичити ручку не було в кого. Точніше, людей було багато і продавців у магазинах теж, але всі не мали змоги виділити мені капельку чорнила. Довелось купити. А я, як на зло, взяла з дому лише 20 грн, з яких вже витратила трохи на дорогу і на ксерокопію свідоцтва. Було смішно. То так завжди, коли не треба, є нагальні ризиковані витрати))

Бланк я заповнила швидше, ніж татко, що сидів поруч *він обклався документами ще коли я тільки прийшла в інспекцію*. Там все просто: спершу ПІБ дитини, стать, дата народження, місце народження і проживання (наша ще так і не прописана – нічого ніхто не казав, бо я на хвильку задумалася, який би міг бути облом), серія і номер свідоцтва; майже тотожні мої дані, дата сьогоднішня *для мами в декреті це складне питання, треба підглядати в смартфон* і підпис.

Далі з тим заповненим бланком і копією свідоцтва я знову стала в чергу до єдиного робочого віконечка, по ходу поспілкувалася з тітонькою, якій було цікаво все те, що й мені, коли я тільки зайшла в установу. Працівниця податкової перевірила заповнені дані з оригіналом свідоцтва і сказала прийти через 5 робочих днів, тобто через календарний тиждень, бо субота і неділя то атхадні 🙂 Забрати код може або тато, або мама – не важливо. Головне взяти свій паспорт і оригінал свідоцтва про народження дитини. Виготовлення такого папірця є безкоштовним.

Всього лиш. Думаю, цю процедуру могли б якось оптимізувати, щоб не стояти тричі в черзі. І могли би не жлобитись на ручки. Я навіть свою свіжокуплену залишила на столі зі зразками – авось комусь теж так її буде треба, як мені.

Ітого, я була відсутня 3 години, бо маршрутка, в якій я їхала додому, умудрилась зламатись в час пік. Тобто в податковій мені довелось провести майже годину, а ніби й нічого не робила, правда?.. Клята бюрократія.

Було корисно? Дайте знати лайками та коментарями 🙂 А ще підписуйтесь на Мамунцю:

Related Posts

Facebook
Facebook
YouTube
RSS

12 thoughts on “Ідентифікаційний код для дитини: мій досвід

  1. Марина says:

    А у нас в Харькове нужно снчало пойти в соседний от налоговой магазин канцтоваров и купить за четыре грн бланк Ручки есть на привязи.

    • Мамунця says:

      О-йой, ше ходи в інше приміщення… Все для людей! 🙁 Чому не видавати ці бланки на місці?

  2. Мак says:

    А де можна роздрукувати ці бланки, дома заповнити і тітонці бюрократці принести нехай переаіряє.?

  3. Таня says:

    А у нас то взагалі бардак *мені аж накипіло*
    Вистоюєш чергу, тебе, не дивлячись на те що ти з каляскою і дитиною, шлють в магазин за 100м за бланком, який там тобі ксерять за 2грн (тут головне не одну копію зробити) вертяєшся, зразка для заповнення нема. Три рази переписуєш, псіхуєш, малий вже ниє. Ідеш ксериш ще раз, заповняєш дома, а потім приходиш , і тут тобі кажуть «а ми бланки поміняли» і ти, як той ідіот, знову робиш те саме черга-ксерокс-черга
    У нас в податковій якісь нововведення, що у них бідних бланків нема? Нема сил і нервів вже на них…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *