Прочитала я свій пост про тандем – звучить досить страшнувато навіть для мене (пофігістки в багатьох питаннях), уявляю собі, як воно було для людей, які дуже близько все сприймають до серця.

Писала я цей пост тоді, коли молодшій нашій Олесі було 3 місяці. І думала, що довго не годуватиму грудьми старшу Юстинку (2.10) після цього. А що вийшло? Вийшло ще 8 місяців десь, тобто загалом обох своїх дітей я годувала тандемом 11 місяців, до 3.6-3.7 Юстини.

Про що можуть свідчити такі мої теперішні думки? Про те, що через пів року після відлучення і через рік після тої статті я абсолютно все забула. Я не пам’ятаю, як це було для мене непросто, як я мордувалась, які були відчуття і непорозуміння. Зараз у моїй голові – відлучення пройшло плавно, тандем ніби теж нормальний був. Але, мабуть, він почав бути плавним, коли я відпустила ситуацію. Добре, що є блог, і що я занотувала ті думки назагал.

То як було далі? І взагалі як Юстя перестала прикладатися до грудей? Давайте за порядком.

крок 1. Припинила обмежувати

Як я писала в статті, на той момент у нас були годування Юстинки лише навколо снів. Але я прийняла рішення не обмежувати зовсім і давати цицю тоді, коли просить.

Спершу вона їла досхочу, я її не рамкувала – ґльоґала літри молока просто. Дуже їй смакувало і, здавалося, відпускати з власної ініціативи не планує цицю.

Але цього мені і треба було. Не пручатися, не сваритися, не дратуватися. А дати їй набутися поруч. Дати їй максимум, щоб вона відчепилась. Не обмежувати, не забирати, не забороняти. Просто розслабитися і дозволяти їй те, що просить, в необмеженій кількості. Не тільки на сон, навіть посеред дня. Звичайно, що тільки вдома! На вулиці вона ніколи не просила. Мушу уточнити, щоб не було шалених фантазій))

І хай це може здатися дивним кроком, відступом назад, “руки вверх, здаюся!”, але воно подіяло. Таке рішення мені запропонувала консультантка із ГВ, мама чотирьох Ольга Колодка. Досі згадую і дякую собі подумки!) Юстя зрозуміла, що їй дають те, що вона хоче, і циця вже не стала такою недосяжною та бажаною. Після цього якось сама потроху вона почала все менше і менше просити. Так, просто сама почала відлучатися, я не пропонувала їй і вона не згадувала.

крок 2. Знову почали домовлятися

кілька ковтків

Коли вона перестала істерикувати і почала сама відпускати цицю, коли перестала просити хаотично впродовж дня, то ми вирішили домовлятися про тривалість прикладання. Переважно вона їла груди лише перед сном. Спочатку читалась книжка, тоді кілька ковтків молочка і на бочок. Ми рахували і дотримувалися. Без плачів, чесно і чемно.

зник денний сон

Також зник денний сон, бо я перестала їй давати груди вдень (але коли вона пішла в садок у 3.6, то знову почала спати там). Казала, що ввечері, коли будемо лягати спати, тоді буде циця. І сама змирилась із тим, що нема змісту її пробувати вкладати вдень. Хіба випадково Юстя притулялась до мене і засинала.

перед нічним сном

Впродовж кількох місяців прикладання перед сном скоротилися до 1-2 ковтків. Вона чекала, щоб був прилив, тоді двічі ковтала і тримала в ротику собі. Так їй смакувало, усміхалась.

В останні місяці годування могла взагалі один раз чмакнути і все (та й то не завжди: кілька днів засинала сама, тоді знову згадувала). Тобто годувалась Юстя раз на кілька днів. Я могла навіть забувати, що вона не просить. Це було для мене якось так легко і на фоні, я зовсім не зациклювалась на тому.

Було таке, що вона не прикладалась кілька днів, а потім згадувала. Та і я не знала, чи попросить ще, чи то вже всьо.

крок 3. все, відлучилась

А потім в один момент я збагнула, що вона вже зовсім не просить… Я не пригадую, коли востаннє прикладалась. Тому і не знаю точної дати відлучення: десь між 3 роки та 6 місяців і 3 роки та 7 місяців. Це залишається загадкою.

Звучить гарно, правда? Свідомо і самостійно, плавно і безболісно ми дійшли до того, що Юстя просто в один день перестала просити. Я і не зразу це зрозуміла.

самовідлучення чи ні?

Попри всі непрості моменти вийшло непогано, як на мене. Принаймні, спогади мої світлі в кінцевому результаті. Я без проблем годую другу свою доню, мене не напрягає і планую її також годувати достатньо довго.

Але… З Юстею було не самовідлучення! Ініціатива від мене: я дала набутися, але після цього почала рамкувати. Ми домовлялися, говорили та рахували. Дитина відлучилась із маминою поміччю, а не самостійно.

як було потім?

Мені неодноразово доводилось читати і чути від близьких людей, що після відлучення дитина просила потриматися за груди чи засинала з цицею в руках. Думала, що в Юсті буде щось схоже, але жодного разу вона не просила притулитися до циці. Просто перестала просити і ніби так було завжди. Ніби циця її зовсім не цікавить.

попросила ще раз

Але був одного разу такий діалог під час годування молодшої Олесі:

– А я вже не їм молочка, правда?

– Не їси, так, ти вже давно забула, як це чмакати.

– Хочу попробувати.

І тут я згадую собі знову ж таки ті розповіді з нету: хтось давав і дивився на реакцію, хтось ні. Вирішила і я дозволити, цікавість розпирала:

– Бери.

Юстинка злегка відкрила рот, дотулилась до соска губками, але навіть не пробувала смоктати, а зразу відпустила і почала сміятися:

– Забууула! – сама собі говорить і хіхоче.

– Бачиш, я ж казала, що ти вже не пам’ятаєш, ти вже велика, а молочко для малюків.

Це було через кілька місяців після відлучення.

---

Сподіваюсь, вам було цікаво. А ви знаєте, що робити, якщо цікаво))