Мабуть, багато хто думає “шо ж вона пише, ніби-то їй не вистачає часу в добі, якщо вести блог і постити регулярно в соцмережах встигає?”. І справді – коли ж я умудряюсь писати, раз так багато материнських клопотів навколо? Як довго я взагалі строчу статтю? Як підбираю теми? Де це все занотовую? Чи кошу на тому бабло? Чи зникає іноді натхнення? Чи маю наполеонівські плани стосовно Мамунці? Спробую розкрити шторки свого бложика, бо мені нічого приховувати 🙂

що надихнуло почати вести блог?

перша стаття і перше відео

Перша моя стаття побачила світ, коли Юстині було 3 місяці. Кину лінк на неї сюди – це стаття про підводні камені вагітності. Її я писала, звісно, з дитиною біля грудей (більшість моїх статей так написані – так, як і більшість моїх статей прочитані з дитиною біля циці, підозрюю 😂). От так валялася на ліжку і строчила. А Юстина їла і спала, їла і спала, як всі новонароджені.

Чому я вирішила почати писати, якщо в школі не могла навіть дві сторіночки зі зошита накарлякати під час творчих уроків з української? З мене просто перло. Я тупо була ошелешена тим всім новим, що бухнуло в один момент на голову з появою Юстьки. Не сподівалась, що світ так перевернеться!

Шукала інформацію в неті і не надто на неї натрапляла. Було дуже багато російського і дуже багато перекладеного з російської українського… Так з’явились дописи про жовтяницю і післяпологовий період, до прикладу. Виставляти це на персональну сторінку не дуже хотіла, бо не всі люблять тему батьківства, тому створила блог.

Хоча першим несвідомим “блогерським вчинком”, мабуть, була зйомка відео, де я показувала, що беру в пологовий. Зараз це відео має більше 12 тисяч переглядів.

Яка була реакція чоловіка, коли Ви йому повідомили, що хочете почати вести блог?

Еее. Та ніби ніякої. Навіть не пам’ятаю, чи ми це обговорювали. Ніхто ж не знав, шо воно зайде так далеко 🙂 Спочатку я давала йому перечитувати кожну статтю, а потім якось попустило)) Петрик завше давав цінні поради і підтримував.

процес написання статті

Якщо хтось думає, що блогером бути легко, то може спробувати 😊 Не виключаю, що є люди, які пишуть свої думки одразу перфектно добре, паралельно вичитуючи орфографію та пунктуацію, і можуть постити свою писанину за півгодини від початку. Я теж фартова в тому плані трохи – слова іноді формуються в гарні речення з блискавичною швидкістю. Наприклад, із дописами у Facebook у мене зовсім проблем нема. П’ять хвилин, фотка чік-чік і готово.

Але коли це стаття на сайт, який вже на перших сторінках Гугла, то варто більш прискіпливо віднестися до писанини 🙂 Тут або пишеш або добре, або ніяк. І справа не в способі викладу думок. Справа в корисності, в оформленні, в читабельності. Швидше всього, ви не знайдете в моїх дописах жодного зайвого пробілу чи опечатки. Воно все проходить багато ступенів перечитування 🙂 Плюс я стараюся виправляти помилки одразу ж. У цьому плані я перфекціоніст і маю набите до помарок око.

скільки часу я пишу статтю на сайт?

Зазвичай написання статті займає декілька днів – від одного дня до 3-4. Не люблю розтягувати справи аж надто надовго – тоді, швидше всього, я їх просто закину. Тому стараюся йти гарячими слідами і писати одразу все, що збреде в голову по темі. А вже далі на свіжий розум перечитую і відкидаю зайве чи додаю несказане. Якось мені легко дається зрозуміти, чи текст клеїться до купки, чи то просто кавалки непонятки.

Тобто, по суті, я можу написати статтю як за два-три підходи, так і більше. Якщо тема лайтова, то можна втиснутися в день. От цю статтю, до прикладу, я тричі сідала писати, десь по годині-дві щоразу. Сумарно 6 годин роботи, розбиті на кілька деньків.

Власне тайпання впродовж кількох днів дозволяє обдумати те чи інше питання з різних боків, вичислити якісь такі грані, які ще не згадувалися в статті, поглянути на все це ще раз і ще раз. Вишвирнути те, що нікому нафіг не треба.

Тобто, написання статті виглядає схематично так: тема, тоді чернетка з основними тезами, тоді розширення цих тез, тоді загальне вилизування кінцевого матеріалу.

Чи шукала я способи, як зменшити час написання статті?

Хм. Я завжди шукаю способи автоматизації всього, навіть того, як швидко в туалет сходити 😀 Просто відшліфовую свої дії до автоматизму, знаю, що за чим варто робити, аби було простіше: спершу підзаголовки, тоді текст, тоді фото, назва, хештеги, головне зображення, рубрика, рекламні банери та ін. Це все практика і рука набивається. Стараюся продумувати наперед кожну деталь, не витрачати час на зайве.

На комп’Ютері чи смартфоні?

У телефоні, звичайно. Рідко коли зароджувалися статті на компі. Ідея приходить спонтанно і її треба одразу занотувати, інакше забудеш. Перевірено.

Фундамент заливаю в додаток Google Keep, у кожну вільну хвилину дописую туди щось важливе, накидую думки, а вже ближче до фіналу переходжу на ноутбук, де розширюю то все і оформлюю остаточно (на телефоні незручно форматувати, адже я ключовий текст ще й виділяю болдом, додаю-підписую знимки та ін.). Цей додаток сам синхронізує всі нотатки мого джімейлівського акаунту і мені залишається лише скопіювати текст, увійшовши на сайт keep.google.com.

Де я беру час для блогу?

Тут справа пріоритетів. Мені це цікаво, я без цього не уявляю свого життя, відповідно і мови нема про те, щоб викроювати певний час для блогування. Він сам викроюється, бо це невід’ємна частина мене. Так, я іноді жертвую чимось іншим заради вдалої публікації, але інакше просто не можу. Сама собі планую, сама собі ставлю дедлайни. Смартфон у поміч!

Як підбираю теми?

Ну, з цим у мене ніколи не було проблем. Радше навпаки – перевищений ліміт. Я постійно маю в голові трильйон ідей і завше боюся їх всіх розгубити. Хочеться розказувати про кожну вичерпно. А тут ще й ви підкидаєте теми для висвітлення – ну як відмовити? Особливо, коли сама питалась, про що розповісти 😂

Підбираю щось, про що хочеться писати вже і зараз. Так, я дивлюся на тематику попередніх дописів і стараюся їх чергувати: не пишу три підряд огляди книжок. Трішки про слінги, трішки про вагітність, трішки про іграшки. Кожен знайде щось своє.

Також важливим фактором є актуальність теми. Якщо якась подія здійняла бучу і в мене якраз у планах про це розповісти, то спрацьовує десята передача – це ж чудова можливість охопити більше очей.

Пишу про те, що цікаво мені самій. Що я гуглю самотужки. Я ж така людина, як і всі 🙂

Чи буває, що нема натхнення?

Швидше не буває, ніж буває. Іноді я просто дуже зайнята чимось і блог відходить на другий план. Думки про те, щоб закинути все, ніколи ще не було – шляху назад нема 🙂 Якщо мені не хочеться писати про щось одне, то пишу про інше. Я сама собі планувальник і сама собі ставлю рамки. Це чудово. Краще, ніж писати регулярно і залежати від когось, як показала практика. Ніколи себе не примушую писати. Якщо нема потрібних слів, то беру паузу.

Чи допомагає мені Юстина в писанині?

З контекстом – так, адже вона основна причина блогування. Але з написанням статті – ні, ні і ще раз ні. То тільки даремно витрачений час та зусилля. Найкраще писати тоді, коли дитина спить чи коли дитина з кимось в іншій кімнаті. Одне слово, коли є можливість спокійно зосередитися на своїх думках і зробити максимум за короткий час спокою.

У мене рідко є підмога, тож 99% часу писанина та монтаж відбуваються тоді, коли Юстя в обіймах Морфея. Інакше вона мені швидко наклацає, що треба. Дуже любить писати на клавіатурі і знає вже всі літери, до речі.

Що мені дає блог?

Блог мене мотивує, блог дає мені невеликий прибуток, блог мене вчить, блог відкриває нові знайомства та можливості.

мотивація

Особливо, коли йдеш вулицею, а тут так:

– Завдяки вашій статті наша доця почала ходити на горщик, дякуємо! – в центрі міста під час ярмарку.

– Фотка у ванній – бомба! – від незнайомої мами біля дому, з якою тепер вітаємось.

– Я впізнала Юстинку, слідкуємо за вами, – каже старша жінка на пішохідному переході.

– Дякуємо вам за ваші статті про слінгоносіння, на наших курсах батьківства багато хто каже, що дізналися про слінги від Мамунці, – чую від людини, яка веде ці курси, і певно червонію.

– Я за вашим списком на роди збиралася, – лунало неодноразово.

Вас би це не мотивувало?)

Я бачу статистику переглядів, заглядаю туди щодня і розумію, що мої статті корисні, що на них клікають, що їх шукають. Ключові слова, кількість унікальних користувачів, регіон, вік, стать – все це я бачу в Google Analytics. І бачу, що показники ростуть. Рада зустрічати лінки на дописи в коментарях тематичних груп, рада, коли тегають-згадують.

фінансова сторона

Звичайно, я отримую певний прибуток від блогерства. Як не як, вже два роки блогую і спектр широкий: соцмережі, сайт, відеоблог.

За що платять і скільки?

Це різні джерела: бартери, текстові публікації, відеоогляди, контекстна реклама (про монетизацію сайту та каналу в YouTube окремо розповім). Смішно чути, що я загрібаю шалене бабло на цьому, бо самі можете бачити, що реклама буває рідко.

Я дуже ретельно підходжу до узгоджень дописів із партнерами. Іноді краще відмовити зовсім, ніж постити якусь “ге”. Реклама в блозі – це нормальна складова, на мою думку. Особливо, коли ти і без спонсорів рекламуєш ту чи іншу продукцію. Я стараюся завжди тегати всіх і все, чим користуємось, – неважливо заплатили мені за це чи ні. Ви ж все одно будете питати, звідки і що: як не в приват, то в коментах.

У мене є окрема таблиця в Google Drive, де я занотовую весь заробіток на бартерах та публікаціях. Просто щоб бачити, що було. Я люблю переглядати зроблене та аналізувати.

Відео вартує дорожче, ніж текст, бо його складніше монтувати-знімати. Плюс на YouTube воно вічне та індексується пошуковиком (тому, власне, я і не публікую роликів у Facebook). Публікація на сайті – на другому місці за ціною. Найдешевше – це соцмережний пост чи сторіз. Розіграші безкоштовно теж не проводжу, з ними багато мороки і це все мій час.

Загалом, якщо підрахувати вартість усіх надісланих товарів та проплачених публікацій, то за два роки я заробила аж 9 тисяч гривень. Уявіть собі, скільки заробляють інста-блогери, в яких реклама на рекламі щодня 😉 Веду до того, що мій заробіток у цьому плані мізерний, але я рада, що він є, бо все має мати свою ціну. На контекстній рекламі за рік отримала рівно стільки доларів, скільки заплатила за домен, наприклад. Вже не в мінусі 😀

Так-так, я плачу доляри за сайт, за коротку гарну назву mamuncya.com. Для чого? Для того, щоб могти монетизувати блог (це вже тема іншої статті, як згадувалось вище).

Звідси випливає і відповідь на питання: хто годувальник у сім’ї? Звісно, що чоловік! Моє в’язання приносить мені значно більший прибуток, ніж блогерство, але все одно не більше, ніж заробляє наш татко. Про декретний бізнес Rybcya я розповім в окремому пості.

товари для огляду: свої чи спонсоровані?

Більшість речей нам просто подаровані близькими. Є частина книг та іграшок, які подаровані спонсорами в обмін на чесний відгук. Також часто оглядаю те, що купила сама. Купую рідко і те, що дуже подобається, тому гріх не поділитися знахідкою 🙂

Переважно тепер я бартером не займаюся, хіба би щось ну дууууже мені цікаве трапилося. Беру гроші за публікацію або відмовляю. У мене дедалі менше часу і було б безглуздо набирати собі роботи задурно. Принаймні, я вирішила для себе так.

Іноді мені пишуть із не дуже привабливими пропозиціями, іноді пропонують таке, від чого тішуся, як слон. Іноді сама пишу рекламодавцям із пропозицією співпраці.

Ніколи не пишу те, чого не думаю насправді. Ліпше змовчати, ніж збрехати. Тобто навіть якщо мені заплатили за пост чи відео, я все одно розповідаю те, про що мені хочеться розповісти.

Чи хотіла б я, щоб дедалі більше присилали речей на огляд?

Однозначно, ні. Я не буду встигати все це оглянути. А робити абияк, лиш би отримати товар чи гроші, не хочу. Краще менше, але якісно.

Я готова до цікавих пропозицій завше! Залежить тільки, наскільки часозатратними вони для мене є. Блог – це така сама робота. Фактично, це ж копірайтинг.

негатив

Звісно, є демотивуючі фактори. Є хейтери, які ставлять дізлайки там, де є тільки наша прекраснєйша Юстя і нічого більше, що не може не дратувати)) Є негативні коментарі, безпідставні звинувачення.

Стараюся не торкатися таких тем, від яких потім буду відходити довго і зі сльозами. Так, так, я дуже близько все сприймаю до серця і мене може довго трясти від неочікуваного негативу в мою сторону.

Але, як то кажуть, назвався грибом – лізь у кошик. Бути блогером і не страждати час від часу від цього, мабуть, неможливо. Просто стараюся робити так, щоб не заганяти саму себе в глухий кут. Такий досвід теж потрібен – він гарно вчить не ставати на ті ж граблі.

Іноді трапляються дивні люди для співпраці, з якими важко дійти спільного рішення. Переписки можуть тривати довго і не нести в собі позитивного результату. Це все вчить і ще раз вчить. Не в’яжеться розмова – ауфідерзейн. Найбільше в житті не люблю марнувати свій час.

інші питання від вас

чи є такі теми, що не хочеться виносити на загальний огляд?

Само собою. Наприклад, я ніколи не напишу в блозі про секс. Ніколи не показуватиму фото чи відео моїх оголених дітей. Ніколи не… Треба подумати, що ще 🙂

Чи Вас не напрягає, що якісь люди, яких Ви ніколи не бачили, знають про Вашу сім’ю так багато?

Для когось багато, для когось не дуже. Все, про що можна прочитати в блозі чи побачити, не є навіть половиною того, що ми проживаємо зі сім’єю щодня. Чомусь всі думають, що я описую кожен крок і мене навіть можна не питати, як справи, бо і так все є в блозі 😀 Це далеко не так.

Тут тільки найцікавіше і найпотрібніше. Тільки те, що може стати комусь у нагоді. Іноді емоції та думки, але аж ніяк не те, де лежать гроші і який пін-код картки. Є люди, які і без блогу будуть осуджувати, наприклад. Не беру собі того до голови зовсім.

Мені цікаво спостерігати за життям інших людей, то чому комусь не цікаво спостерігати за моїм?) Це як серіал, але в онлайні й акторів можна зустріти на вулиці))

Які блоги можливо вас надихають чи вам цікаві?

У мене якось була стаття про те, кого читає Мамунця. Цей список трішки втратив зараз актуальність, бо часу на читання лишається все менше і менше, та і багато хто вже не пише, наприклад. Мабуть, нема такого блогу, в якому мені б подобалось все повністю, але з кожного досвіду я черпаю щось своє. Не буду виокремлювати нікого, бо складно це зробити.

Чи не заважає ЖИТИ постійне фільмування подорожів і їх висвітлення? чи не відволікає від самих цілей відпочити, провести час зі сім’єю, наприклад?

Зйомки відбуваються кілька секунд чи хвилин. Я включаю камеру лиш на найцікавіші моменти – не знімаю все нон-стоп, бо потім довго це вирізувати та викидати. Стараюся одразу фільмувати тільки най-най-най, щоб потім менше часу витрачати на монтаж.

Крім того, не тисну червону кнопку, коли мені не до того. От, наприклад, на Мадейрі дуже багато крутих кадрів не відзнятих зовсім, бо краєвиди були щелеповідпадні та небезпечні. Я не думала про те, як зняти відео, – я йшла і думала про нашу з донею безпеку.

А є подорожі, які, наприклад, я зовсім не висвітлюю, бо в них нічого особливого.

Тому відповідь на питання: ні, не заважає. Камера знімає маленькі миті, а день довгий, тож відпочити встигаю 🙂

майбутнє блогу

Як би мав виглядати блог у майбутньому?

Чесно? Надіюсь, потужним, з великою і мудрою аудиторією, з влучними і толковими дописами. Не хочеться давати задню, є дуже багато планів та амбіцій. Ще стільки всього несказаного! Треба кудись дівати перли дітей, свої вірші, пісні Петрика))

Щоправда, дуже б хотілося мати ліпший комп’ютер для монтажу, гарну відеотехніку, мікрофон. Хотілося б пройти курси обробки відео, бо я ж самоучка і лажі присутні. Хотілося б вдосконалюватися у всіх можливих спектрах і не стояти на місці.

У мене є мрія творити якісний україномовний контент. Хочу, щоб нашого рідного ставало все більше. Тож якщо воно мені вдається, чому не робити?

чи будете мати час на блог, коли буде двоє діток?

Щиро на це сподіваюся. Я поки взагалі маю наполеонівські плани – і в’язання не припиняти, і блог розвивати, і за дітьми глядіти. І жити повноцінно 🙂 Час покаже як воно на практиці, бо з Юстиною в животі я теж собі багато чого фантазувала.

Що робити мамі, коли діти виростуть і почнуть вести свої блоги?

Думаю, підтримувати, задавати вектор, давати поради. Зараз це дуже популярно і я не виключаю, що Юстя з Олесею теж захочуть побувати на маминому місці. Зрештою, Юшканбілі і так вже знімає огляди на все підряд, це капець смішно 🙂

Та й таке. Дякую, що читаєте, дивитесь, коментуєте і ставите свої вподобайки!) Для блогера віддача читачів ду-у-уже важлива. Тому ґрацйас сильно-пресильно))