В’язати я вміла давно. Але на тому все і завершувалось: вміла та й все. Колись десь лялькам щось в’язала, колись собі шапку-другу – нічого особливого. Мама навчила. Десь у шухляді може і досі лежить зошит із спеціалізованого гуртка, куди ходила в школі.
А от як почався заробіток на хобі – це вже цікавіше. Це вже може бути комусь у нагоді, якщо є бажання отримувати гроші за те, що подобається робити. Ніколи раніше не думала, що рукоділля “на замовлення” – це класно 😁 Швидше навпаки думала, що це ніколи мене не торкнеться.
З чого почалося в’язання?
шапки
Коли Юстині було 6 місяців, нас запросили на день народження до її подружки. Не пригадую, звідки виникла ідея, але я вирішила подарувати шапку ручної роботи. При чому в’язану гачком (до того я гачком, можна сказати, майже не в’язала). Знайшла на YouTube гарний англомовний ролик, де просто і доступно показували, як зробити популярну шапку-сову, і шось тиждень часу цю шапулю мучила. Якраз до свята встигла.
Тоді мені здавалося, що я створила своїми руками нереальну красу!
– То ти в’язала сама?
– Угу.
– А зможеш зв’язати таке на замовлення?
Так я створила другу свою сову, тоді важко було вгадати з розміром, щільністю, гачком, пряжею. Але і цю шапку носили, чим я тішилась безмежно, коли бачила на вулиці.
самопіар
Далі діло було нехитре – похвалилася в соцмережі своїми творіннями і посипалися перші замовлення від друзів вже “за гонорар”. Ціну на той час я ставила смішну – якраз на нитки вистачало 😂 Ну, але це мало своє пояснення: в мене було небагато досвіду – я не могла просити більшого. Шось 150 грн за шапку. А робила її я не один день!
Опісля пішли рекомендації від друзів у тематичних групах. А-ля “порадьте майстриню” і мене почали там радити.
До цього списку додалися читачі блогу Мамунця та підписники сторінки в соцмережі – якось я похвасталась, що займаюся таким, поки доця дозволяє (на той час Юстині було 8+ місяців).
Не обійшлося без “ходячої реклами” – зв’язала Юстинці шапку-посіпаку.
Так і понеслося. Всі свої роботи я фотографувала і виставляла в Інстаграм.
Публікації супроводжувалися хештегами. Я ліпила багато тегів, бо сама за ними ж і шукала потрібні мені види шапок-звірів, до прикладу. Для цього теги і створені ж, щоб на них клікати і за ними шукати схожі зображення 🙂 Писала їх українською, російською та англійською мовами. Дивилась на те, щоб тег був популярним. Старалась писати різні до різних дописів. Не використовувала теги, які мали 1-2-10-30 дописів.
До слова, актуальна навігація в моєму профілі є тут: #рибця_навігація
візуалізація rybcya
назва бренду
Чесно: я довго собі ламала голову всілякими словами, які дотичні до в’язання. Мудрувала щось таке, що сама вперше чула. Випитувала чоловіка і маму. Підписувала роботи тегом #вяжунця, що викликало в людей істеричний сміх (всюди закінчення “-ця”: Мамунця, Рибця, В’яжунця). А потім в один прекрасний момент зрозуміла, що нема чого видумувати велосипед.
Я у своєму колі друзів вже давненько відкликаюсь на “Рибцю”. Акаунт в Інсті в мене був названий давно-предавно “Rybcya”. Якщо запхати в моток ниток дві спиці, то вийде силует рибці (хоча мені досі здається, що більшість люду не розуміє, що на логотипі не просто пряжа та інструмент, а ціла рибуля). Геніальне – просто.
Логотип Rybcya
Як на мене, назва бренду має бути унікальною (треба просьорфити нет у пошуках чогось схожого), має легко запам’ятовуватися, має бути короткою. Також слід перевірити теги з вашою назвою, аби не було, що хтось вже використовує активно таке.
Із логотипом допомогла подруга-слінгомама Ліда Навроцька, яка працює графічним дизайнером. Я скинула їй бажаний ескіз, намальований мною від руки на листочку, і отримала чудовий векторний рисунок, який використовую досі.
лейби паперові та тканинні
Через 4 місяці після початку прийому замовлень я надрукувала стрічкові лейби, які почала чіпляти на шапки та ін. вироби. Це суттєво вплинуло на вигляд в’язаних речей і, як на мене, є чудовою запорукою подальшого успіху. Із бірками вироби стали значно крутішими! Я аж вчепила лейби на наші старі шапки, які робила сама. Друкувала все в MiniZavod.
упаковка
Для пакування виробів використовувала паперові пакети. Вже потім додумалась маркером на них писати теги та ін. Зараз працюю над вдосконаленням. Хочеться щось екологічне (не кульочки), не надто дороге і практичне.
організація робочого процесу
матеріали
За пряжею я спершу їздила самотужки в центр міста. Тратила на доїзд та купівлю пару годин і вибирала з того, що було в наявності в магазині з Юстиною в слінгу (а магазів із великим вибором у нас у Львові, на жаль, не дуже багато). Ще й за значно вищою ціною, як виявилось потім.
З часом почала замовляти на сайтах. Це виявилось простіше та дешевше. Згодом на деяких із них почала отримувати знижку. Ось кілька корисних посилань:
- http://naviajem.tatet.ua/
- https://candy-yarn.com.ua/
- http://prostopryaja.com.ua/
- https://pryagamakosh.com.ua/
Щоправда, в інтернеті іноді важко обрати потрібний відтінок, адже фотографії на екрані можуть не співпадати з фото в реалі. Стараюся гуглити номер нитки і дивитися на різні її знимки, щоб зрозуміти, чи воно. Також добре розумітися в складі та різновидах ниток, бо коли береш шось нове, не пощупавши, може бути біда. Щоб зекономити на доставці намагаюсь замовляти одразу кілька речей. Це все вимагає шаленої логістики: опитати клієнтів, зібрати завдаток, не переплутати нічого, вкластися в терміни.
Іноді клієнтам підходить те, що маю в наявності. Я стараюся не купувати пряжу наосліп, лише під замовлення, але банк ниток вдома немалий.
Гачки та спиці в мене трохи були вдома. Але, як показала практика, важливе значення мало їх різноманіття: якщо нема потрібного тобі гачка, то виріб буде “такий собі”. А кому потрібно абищо? Частину гачків та спиць придбала сама за вимогою, частину подарували друзі. Я досі поповнюю асортимент інструментів і мрію про круті набори за пару штук гривень 🙂 Сама собі таке навряд чи куплю))
робочий час
В’язала переважно вночі, коли Юстина засинала. Що дивно, бо вона постійно прокидалася під’їсти груди і це тривало немало часу та немало разів. Як я не лінувалась вертатися на кухню чи у вітальню після лежання біля доці?
Під час другої вагітності, коли доні було 2,5 роки, в’язала або в обід, або ввечері, відволікаючи Юстьку час від часу всім, чим можна.
А вже з появою Олесі включаюся в процес помаленьку. В’яжу, коли дівчата сплять (або Юстина бавиться, а Олеся спить). Іноді в’яжу по кілька хвилин, коли тільки є змога. Не думайте, шо діти дають мені сидіти спокійно і пльотикати))
еволюція творінь та вмінь
Я помалу навчилась робити рівні стібки на швейній машинці для підкладок (перші шапки повністю вручну шила) і справа пішла швидше. Моя мама ходила колись на курси “кройки і шитья”, тому не дивно, шо вдома є швейна машинка.
Із викрійкою до шапок дуже допомогла свекруха, адже вона швея. Мені не одразу вдалось пошити добру підкладку, тому поради свекрухи були в сам раз!
До шапуль додалися слінгонамиста. Спочатку зв’язала собі, а потім понеслося. Зараз дійшло до того, що ми в’яжемо моделі бусів, які ні з чим не сплутаєш (темні намистини, покриті лляною олією та бджолиним воском).
Потім були ще в’язані сережки, чохол на термогорня, шкарпетки, гетри. Добре пішли “фемілілуки”. Гарно працювало сарафанне радіо. Мене просили в’язати героїв із книг та мультфільмів, всілякі трендові моделі, якими гудів весь нет, навіть шапку для дорослого на рибалку у вигляді риби. Найбільш популярними були єноти, мабуть.
Тоді я почала робити ще пов’язки-солохи на перехідну погоду, а влітку – бавовняні панами. Час від часу поступали замовлення на пінетки та іграшки. Взагалі нерідко мене питали “а зможеш таке?” і я не відмовляла, хоча не знала, чи зможу насправді.
Дуже часто замовляли одне і те ж, що не дуже давало мені розвиватися, а часу на власні експерименти я не знаходила. Але це і допомагало “набивати руку” на певних моментах.
Зараз дійшло до того, що ми почали спільно з чоловіком робити навіть торбинки (він у мене коваль-ножар і взагалі має руки з правильного місця, тому придумав класні металево-дерев’яні елементи до цих торбинок, ось тут його сторінка: Майстерня ҐАРТ).
Досі намагаюся вишуковувати нові та нові лайфхаки в мережі щодо в’язання. На щастя, зараз багато толкових роликів та сторінок є.
власні майстер-класи
Також через 1 рік і 4 місяці від початку в’язання я створила канал на YouTube, де вирішила викладати україномовні майстер-класи, хоч і часу на нього не вистачає наразі 🙁
фото виробів
Ще розповім трішки про флетлеї. Що, спитаєте ви? Це таке мудре слово, яке означає хаотичну розкладку предметів для інстафото.
місце та час
Спершу я фоткала на стільниці в кухні, під лампочками діодними, які були денного світла. Робила це прямо вночі після того, як завершувала виріб.
А потім прочитала чи подивилась в мудрих людей, що в жодному разі не варто фотографувати ввечері чи вночі. Тим більше без справжнього джерела світла – сонячного непрямого проміння. Так я перейшла на біле підвіконня вдень. І перестала фоткати, коли навіть вже сутеніє.
Фотографії я роблю на свій телефон LG G5, в якому камера 16 мегапікселів. Як на мене, краще не фоткати взагалі, ніж фоткати на погану камеру))
наповнення фото
Почала переглядати фотки людей, які мені подобалися, і помітила, що вони кладуть всяке барахло до знимки. Помалу і собі в кадр щось таскала. То гілочку якусь, то ножиці з рукою. Чим далі, тим більше вловлювала суть, що пасує до того чи іншого виробу. Старалась підібрати два-три кольори і навколо них плясати. Підставляла наполовину фону тканину чи книгу. Розсипала щось дрібне в одному куті і ставила щось масивне в іншому. Бавилась із розмірами та формами.
Обов’язковою умовою було втулити лейбу – так менша вірогідність того, що твою фотку хтось присвоїть за свою.
Через рік після початку бізнесу чоловік змайстрував двосторонній фотофон, без якого я сьогодні нічого не фоткаю майже.
обробка
Зараз я дійшла до такого рівня, що можу понакидати всього на фотку за 2 хвилини і ще за хвилину її обробити. Так, я обробляю кожну світлину перед публікацією в додатку Snapseed (кожен блогер його юзає). Зазвичай я бавлюся зі світлом, віньєткою та різкістю. Колір сильно стараюсь не рухати, щоб не шокувати замовників.
Так само я копіюю теги з попереднього схожого допису, щоб вручну не прописувати одне і те саме. Але оскільки не рекомендується писати постійно ті самі хештеги без змін, завжди стараюся десь щось додати, десь відняти. Також використовую теги для навігації. Шкода, що не всі вміють ними користуватися і все одно перепитують у приват одне і те ж :/
Доставка
Щодо відправлень, то вже давненько я вирішила відмовитися від розвезень товарів, адже це витратно для мене і по часу, і по грошах (Укрпошта = 14 грн по місту, маршрутка у дві сторони 10-20 грн; доїзд в центр і назад – 2 години мінімум, за цей час я можу зв’язати півзамовлення або ж просто приготувати їсти ггг).
Також я погоджуюся на самовивіз лише у випадках термінових замовлень (або якщо людина живе в сусідньому будинку), бо це прив’язує мене до місця та часу очікування клієнта (наприклад, Юстя спить у той час якраз або я раптово маю кудись поїхати по своїх справах, а чекаю людину вдома, або ж клієнт затримується, а я бігаю за Юстиною на вулиці і прошу стояти на місці зустрічі нерухомо, що майже неможливо для дворічки).
Найпростіше для мене – відправити поштою. Укрпошта взагалі під боком, мене вже там знають, як рідну. Пакую посилки вдома, сама реєструю її в онлайн-кабінеті і лиш диктую працівниці номер відправки. Це займає 2 хвилини часу у відділенні. Таке саме роблю на Новій пошті.
І на першій, і на другій за самостійне оформлення посилок дають знижку. На Укрпошті навіть виграла торбинку за активне користування послугами. Плюс я одразу скидаю номер для відстеження клієнтові в повідомленні, щоб і самій не загубити, і людина могла відслідкувати на сайті чи в додатку, де зараз перебуває відправлення.
оплата
Переважно гроші мені кидають на картку (зробила Приватівську універсальну і маю чистий спокій). У більшості випадків беру завдаток – невеликий відсоток від загальної суми, щоб був потім стимул робити річ 🙂 Не люблю, коли оплачують всю суму наперед))
переписки з клієнтами
Щодо самих переписок, то стараюся відповідати максимально швидко. Юстина не завжди дає, але стараюся. Іноді це довгий процес, бо не завжди люди знають самі, чого хочуть. А смаки у всіх різні!
У підсумку розмови пишу висновок “отже, ваше замовлення: бла-бла-бла”, щоб не листати переписку щоразу. Плюс занотовую основні моменти (розмір, колір, побажання, прізвище, ціна) в таблицю на Google Drive, куди маю доступ як із телефона, так і з компа. У ньому ж мені саме рахує прибуток, віднімаючи витрати на матеріали. Я чітко знаю, скільки заробила на одному виробі і скільки за увесь час в’язання.
розширення персоналу
Зараз у мене є дві помічниці, що живуть поруч (інструменти і матеріали часто мігрують, тому це важливий фактор), і в цій таблиці автоматично вираховуються відсотки, які я повинна заплатити майстрині. Після того, як отримую гроші від клієнта, скидаю зарплату на картку Привату своїй “феї” і відзначаю відповідним кольором у графі.
Що цікаво: працює в нашій майстерні аж 6 рук, а черга на замовлення все одно гігантська. Що це означає? Великий попит 🙂
соцмережі
Також у мене тепер є не лише окрема сторінка в Інстаграмі, але і репости робляться в Facebook. Як не як, не всі є в першій соцмережі (хоч доступ до постів відкритий навіть для незареєстрованих). Головне правило: всюди однакова ава, всюди однакова назва сторінки. Те саме в мене і в YouTube.
Одне слово, про мій декретний бізнес можна говорити вічно. Я старалась розповісти всі аспекти, але, можливо, щось упустила, тому буду рада вашим запитанням у коментарях (тут чи в соцмережах).
кілька порад від rybcya
Підсумую основні для мене поради:
1. Брати замовлення, від яких серце тьохкає. Не боятися казати “вибачте, але такого не роблю”, якщо не впевнена в чомусь.
2. Орієнтувати в цінах приблизно, якщо ще не робила чогось схожого: зазначати діапазон.
3. Давати собі достатньо часу на виготовлення, не набирати мільйон роботи і перевтомлюватися від невстигання.
4. Робити брейки час від часу.
5. Не боятися відгуків, в яких не хвалять, – це дає можливість розвиватися і дізнаватися нові грані своїх робіт.
6. Вести статистику (грошову та кількісну) – стимулює.
7. Оптимізовувати кожну дію, постійно щось покращувати, знаходити коротші та легші шляхи давно знайомих процесів.
8. Фоткати або добре, або ніяк. Іноді погана знимка може тільки все зіпсувати.
9. Просити про фідбек – заохочувати тегати, зберігати та шерити фото з клієнтами, постити регулярно. Люди мають бачити, що сторінка жива.
10. Оцінювати свою роботу гідно, але і не перегинати палицю. Якщо рівень ваших успіхів збільшується, то з ним росте і клієнтура. Можна робити менше, але отримувати те саме. Особливо, якщо ви вже профі і за вашими виробами гігантська черга.
11. Не боятися допомоги. Майстрині в поміч – це класно! Тим більше, якщо є попит на ваші товари.
12. Спеціалізуватися на чомусь одному (не буквально), не пробувати робити все і зразу. Це пришвидшує час та вміння.
Стараюся постійно вдосконалюватися і не боюсь експериментувати. Ніколи б раніше не подумала, що буду таким займатися і що це може приносити колосальне задоволення та хороший прибуток!
Власна справа – це велика праця. І потрібно маленькими кроками мурувати собі сходинки вверх. Все одразу зробити класно неможливо. Тільки шляхом спроб, промахів і тріумфів. Вірте в себе 🙂 Бо то так класно робити те, що тобі подобається, і отримувати за свою роботу гарні відгуки – я вже знаю))
https://www.facebook.com/rybcya
https://www.instagram.com/rybcya
https://www.youtube.com/channel/UCfAJ3YlxTtQD9wC7yhTsxyw
Related Posts
Захоплююсь Вами. 🙂 а як з податками, робили фопа?
Ні, не ті масштаби наразі.
Поповнення майстринь-помічниць не плануєте?
Наразі ні 🙂
Цікаво. Мені здається, що сплата податків повинна бути від будь якого прибутку. Неважливо чи це одна грн чи 4 тис. в місяць. У цивілізованому світі це називається ухилення від сплати податків.