За плечима в мене дві історії народжень. Перша – чергова бригада на Рапопорта в лютому 2016 році (лікар Рудик Світлана). Друга – чергова бригада на Вашингтона в жовтні 2018 року (лікар Лехновська Тамара).

Які відмінності між першими і другими пологами? Колосальні 🙂 До перших пологів ми фактично не готувалися, покладалися повністю на лікарів і не знали, як воно все має виглядати. Такі собі наївні нуби-чайники. До других пологів підійшли вже ґрунтовніше: я багато читала мамських груп, аналізувала попередній досвід, переказувала то все чоловікові, склала план пологів і ми вирішили взяти зі собою доулу.

То чим відрізнявся дебют від другого разу?

1. Клізма

На Рапопорта у 2016 році якось за замовчуванням мене провели в кімнатку, де зробили цю процедуру. То вперше в житті, до речі, тому я була трохи в шоці, бо не знала, як воно відбувається.

У других пологах ніхто навіть не пропонував клізму: ми приїхали в пологовий із відкриттям 8 см і після заповнення паперів пошурували в родзал. Аварій не трапилося. Організм сам гарно почистився перед народженням доці. Якби навіть хтось і сказав про клізму, то я б відмовилась.

2. Партнери на пологах

Першого разу в пологовому був карантин (кінець лютого) і чоловіка думали не впустити зі мною, мовляв, “треба лікаря питатися, чи можна”. Ми не домовлялись ні з ким, тож до нас так і хотіли придертися. Але лікар, що був на зміні (на той момент ще Островський, в якого закінчувалось чергування), не мав нічого проти, тому народжували ми разом, як і хотіли. Мабуть, я б була у великому стресі, якби довелось йти зустрічати доню самій, без підтримки чоловіка. Для мене це було дуже важливо.

У Перинатальному центрі ми були вже втрьох – я, чоловік і доула (приїхали “своїм ходом”). І ніхто нічого не казав про двох партнерів, тільки спитали, хто “ця жінка” (то вони про Ліду, хоч на футболці в неї білим по чорному писало: “Доула. Я тут для тебе” 😂). Вдруге було ще крутіше, бо відчувалось, ніби ми всі – команда, яка прийшла за перемогою.

3. Одноразовий одяг

У перших пологах чоловік мав зі собою чистий одяг світлого кольору, але, тим не менше, треба було одягнути ще одноразовий зверху. Пам’ятаю, як я тоді сміялася, коли побачила чоловіка в тій екіпіровці і з беретом на голові. Ми тоді навіть селфі запиляли. Мене ж добровільно-примусово змусили одягнути одноразову сорочку (це мені не заважало, але вибору не дали) і розпустити ґульку з волосся на голові.

Другого разу вже купувати синій комплект не довелось – на пологах чоловік був лише у своєму “багаторазовому”: світла футболка, світлі штани (з кишенями, щоб барахло поскладати!) і крокси. Про мій прикид ніхто нічого і не казав. Як прийшла у своїй нічній сорочці, так і народила в ній. І колосок не треба було розплітати.

4. Пробивання вод

І на Рапопорта, і на Вашингтона мені пробивали води майже одразу після потрапляння в родзал. Тільки от з Юстиною це було на відкритті десь 3 см і вважалось нічим іншим, як стимуляцією. Адський біль після цього мені довелось терпіти ще 4 години, поки не почався потужний період. Було таке враження, ніби мені ломить кістки і щас умру. Половину пологів тупо не пам’ятаю.

Другого разу води спустили майже на повному відкритті (8-9 см) і після цього хоч і стало трішки “веселіше”, але до години часу я народила. Я була при свідомості, все можу пригадати. Навіть плюс-мінус говорити нормально могла на переймах.

5. Крапельниця

Першого разу ми були молоді та зелені і на все погоджувалися, ще раз кажу 🙂 Тому весь процес пологів довелось бути прикутою до крапельниці. Можливо, навіть з окситоцином, адже я не контролювала, що і як. Чи мені було зручно? Ні, звісно! Я не могла ходити, бо крім метелика в руці до мене ще був вчіплений датчик для КТГ. Ось так стоячи “на повідку” треба було переживати перейми… Не одну годину (від 19:30 до 23:30). Жесть.

На “Батальній” ж катетер мені поставили на всякий випадок (якби раптом кровотеча, наприклад). І крапельниця була заряджена фізрозчином (надіюсь). Але мене до того всього не підключали, воно було для підстраховки і так нерухане й лишилось. Я вільно могла пересуватися палатою, серцебиття дитини слухали один раз і для цього мене не замотували в дроти, а просто приклали датчик до живота на пару секунд.

6. Епізіотомія

Першого разу мене ніхто не питав перед тим, як зробити надріз. І зашивали боляче, без укольчиків, по-живому. Після цього я не могла 2 тижні сидіти і це було жахливо – постійно лежати або стояти. При чому стояти довго я не могла.

Другого разу про надріз мене попередили, тільки я не почула (тожжжжтреба!) в пориві потуг. На тому самому місці, тільки от значно менший. Шили зі знеболенням. І шов такий, що сиділа я одразу в той же день. І в туалет нормально могла сходити по-великому, не боячись, що все порветься. Шо був шов – шо не було. Я його не відчувала зовсім вже через тижнів 2 після пологів.

7. Пуповина

Ніхто не пропонував чоловікові перерізати пуповину першого разу. І він цього так і не зробив. Так само, як ніхто не дав їй відпульсувати. Чікнули і все. А потім зразу затиснули і вдягнули дитьо. Ми ще довго промивали пупок зеленкою і це була дилема, бо одяг (позичений) вимазувався… :/ Хоча то вже наш провтик))

Цього разу Петрик бачив, як пуповинка стала світлою і вже після цього був урочистий момент “перерізання стрічки” 😁 Пупковий затискач вчепили аж після теплового ланцюжка, до цього Олеся лежала з перетиснутою пуповинкою щипцями-ножицями на мені. Пупочок відпав досить швидко, нічогісінько в нього не вливала, нічим не мацькала – сам зажив гарно.

8. Тепловий ланцюжок

Юстинку одразу забрали важити та міряти, обтирати і вдягати. А вже потім закутану в ковдру віддали мені, щоб полежала на животі, поїла груди.

Олеся ж пробула гольбасиком на маминому животику цілих 2 години! Вона вільно рухала ручками та ніжками, їла цицю, грілася моїм теплом під ковдрою. А вже після цього ми дізналися, скільки вона важить, який зріст і вдягнули на неї підгузник, бірочку на ручку та чоловічок.

9. Відвідування в палаті

На Рапопорта і мови не було про те, щоб до тебе в палату міг хтось зайти. Щоб отримати передачку від родичів треба було або спускатися вниз до віконечка біля входу і там спілкуватися, ніби у в’язниці (при тому, що люди ходять туди-сюди, сильно не поговориш); або просити медсестру, щоб принесла.

У Перинатальному ж є окремі години для відвідувачів: 10-12:00 і 16-19:00. Бахіли, накидка-джіґіта – і можна заходити в палату. Ця опція мені дуже подобалася, щоправда, чоловік недовго зі мною був, бо вдома чекала Юстя, а їхати в цей пологовий від нашого дому трохи більше години маршруткою. Я була в одномісній палаті (ось тут є румтур, який я відзняла в пологовому, хто ще не бачив: https://www.youtube.com/watch?v=1mlCHZUpeuY), тож наявність відвідувачів мене тільки тішила.

10. самопочуття

Після перших пологів я сходила в туалет самотужки аж через 6 годин від народження доці. Мене вели попід руки довшим коридором на Рапопорта, крутилася голова, я пару разів дорогою лягала на кушетки, думала, що зомлію. Була температура. Я – бліда, як смерть, гемоглобін – нижче плінтуса. Перед випискою брали на крісло, чим зробили ще один стрес, бо дуже неприємно було, коли тобі туди лізуть за кілька днів після пологів. Одне слово, почувалась розбитою.

Після других пологів я сама могла злізти з ліжка-трансформера ще в родзалі, піти в дамську кімнатку і без проблем попісяти. Я почувалася так, ніби і вагітною не була. Хочете вірте, хочете ні. Показники гемоглобіну дуже добрі. Самопочуття – на висоті. Ейфорія післяпологова, а не депресняк, як тоді. І найприємніше – ніяких гінекологічних крісел. Матку перевіряли на звичайному УЗД, не трансвагінальному.

А ще в Юсті була жовтяниця новонароджених, яка мене змушувала добряче понервуватися. В Олесі нічого такого. Але не знаю, чи це пов’язано з процесом пологів.

висновки

Які висновки? Для мене очевидним є лиш одне: якби ми не планували другої дитинки, то я б могла так і лишитися з ненайкращими спогадами про пологи до кінця життя… Але, на щастя, вдруге все було в сто разів краще, тому зовсім не страшно через кілька років стати мамою втретє 🙂 Навіть більше: хочеться знову колись відчути той драйв, який ні з чим не зрівняєш. Так було круто цього разу!) Мене досі не попустило 😁 Я рада, що ми підійшли ґрунтовніше до других пологів.