Передісторія

Нам було вже по тридцять років, моїй дружині та мені. Її звати Лєна (а мені подобається більше паспортне ім’я Олена, але то таке)), а мене Володя. Пробували завагітніти ми вже більше п’яти років, проте нічого не виходило. Здавали аналізи. Спочатку був в дружини полікістоз, але тільки одного яєчника (другий мав би працювати ж через місяць?). Потім в мене час від часу не суперові результати спермограми, але нічого серйозно, що могло б заважати завагітніти.

Місячні приходили місяць за місяцем. Ми переїхали жити до Австрії, змінювалась обстановка, але решту залишалось незмінним.

Дружина вчилась в університеті Відня, тому отримала автоматично студентську державну страховку – WGKK, Wiener Gebietskrankenkasse, недавно її перейменували в ÖGK – Österreichische Gesundheitskasse. Вона покриває всі основні витрати, крім рецептів на ліки (6 євро кожен) чи харчування в лікарні (точно не скажу, але не багато, десь 10 євро за день), можливо є ще щось, що не покривається, але ми не зустрічались з таким.

Дозвіл на роботу (так звана Rot-Weiß-Rot Karte, в честь кольорів прапору Австрії) поширювався обом і можливо він зіграв теж роль в майбутньому, про яке обов’язково розкажу. Пройшло 3 роки і ми вирішили більше не чекати і спробувати розібратись в чому річ. Можливі кілька основних причин безпліддя.

причини безпліддя

• Немає овуляції. Для цього пункту купляється на Aliexpress пачка тестів і можна хоч кожен день відслідковувати, чи відбувається овуляція. Сюди ж можна віднести: нерегулярні цикли, полікістоз, надмірна вага, надмірні вправи. Все це в дружини було вже роками в нормі.
• Гормональний рівень. Потрібно глянути на ось ці гормони: FSH (гормон стимулювання фолікул), LH (лютеїнізуючий гормон, дає овуляцію), Östradiol, Prolaktin, Testosteron, Progesteron, TSH & TPO-AK, Anti-Müller-Hormon. В дружини Anti-Mühler показник був низький, показує запас яйцеклітин і був як в 37 річної.
• Жінки після 35, чоловіки після 40. Тут у нас ще був час. З часом якість і кількість яйцеклітин тільки погіршується, тому зрозуміло, що можуть бути проблеми.
• Пробували недовго. Вважають, що максимум через 1 рік можна завагітніти. Якщо ні, тоді до лікаря. Цей пунктик ми вже роками перестрибнули.
• Проблема в ньому. В Австрії аналіз коштує від 30 євро, якщо пошукати, до 70-120 євро у спеціалізованих клініках. О, страховкою теж не покривається, але це зрозуміло. Протягом місяців моніторились показники, результат був часом в нормі, часом ідеальний, часом жахливий, короче кажучи стрибає, як хоче, і ніякі припинення кататись на велосипеді на місяць чи бігати не помагали.
• Заблоковані фалопієві труби. Цей тест взяла на себе Лєна, він покривається страховою. Триває 10 хв., вводять реагент, під рентгеном спостерігають, як він рухається і чи немає ніяких перепонів на шляху, кажуть перед процедурою, що буде боліти можливо як при місячних, але насправді це була страшна пекельна біль, яку витримала дружина лише зі сльозами. Але труби були в порядку, обидві ідеально проходяться. Після цього пунктику не дуже хотілось мучити організм далі, але як виявляється, ще прийдеться… А далі найцікавіше:
• Непояснене безпліддя. Близько 10%-30% подружніх пар не можуть взнати точної причини. Лікарі можуть стверджувати, що просто немає хорошого діагнозу, але факт залишається фактом, нормальної відповіді ми не отримали, а час лише спливав.

На дворі 2018 рік, під час одного з детективних сеансів, лікарі направили в один із численних Kinderwunschzentrum (центр-для-тих-хто-бажає-дітей). Це приватна клініка, тому платити довелось б самим. Найдешевшим був варіант взяти за 155 євро Kremer тест на наявність у слизі шийки матки антитіл, які спрямовані на вбивство моїх сперматозоїдів. Якщо вони існують, тоді є сенс спробувати інсемінацію, яка коштувала б 580 євро. Цей тест ми взяли, і, як виявляється, щоб провести його успішно, їм потрібна була хороша якість спермограми, яка в цей день не хотіла кооперувати. Другий раз пробувати якось тоді не було сенсу, та й ще був час до уявної планки «вороття назад немає», 30 років 😊. Між іншим, перша розмова в цій клініці коштувала 100 євро.

сюрприз! лєна вагітна!

Після цього ми продовжували звичне життя, і за кілька місяців вперше нам прийшов сюрприз – Лєна була вагітна! Щастю не було меж, будувались плани, розходились віртуальні гори, але, на жаль, це тривало не довго. Разом із наступленням холодів і сезону нежиттю, однієї ночі трапилась кровотеча, яка під час нормальної вагітності не повинна траплятись. Найближча лікарня прийняла нас. Я, добудившись до сонних чергових, віддав дружину в окрему палату і там її протримали 2 дні, спостерігаючи за аналізами крові та повідомивши що рівень прогестерону падає. Це був викидень на 5 тижні ☹. Потім гінеколог(-иня) сказав(-ла), що можна пробувати далі наступного місяця і що через пів року ми повинні були б завагітніти знову.

Така подія демотивує, вводить в депресію, але головне не впадати в розпач та рухатись далі, як тяжко це б не було. Сумно, але принаймні після цього інциденту видно, що Kremer тест був би марним, оскільки завагітніти природним чином за 5-7 років таки можливо і антитіла немає. Було вирішено пробувати ще максимум 1 рік і, якщо нічого не вийде, робити IVF (In vitro fertilization, в народі «штучне запліднення»).

Пів року і два додаткові буферні місяці не дали результатів, а біологічний годинник, як каже дружина, тíкає.

Центр-для-тих-хто-бажає-дітей

Був варіант їздити в Україну, оскільки могло б вийти дешевше, але спочатку спробували піти на консультацію в ту саму клініку, щоб нам сказали які ціни тут, для порівняння. Я раніше знав, що є IVF фонд, який покриває 70% витрат для пар, але для цього повинні бути виконані певні умови, серед яких:

• підстави для безпліддя
• як я десь в інтернеті вичитав, громадянство.

Ще рік тому я пробував мимоволі перепитати, дійсно чи це так, що наш дозвіл на проживання (RWR+ картка, згадана вище) не підійде для цього фонду? У відповідь на рецепції відсканували картку та обіцяли взнати і передзвонити. Та зворотнього дзвінка я так тоді і не отримав і все заглухло. Тому, йдучи на ще одну зустріч знову по знайомим кабінетам, ми очікували заплатити повну суму. А це близько 5000 євро.

штучне запліднення: як відбувається?

На зустрічі нам сказали що сенсу чекати далі немає і рекомендують зробити IVF. Розказали як все відбувається:

• спочатку жінку стимулюють гормонами (FSH чи LH), які виробляють яйцеклітини, що плавають в окремих фолікулах. Це робиться уколами, які потрібно тримати в холодильнику і колоти з першим днем місячних до 10-го, в один і той самий час ввечері. У звичному режимі раз в місяць дозріває одна яйцеклітина в лівому яєчнику, а наступного місяця в правому – і так по черзі. Тут же ціль виробити з обох боків якомога більше яйцеклітин. В середньому їх може бути 8-15 штук.
• далі потрібно вколоти так званий trigger shot, який назначають лікарі після ультразвуку, і встановлюють точний час для цієї процедури вдома (наприклад, 21:33). Він подає сигнал до овуляції, щоб організм почав вивільнювати яйцеклітини і важливим є…
• встигнути забрати з організму всі дозрілі яцейклітини, процесом короткочасної операції на 10 хв. Є варіант найдешевший і болючіший – без нічого (але його не рекомендують), є дорожчий з обезболюючими при свідомості (~150 євро), а є варіант короткочасного повного наркозу (~250 євро), після якого потрібно 30 хв. приходити в себе і в чоловіка буде можливість розпитати дружини всю правду про все і вся, ха-ха!
• яйцеклітини шукають у фолікулах під мікроскопом, рахують і поміщають кожну в окрему посудину, змішуючи з добірними сперматозоїдами, з ідеальними хвостами, не занадто товстими чи худими і без деформацій. Так утворюється ембріон.
• через 5 днів в такому стані відбувається розвиток ембріонів. І з добутих, наприклад, 12 яйцеклітин, добре розвинуться/заплідняться тільки 8. Це добре видно, як швидко діляться клітини з кожним днем. Виграє найшвидший і найгарніший.
• на 14-й день місячних відбувається перенесення ембріона. Потрібно попити води, щоб легше можна було запхати маленьку трубку (катетер) з ембріоном у матку через шийку матки. Триває це 5 хв. і під ультразвуком видно чорну пляму (бульбашка з повітрям, спеціально поставлена в катетері) – місце, де прикріпиться ембріон.

Так ось, послухавши все це і вже знаючи приблизно як виглядатиме весь процес, промайнула згадка про IVF фонд, тому я перепитав про RWR картку, що вона, мабуть, не підійде для нього? Лікарка сказала, що не факт, бо правила завжди міняються і вона перепитає актуальний стан речей, та вийшла з кабінету на кілька хвилин. Повернувшись, ми почули приємну новину, що покриває і загальна сума зі всіма аналізами та ліками складатиме 1500 євро. Залишався відкритим пункт про підстави до безпліддя, але він теж легко вирішився моєю спермограмою (потрібно було дві незадовільні за останній рік, одну з яких клініка мала якраз рік тому, ще з тесту на Kremerа, а друга пів річної давності, хоч і не найгірша, але вочевидь їм теж підійшла) та заниженими результатами гормонів у дружини. В мене склалось таке враження, що вони також в цьому зацікавлені та достатньо найменшого натяку в аналізах.

Перша спроба

Ми зрозуміли що немає сенсу літати в Україну туди-сюди, якщо основна частина витрат покривається фондом.

Надавши копії дозволу на роботу, свідоцтво про одруження, аналізи та підписавши контракт (в якому звичайно має бути згаданий як один із ризиків: смерть, якщо раптом щось проколять, ух, але це певно у всіх операціях де хірурги лізуть до органів), приступили до справи.

Шанс, що вийде з першого разу, залежить від віку, здоров’я, специфічних проблем з безпліддям:

• до 30 років: 46%
• 30-33 років: 58%
• 34-40 років: 38%
• 40-43 років: <12%

Також перша спроба буде зі свіжими яйцеклітинами, а всі інші спроби – лише із замороженими, оскільки їх так зберігають за ваш кошт в клініці (300 євро кожен наступний рік) для наступних спроб або для наступних дітей. Тому важливо, щоб їх розвинулось багато, щоб було багато можливих спроб. Якщо, наприклад, витягнуть 5 фолікул, з них буде лише 3 добрі яйцеклітини, а заплідниться 1, тоді вже не буде що заморожувати на майбутнє і прийдеться ще раз проходити процедуру стимуляції. До цього додам, що нашого IVF фонд покриває кошти до 3-х спроб.

уколи

Здавши аналізи, що ми не Б-гепатитні, не СНІДоносні, нам видали ліки, які потрібно було колоти знизу живота кожного дня. В нашому випадку це два шприци. Перший Puregon, який стимулює FSH, для розвитку фолікул:

Це ручка, в яку вставляється ампула на 300 одиниць (0.36мл) з холодильника, яку вистарчає на два рази. Треба самому покрутити на позначку 200 одиниць і вколоти. Решту 100 буде потрібно вколоти на наступний раз.

І другий, Orgalutran, але це важко вимовляти, тому назвемо його зараза-протівна, оскільки його голка є грубшою, за Puregon та набагато болючішою:

Він блокує GnRH рецептор, що дозволяє зменшити час стимуляції до 10 днів і зменшити потрібну дозу FSH. Його треба колоти в останні кілька днів.

З цікавинок можу сказати, що прийшлось колоти і під час кіносеансу (вийшли в туалет разом) і на екскурсійному ретро-поїзді з музею (прямо біля вікна вколов при друзях) і на концерті Онуки ввечері на лавочці серед натовпу народу, наче наркомани, але соціально відкриті до світу 😊

Так пройшли 10 днів з уколами. Після ультразвуку назначили нам додатково ще один день тих самих уколів і тоді прийшов час на trigger shot. Він відділяє фолікули (мішечки з яйцеклітиною, пам’ятаєте?) від стінок, щоб вони почали собі вільно плавати і їх можна було екстрагувати пункцією.

день Х

В день витягування фолікул вибрали середній метод, коли дають лише обезболююче. Наступив ранок, друг Інтернет і Google дозволили дружині начитатись наскільки ж болючим є процедура при цьому обезболюючому. Звісно, був різний досвід і різний больовий поріг в людей. Дехто казав, що дуже боліло, дехто казав, що майже ні. Зіграла карта попередньої операції, тоді теж обіцяли що дадуть обезболююче, коли пхали катетр у вени, але за словами Лєни, таке враження що вони ніякого обезболювального і не давали або воно не подіяло. Тому в останній момент з руками, що тряслись, вона попросила мене взяти повний короткочасний наркоз за невелику доплату. Хто я такий, щоб ще більше мучити вже заколоту голками жінку? Не такий, тому… «стадіон, так стадіон». Добре, що анестезіолог зміг так швидко приїхати і провести відмінну роботу, зважаючи на те, що це не планувалось. Дякую за це лікарні, якщо вона раптом читає україномовний пост, ха-ха.

На процедурі я був присутнім і бачив як швидко це відбувається. Анестезіолог сидів навпроти мене і дав дружині дихальну маску, після якої через мить очі закотились вверх, тремтячи (признаюсь, страшнувате явище, трохи переживав)… і Лєна поринула в сон. Лікарка глянула на дисплей з ультразвуком, який мені також чітко був видимий, і почала вводити голку для забору яйцеклітин.

На малюнку вище видно голку і фолікулу, в якій і знаходиться яйцеклітина. Час на одну фолікулу – 15-20 секунд. Всього їх забрали десь 6 з одної сторони та 6 з іншої стільки ж. Але невідомо скільки там яйцеклітин, це вже покаже аналіз під мікроскопом. Фолікули переливали в пробірки, на скільки я пригадую, були прозоро-рожевого кольору, якщо комусь цікаво, бо мені було і помічниця лікарки показала куди все переливається.

Як можете уявити, процедура пройшла дуже швидко і коли зняли маску то дружина прийшла по трохи у свідомість. Її перевезли зі мною в окремий кабінет, де за шторкою готувалась наступна пара. В цей момент можна пробувати розпитати все на світі, думаю щирішої чи емоційнішої відповіді ви не отримаєте ніколи, оскільки дія наркозу ще вивітрюється 30-60 хв. Керувати після того транспортними засобами не можна, тому краще не йдіть самотужки на цю процедуру.

Далі була моя черга внести мою сором’язливу частинку до майбутнього результату праці та можна було гуляти сміливо (додому з дружиною). Маленьких головастиків фільтрують в спеціальному розчині.

На наступний день ми взнали, що вдалось видобути 7 яйцеклітин, що був дуже хороший показник, серед яких 6 успішно запліднились.

Після того як пройшло кілька днів, давши таким чином час на поділ клітин, ще один дзвінок сповістив про те, що всі вони в ідеальному стані. Це теж було здивуванням, оскільки зазвичай не всі виживають до цього моменту, та ще й без вад. Це був 5-й день поділу яйцеклітини, і такий ембріон ще називається бластоцитом. На кожен день своє ім’я, але важливим є п’ятий, оскільки його і будуть переносити далі в матку на прикріплення. Наш бластоцистик (о, цей термін можете мене спитати вночі, різко розбудивши з глибокого сну, – не забуду) виглядав ось так:

Його з однієї сторони можуть дуже акуратно підшліфувати, щоб було краще прикріплення до матки.

Процедура перенесення дуже проста. Кажуть коли прийти, перед тим напитись багато води, бо тоді сечовий міхур піднімається і створює рівну площину, щоб можна було безболісно запхати катетер з бластоцистиком на своє майбутнє місце подальшого розвитку.

Я подумав, що з роботи можна не відпрошуватись і дружина сама впорається, але тепер жалію, що не був присутній та не потратив годину-дві часу. Так що моя порада: обов’язково йдіть. Там на вас чекають, приготовивши окремі бахіли «для чоловіка», які в моєму випадку будуть не використані. Проте, дружина задокументувала весь процес на телефон і я зміг побачити що це було цікаво.

як відбувається перенесення?

Все стерильно, лягаєш. На моніторі видно як лікарка фокусується камерою на одному із 6 контейнерів з твоїм іменем і прізвищем. Туди просувається катетер і витягує бластоциста в трубку, також захопивши перед тим чуть-чуть повітря, для того, щоб потім було видно, що дійсно перенесення відбулось. Повітря – це чорна бульбашка на ультразвуку. Далі його виносять з сусідньої кімнати і переносять жінці в матку під ультразвуком. Процедура швидка, але цікава. Ось як виглядає фінальний результат (сердечком позначене місце переносу):

На цьому кроці робота центру завершується. Вони виконали свою роботу і далі все відбувається природнім чином. Все на совісті бластоциста, чи він захоче жити далі, чи ні. По діаграмі часу це нічим не відрізняється від звичайної вагітності, тому далі не потрібно робити якихось особливих підрахунків. Ембріон розвивався просто 5 днів не в матці, а поза її межами, і після перенесення чітко зрівнявся з його ровесниками інших безпроблемних пар. Тому далі тяжке випробування: очікування 14 днів, коли можна буде зробити звичний тест на вагітність.

Перший блін…

Перша спроба використана, а це означає що залишилось шість яйцеклітин, яких вже заморозили на майбутнє. Такі заморожені яйцеклітини нічим не гірші за свіжі, але може бути ще менший шанс запліднення, тому бажано, щоб перший блін не був комом. І… так і трапилось. Ура, Лєна була знову вагітна! Ми тільки надіялись на те, щоб цього разу 3 місячний термін був пережитий без пригод…

паспорт вагітності Muki-Pass

Вагітним дають так званий паспорт вагітності (Mutter-Kind-Pass, в народі Muki), в якому потрібно зазначати обстеження в лікарів. Обов’язковими є 5 візитів до лікаря до вагітності та 5 після, якщо ви претендуєте на одноразову допомогу від держави в мінімальному розмірі близько 12500 євро на рік (Kinderbetreuungsgeld, є кілька можливих варіантів, фіксована ціна якщо не працювати чи 80% від минулої зарплати на рік). Якщо один з таких обстежень не буде в паспорті, тоді недодадуть 1300 євро.

лікарі-гінекологи

В основному державні лікарі тут дуже швидко і неточно дивляться до пацієнта. Майже в кожного існує черга на 2 години. Тобі потрібно знайти собі свого лікаря гінеколога, читаєш на сайті, що перші 3 ультразвуки безкоштовні, решту по 50 євро, читаєш у відгуках про цього лікаря гнів австріяків, що ультразвук не безкоштовний і всеодно його обираєш, бо кращих немає. 3.3/5 на Google Maps це взагалі хороша оцінка. В основному стогнуть про час очікування, тому не дивно що така ситуація поголовна по всіх лікарях і на це не звертаєш уваги.

У дружини був гінеколог, але він таке враження що дуже пофігістичний був. Оскільки раз на пів року дозволено міняти колись вибраного гінеколога, то так і зробили.

Записувались ми до одного, але потрапили до іншого, бо часто в одній практиці лікаря працюють інші додаткові та часто змінюються. Він виявився приємним і завідувачем якоїсь лікарні, можливо тому я вперше зустрівся з тим, що нам приділяли стільки часу скільки треба, а не раз-бац-5-хв-ледве-запхав-одне-питання-все-геть-до-побачення.

Зал очікування був також не переповнений, на рецепції (о, диво) привітні. Короче кажучи, не дуже відповідало негативним відгукам. В основному під час всіх візитів або дружина здавала кров (а результати через місяць питали, бо їх відсилають лікарю O.o), або робили УЗД і записували розміри малюка, та важили майбутню маму. Якщо нема проблем, то чого мучити? Раз в півтори місяці піти глянути як розвивається наш бластоцистик, непогано. Можна брати чоловіку так званий Zeitbestätigung (довідку що ти був в лікаря з 14:00 до 15:20) і це рахується як робочий час. Непогано, чим я і користувався.

скринінги

Раз нам рекомендували робити аналіз на синдром Дауна, та орган скрінинг (де детально під ультразвуком вимірюють всі органи, дивляться на потік крові в серці, всі камери серця, формування аорти). Перший ми не робили, оскільки гугл каже, що це інвазивна процедура і забирають частинку ембріона (феее, як так можна?!), тобі як результат повідомляють шанс того, що дитина буде зі синдромом 10% що буде і ти тоді вирішуєш чи робити аборт чи ні. Тобто якщо аборт взагалі не на порядку денному, тоді знаючи відсотки ти будеш нервувати до кінця вагітності. А можливо і ні? На скільки відсотків погодитесь ви? 2? 0.5?

Другий, сканування органів, вже цікавіший і може показати на ранніх стадіях що щось не так з формуванням. Він платний і не покривається, але і не обов’язковий, тому коштує 150 євро. Проводиться на 20-24 тижні. Лікар, який нам його робив цілу годину виглядав і записував все. Так ми вже побачили всі ребра дитини, його велику аорту, як казав що файно розвинута, кров ганяє як треба. В дружини була проблема з клапанами серця, але в нього ідеально працювали, отже ми були раді, що генетично не передалось. Кумедно було, що в якусь мить той сховався від ультразвуку і потрібно було вийти на коридор і кожні 2-5 хв я крутив різко талією дружини, а вона стоячи дотягувалась до пальців ніг на кілька секунд. Це дозволяє перевернути дитину. Інша пара нам побажала успіху, сказала що їм таке помогло, і ми знову зайшли в кабінет на продовження огляду. Тут, знаючи, що у нас буде дівчинка з попередніх ультразвуків до 20го тижня, лікар запевнив нас, що це не так, представивши явні докази 😊

аналіз на діабет

Результатом такого огляду було те, що наш малюк має більші пропорції живота, ніж інші, а це є можливим знаком, що це нічого не означає і дитина просто більша, або що це діабет. Для цього потрібно було здати аналіз на діабет, але думаю його роблять всі вагітні. Приходиш до страхової, сідаєш в залі очікування з іншими і тебе поють цукром. Час від часу беруть кров на аналіз. Принцип, що організм має швидко розчинити цукор, якщо його багато. Якщо через 1 годину після тесту рівень цукру низький, то тест припиняють. Якщо ні, тоді продовжують пити наступну годину. І так максимум 3 години, після чого залишок розкаже чи є у вас діабет. Дружині було достатньо години, отже ніякого діабету, що є добрим. Отже все добре з дитиною,.. так думалось нам.

низька плацентація

Була ще проблема раніше з низькою плацентою, теж почалась кровотеча вночі, ми пере…какали трохи і погнали в лікарню, оскільки вже маємо досвід. Нас на диво прийняла приємна лікарка і все спокійно оглянула. Сказала що плацента лежить низько (це означає, що близько біля входу матки і перекриває ембріону вихід) і могла бути травмована, наприклад, під час статевого акту кілька днів до того. Просто шанувати себе, не займатись більше нічим приємним і має пройти. Також з часом вона мала б піднятись сама по собі. Якось на пізніших тижнях вже ніхто не згадував про неї, бо акцентували увагу на іншому. А саме на…

Ваша дитина велика!

Раптово, після 1.5 місячної перерви між ультразвуками, настав час на візит до лікаря. Він поміряв дитину і перепитав чи дата точно співпадає, бо виходить, що дитина на 2 тижні випереджує графік по розмірам. Так, ми ще раз наголосили що все правильно, і вже почали трохи підозрювати, що може наше дитя швидко росте. Пам’ятаєте орган скрінинг? Тоді це був перший признак що щось не типово, а по-своєму. Чомусь ми хочемо розібратись, коли щось не так як в інших і порівняти, деколи це робити не варто, але деколи, коли з місяць в місяць пропорції тіла зберігаються і вимальовується певний графік, починаєш задумуватись.

Три безкоштовні ультразвуки пройшли, і нашому гінекологу раптово не продовжили контракт у державній практиці і прийшлось йому перейти на приватний режим. Всі існуючі пацієнти повинні собі були знайти іншого або платити. Ну що ж, несподіванка, а на дворі весна, ще й COVID-19 почав нарощувати свою активність, коли держава і лікарі понизили. Знайшли іншого лікаря, але термін був через місяць. Якраз підходить для того щоб встигнути на обов’язкові 4 та 5 ультразвук. Тим часом прийшла новина, що обов’язковість проходження всіх контролів через коронавірус відміняється, що в принципі полегшило тиск, але всеодно хотілось знати чи все добре і пройти всі контролі.

Під час прогулянки по місту, різко зріс пульс до 170 при ходьбі без рельєфу, що аж дружині потрібно було присісти на лавку, перечекати і рухатись так до наступної. Це стало причиною візиту до кардіолога. Оскільки державного можна було довго чекати в черзі, вибрали приватного. Ну і страхова покриває до 80% приватних лікарів теж, але суму на свій розсуд вибирає. Лікар взяв аналіз крові та сказав, що це анемія (мало заліза). І також низький рівень тромбоцитів (типи кров’яних клітин, які запобігають кровотечі), що може свідчити про можливе виникнення кровотечі, а також показник згортання крові становив 25 секунд, через що можуть виникнути тромби.

• Спеціально для бластоцитика, з початку вагітності вегетаріанство було поставлено на паузу і було хороше харчування, але вочевидь мало. Тому виписали окремі ліки для підвищення заліза (від анемії).
• А наявність тромбів оглянула інший лікар, оскільки під одним коліном поболювало. Подивилась на нього під УЗД, сказала, що тромбів там немає і можна не переживати.

Через місяць, на візиті до нового гінеколога, пояснили, що інший змінив тип діяльності на приватну, тому ми тут. Знявши розміри плода, лікар страшними очами глянув на нас, зі словами «та він великий!» і також хотів перевірити чи дата запліднення правильна. «- Дійсно великий? – Та великий!». За маскою важко було зрозуміти чи прикалується він (з самого початку хіхікав і лялякав) чи на повному серйозі. Вже вдома, маючи на руках цифри, вбив їх в онлайн калькулятор і отримав що вони на рівні квантилю 97% (50% – це норма). Отже, таки великий. Додам, що цей і майбутній візити були також безкоштовні, можливо через зміну гінеколога?

вітаміни?

Під час наступного візиту до нього ж, я вирішив згадати одну річ, яку дружина раніше на дивані вичитала. Вона приймала по рекомендаціям попередніх лікарів вітаміни Femibion (стандартний коплекс для вагітних). При єдиній згадці його, лікар відповів: «Ви ще приймаєте? Припиніть негайно». Виявляється є дослідження на африканських дітях, які мають самі по собі низьку вагу, і якщо їм давали цей Femibion, тоді вони набирали масу. Отже такий ж ефект могли давати вітаміни і нашому плоду. А я ще казав раніше, що якщо лікарі не сказали не пити, тоді продовжуй. Не даремно їх ж випускають в упаковках по триместрах 1, 2-3. Гінеколог зауважив, що плід забирає в жінки взагалі 5% вітамінів і цього достатньо в нормальному харчуванні. Єдиний момент коли вітаміни хіба можуть помогти, то в першому триместрі на початках, для закріплення плоду, через фолієву кислоту. Можливо і так.

природні пологи чи кесарів розтин?

Якби, о, якби. Якби я не спитав, то далі пили б і можливо шкодили, якби нам швидше цей лікар проаналізував і розпитав що приймаєм, тоді б може не настала ситуація, коли єдиним виходом народити богатиря безпечно, без можливості застрягнути в родовому каналі, стане скоріш за все, кесарів розтин. Ще й до всього зіграла карта «серцеподібної матки», можливо через яку плід був у позиції BEL (дупочкою вниз) і не міг перевернутись, а на дворі вже йшов 35-й тиждень. Вважають, що до 37-го тижня в дитини є ще шанс перевернутись головою вниз.

Можна робити вправи, які дружина пробувала, але було важко, бо паморочилась голова (кішка ногами на дивані, головою на підлогу на 1 хв.). Але якщо це не станеться, тоді лізти дупцьою вниз – небезпечно як для мами і дитини. Ну і якщо навіть і перевернеться, то до 39 тижнів йому точно не доноситись через свої розміри. Він вже на 3 тижні випереджує графік. Єдиним висновком стало те, що дитина просто генетично велика, як і самі майбутні батьки, так і тато по маминій лінії.

Лікарня St. Joseph, Wien

До цього моменту контакт з лікарнею був лише через сайт https://geburtsinfo.wien/. Потрібно було при вагітності зареєструватись і вибрати 3 лікарні на вибір. Тоді на 22му тижні по пошті (ні не електронній, фізичній, – Австрія ще застрягла в 90х роках по розвитку цифрових технологій. Не вірите – спробуйте з австрійським банком прив’язати до телефону Google Pay – дзуськи. Або купити талон на парківку в кіоску через банківську картку, ха, мінімум 20 євро, біжи до банкомату. Але це я відволікаюсь) прийде рішення, яка ж з цих трьох лікарень вам відчине свої двері.

Так і трапилось, рівно на 22 тижні, лікарня, про яку є найкращі відгуки по пологам, таки дала нам змогу бути її пацієнтами. Потрібно було лише відіслати інформацію про себе назад. Оскільки корона, то можна було навіть електронною поштою, вау!

Так ось, перший фізичний контакт з лікарнею мав відбутись за кілька тижнів до родів. Але оскільки у нас нестандартна ситуація, то гінеколог радив вже йти в лікарню без терміну і там стати на облік. В лікарні приймали під час корони лише дружину, чоловіку йти разом не можна було.

На вході відділу медсестри спочатку сказали: «чого ви так рано прийшли, ще є час». Але наголосивши, що гінеколог направив ж, ось папірчик, і діагноз стоїть макросомія (збільшений плід), подзвонили до когось і вже серйозніше сказали що прийме головний лікар.

Лікар почала огляд невимушено, ніби все добре, говірливо. Потім міряла дитину і тільки було чути як затихла: «угу…», «ага…». Щоб розшифрувати, що це означає в грамах чи см, дружина перепитала то скільки він важить? «3200 г», відповіла вона. І це на 34.5 тижні. Ну десь 4.2 кг буде, якщо «доносити». Більше 4х кг – тоді вже рекомендують робити 2 тижні до планованої дати або стимуляцію (якщо позиція дитини позволяє), або кесарів розтин. Ця лікарка казала, що дупка вниз, без варіантів і лише кесарів розтин, але з епідуральною анестезією. Тобто буде відразу прикладання до грудей, повна свідомість.

Звичайно, фінальне рішення лікарні засмутило, але ризики не оправдають себе, просто якщо вирішити мати вагінальні роди заради вагінальних родів. Якщо є на то медичні причини, отже так і має бути. Дату можна було вибрати, або 19 червня або 22. Пару днів ролі не грають, дитина так чи інакше буде вже повністю дозріла + легені дозрівають і готові приймати свій перший подих від 36 тижня, тому обрали раніше. Наступне ультразвукове дослідження було заплановано ще давніше на 9те червня, ніхто не відміняв, то вирішили також використати його пізніше.

Не все так буде

Пам’ятаєте може я згадував про візит до кардіолога і «ногогляда», який перевіряв тромбоцити? Так ось анемія продовжувала бути на низькому рівні, але це таке буває у вагітних. Після першого візиту в лікарню, протягом 3 тижнів до планованого кесаревого розтину, сказали зробити один єдиний аналіз крові для анестезіолога. Він потрібен був лише йому і результат потрібно було роздрукувати і принести фізично на листочку паперу (о, антична Австріє!). Зробивши завчасно цей аналіз, ми виявили, що тромбоцити далі на низькому рівні. 86. Почали читати, і виходить що вагітні на останніх тижнях можуть мати низький рівень (звісно, лише 6-8% статистика каже, але нам щастить на низькі відсотки) тромбоцитів, і якщо вони впадуть до межі 50, тоді робити кесарів не можна, оскільки ризик того, що кровотечу не зупинити. Отже, 86, не все так страшно, є ще куди падати, зрозуміло.

Знімати на камеру екран УЗД гінекологи зазвичай дозволяли, але то залежить від людини, бувало що в одному й тому ж кабінеті один лікар дозволив, а інший через раз – ні. В цій лікарні навіть виписано було в правилах, що знімати в кімнатах, де є прилади заборонено, бо електронна апаратура може впливати на них (ага, ага), або якщо персонал буде в кадрі (це вже краще обґрунтування).

Ще наш гінеколог знав хірурга у цій лікарні, який має багато досвіду по кесареву та говорить вільно російською, тому буде легше порозумітись, і він про нас подбає. Мені подобалось, що вперше у Австрії я зустрів момент, коли є контакти людини з «середини», включаючи e-mail та телефон і можна подзвонити в будь-який момент і спитати, а не їхати при проблемі в лікарню і попадати на чергового лікаря якщо навіть дрібничка і не варто їхати і тратити часу.

На візиті до цього хірурга, дружину ще раз оглянув і сказав, що дитина ще більше виросла і вже ногами вниз, а не дупою, а це ще більш небезпечно, бо дитина раптом може пробити води, почнуться пологи, і навіть нога з пуповиною може вилізти і задушити її. Казав нема сенсу чекати до 19 червня, він міг би 15-го. Тому в один момент «переноситься» (згадаю ще це потім) термін ще на 4 дні раніше. Ну, нехай. Вже 36 тиждень, перевернутись міг би вже, якби міг. Серед лікарів ходила теорія, що «сідловидна матка» могла заважати йому це зробити. Ми погоджуємось, бо його голова була вічно в одному місці, праворуч зверху, якщо дивитись зі сторони матері. Порівнюючи інші відео, як вагітні промацували собі животи на різних тижнях, було видно що живіт Лєни дуже твердий. І єдине місце, де можна прогнути його, це протилежне до того, де була його голова – схоже дійсно на роботу сідловидної матки і що йому вже стає менше місця не те, щоб перевернутись, а й просто жити.

9-го червня на огляді прогресія була незмінна, але ставлення лікарів цього разу було трохи дивне. Так, спочатку насварили, що не роздрукували аналіз крові, який треба перед операцією віддати анестезіологу («вдома принтера немає і можливості ще не було» як відповідь від дружини), потім було друге питання: за кілька днів до візиту в дружини на шкірі висипали маленькі прищики, по рукам, вище грудей, і це дуже свербіло. При згадці чому така висипка може бути, чи це алергійна реакція можливо? Відповідь була: «а ви в дерматолога були? то не до мене…». Через мить: «ну добре, покажіть що у вас там». Показала. «Це можливо через те, що плід на жовчний міхур давить і може труїти організм, ось вам такі-то ліки» (це дерматолог таке має знати, чи лікарня орієнтована на вагітних?). Виписала від жовчі щось. Якби в цей момент не підняли наступне питання, я не знаю чи взагалі все пройшло як пройшло. Лєна спитала чому тромбоцити стали нижчі, ніж були раніше, і чи це нормально. Так погодилась, були дійсно низькі та сказали здати ще кров, щоб проконтролювати.

Тобто якщо цей єдиний аналіз від лікарні, призначений лише для анестезіолога, то він його то побачить за день до операції, але прийдеться скоріш на все переробляти його, оскільки тромбоцити низькі, по тенденції падають та будуть неактуальні. Та й взагалі, якщо аналіз не для мене то я на нього навіть не дивлюсь? А де елементарна ініціатива з боку лікаря самому направити на аналіз крові, скажемо, кожного тижня протягом останніх кількох до запланованої дати? Це дивує мене трохи, а більше дивує, що самому треба тицяти носом і розпитувати.

З того моменту, після тицяння носом, все стало організованіше. Зранку здавалась кров, в обід були результати. Сказали через день знову повторити. Приходить в лікарню, медсестра трохи розлютилась: «як так, хто це сказав знову аналіз робити, це ж зачасто! ви ж вчора були. Я дзвоню зара спитаю». Дзвонить… «ага, угу, <пауза, слухає>, так, можливо ти маєш рацію». Кидає слухавку. «Так, дійсно потрібно знову зробити». Имм, я згадав вище про організованість? Ви-ба-чай-те! Помилився. Одна галочка в системі «здати аналіз» з прізвищем та запланованим часом тут ще не винайшли і треба все повторювати багато раз)) Кров взяли, результат після вихідного дня.

Гуляючи по лісі останні дні та фотографуючись на згадку, час наближався швидко. Вагітність не була важкою, натомість, єдине, що надавало важкості, це:

• Один раз блювання на ранніх термінах та пару тижнів харчування на сухарях
• Останній місяць:
  • Вічне лежання на лівому боці, бо на правому печінка і маса дитини її здавлювала.
  • Копання малого по сестрі печінці та братику нирці, коли після лежання на лівому боці був «відпочинок» на спині в 1-5 хв.
  • Безпроблемне вставання з ліжка лише з допомогою чоловіка
  • Періодичне «розтягування» дитини з середини

Так що по відчуттям поки що все переносилось відносно легко. Сухий живіт мастився кожен день олійкою від розтяжок, мабуть тому їх і не було.

Ну і звичайно, повертаючись до нашої історії, все так не буде як собі запланували. В п’ятницю, за 3 дні до родів, після вчорашньої прогулянки по тому лісі, зранку появились кроваві виділення на білизні. Що, знову? Ми вже маємо досвід з цим, тому або їхати в лікарню або… зіграє контакт, до якого можна написати. Написали хірургу, він відписав їхати негайно в лікарню. Тим часом подзвонили ще в лікарню, розповіли ситуацію і заодно запитати за аналіз. Казали, що падає, але ще не критично і як швидко можемо приїхати. Та за 30 хв. десь, затори, дорога. Насторожило, що задали таке питання, очевидно щось не таке як повинно бути, тому я про всяк випадок закинув перекус, powerbank, Лєна теж підготувала всі потрібні документи. Напевно нічого серйозного, глянуть і відпустять додому до неділі ще.

Назад до лікарні

Нарешті цього разу при згадці кровотечі на рецепції, попри корону, мені дозволили вперше походити по довгим коридорам лікарні. Табличка «ліфт C» кожні кілька десятків метрів виручала, щоб не заблукати по лабіринтам. Наближалась 19 година. Медсестри взагалі приємні та милі тут. Зустріла і провела в окрему кімнату, де розпитала що трапилось.

Оглянула дружину на предмет крові та спитала чи тягнуло вночі. Так, було трохи – дитина «розтягувалась». Як виявилось, це буває і «розтягування» це зовсім не розтягування, а просто свідчить про початок перейм. Промацала матку, вона вже була м’яка, але ще закрита. Взяли аналіз крові знову. Також підключили апарат CTG (Cardiotocography), який виміряв серцебиття дитини та перейми. Його запускають на 30 хв., потрібно лише лежати, результатом є графік цих показників. Методом спостереження ми виявили, якщо зелене число опускалось ближче до 0, тоді по відчуттям були перейми, а коли виде 5 аж до 30, тоді нічого не відчувалось. По цьому графіку, яку видавав апарат, видно де перейми (думаю це тренувальні, бо не регулярні) було відчутно найбільше:

А на рахунок крові, то це інколи буває у жінок, якщо починаються перейми і скорочується матка.

Нова зміна приходить о 19:00, тому десь 10 хв. після того мали б по нас прийти. Невдовзі це сталось, покази були файні, отже дитина не в стресі. Ну тоді добре, що все добре, думаю я, невдовзі можемо їхати додому! Але після ще додаткового ультразвуку.

і знову сюрприз

Почекали біля іншого кабінету ще кілька хвилин і зробили ультразвук. Вкінці УЗД виглядало так, що все добре, поки не ввійшла медсетра, видно, що переживала. Сказала, що тромбоцити, які були день за днем: 97, 81, зранку мали показ 82, а щойно 74. Отже різке падіння. Чекати до ПН немає сенсу і вже зроблять епідуральний кесарів розтин сьогодні!

Так, трохи несподіванка, хоча сценарій на всяк випадок усміхається в куточку, і передає привіт. Усвідомивши, що вже сьогодні я побачу нашого сина (так, якщо раптом «та він великий» раніше не було підказкою) і не треба чекати днями чи знову їхати в лікарню в неділю, здавати тест на коронавірус, забирати дружину, щоб її знову ввечері відвозити… реальність прийшла швидко. Лєну спитали, коли вона останній раз їла і що. Картопелька з рибкою і квашеною капустою о 16-17 годині вирішили час, коли почнуть операцію. О 22:00. Трохи в шоці, вийшовши з УЗД кабінету і йдучи вже в сторону першого кабінету, де ми проведемо цей вечір, починалась підготовка до родів. «Так, в мене всі документи з собою», сказала дружина, що було дуже зручним для лікарів. Про всяк випадок взяла, так, так. Поки вона обдумувала переживання, моє третє вухо, яке постійно слухає, почуло уривок розмови, у якій рахувалась година операції і «23:00» дало мені відразу знати, що 22:00 це був оптимістичний естімейт, насправді все відбудеться на годину пізніше. Дружина в стані переживання, звісно, цього не почула, тому я їй повідомив реальний час операції 😊

Час летить, міняє плани

Ой, як він швидко летить. З 19:30 по 23:00 здавалось що тільки й встигли як згадати, як це гулялось в тому ліску ще недавно, востаннє погладити животик в тому стані у якому він є, розтягнутий дитинкою, яка за кілька годин вже побачить нас і ми станемо татом та мамою. Останні фоточки, повідомлення рідним і переживання, щоб все пройшло успішно, і щоб знайшли лікаря о 23:00, що виспався, а не засинає.

Наш хірург, як це буває в фільмах, «на жаль, захворів» і не зміг би провести операцію, як нам повідомили. В мене до цього факту були сумніви трохи, бо він вчора зранку ще писав «як справи?», може просто не його зміна і нема чого будити, але всяке буває, також досить ймовірно, що бідолаха захворів. Але нам не принципово хто, просто його порекомендували для комунікації нам, ніякої сильної прив’язки і так не було.

Вже 22:00, анастезіолог(иня?) такою ж поломаною німецькою як і ми (зате без вимахувань з ковтанням слів: добре порозумілись, якщо не зрозуміло було – ломано перепитали, ломано відповіла і все всі зрозуміли) розказала про те як все буде перебігати. Випитала про алергії, хвороби. Стандартно для наркозу. І сказала, що буде проводитись… повний наркоз, оскільки так безпечніше. Я трохи засмутився, бо дружина не побачить першу годину синочка, але якщо так потрібно для безпеки, то звісно.

Згодом підключили капельницю та запхали катетер в сечовий міхур. На питання від дружини, чи можна це (будь ласкааа!) робити вже після наркозу, бо схожу процедуру робили і це боліло дууже сильно, при тому, що казали, що буде як при місячних, але насправді в 100 раз більше,… так ось, сказали що не можна, оскільки це дорогоцінний час. Кожна хвилина загрожує малюку і якщо з цим бавитись під час наркозу, то наркотична речовина попаде через кров сину. Тому це зробили до наркозу. Я відволікав дружину, а медсестри чітко описували що роблять і що вона буде відчувати, щоб не було сюрпризів. Мені це сподобалось. Один великий погляд в очах бачу я, але криків немає і все позаду. Кажуть: все, бачиш, не було вже так і боляче, ми ж казали. І так, дійсно, ця процедура це неприємно, але не ходіння рідиною по фалопієвим трубам © досвід.

як відбувається кесарів розтин в австрії?

А сам процес операції має виглядати так:

• Жінці вводять анестезію з маскою і трубкою, яка запихається глибоко в горло
• Чоловік стоїть весь час за дверима операційної, не бачить, що відбувається, присутнім в операційній бути не може при повному наркозі. При епідуральному можна.
• 10-15 хв. ріжуть і забирають малого. Віддають чоловікові.
• 40-60 хв. акуратно зашивають далі жінку, спочатку матку, потім зовнішню шкіру. М’язи не будуть перерізані, їх просто в сторону відсувають, тому після операції не треба переживати що ще м’язи повинні зростись!
• За той час дитину оглядають і, якщо все добре, то відразу дають татові.
• Тато спокійно несе назад в палату на руках малюка.
• Медсестра йде з ним і важить дитину, бере аналіз на рівень інсуліну (діабет) з п’ятки (62 показав, казали в нормі, зараз гуглю і бачу 50-60 mg/dl норма).
• Тоді вас залишають на 40 хв наодинці, на оголені груди, щоб був контакт шкіра-до-шкіри.
• Один раз навідуються питаючи, чи все добре (звісно! не відволікайте, але водночас дякую, що питаєте).
• Після цього ви йдете до мами, яка вже вийшла з операційної та відійшла від наркозу і зустрічається вперше з дитинкою.
• Ця мить певно найбільш зворушлива, коли бачиш як мама торкається дитини і не вірить, що все позаду.
• Шкіра-до-шкіри ще в спокійному темпі.
• Перша спроба прикласти до циці.
• Перевезення в окрему палату на безсонну ніч для милування дитиною, і отримання обезболювання через катетер.

швидка зустріч

Отже, операція займає максимум 1 годину 15 хв. Так відбулось і в нас. Дружину о 23:00 почали забирати до операційної, тицьнувши мене в інше крило на куточок з напоями і що я можу собі піти зробити. Тому вийшов одночасно з нею і в коридорі провів поглядом, щоб знати де саме її завезуть. Вийшла лікарка (думаю це хірург, з якою ми не зустрічались до цього), спитала чи я тато майбутній. Кивнув. Сказала, що ходити по коридору не можна, тільки в палаті бути. Я їй сказав, що якраз йшов по чай, мені сказали, що можу піти зробити. «Тоді тільки в кухні та палаті, не стояти в коридорі». Не знаю навіщо було це, може переживала, що я побіжу в операційну чи буду вічно стояти в коридорі, але спокійно порозумілись)

Тільки встиг я налити з термоса чай, вже кличуть, кажуть, що все швидше ніж очікували, щоб я швиденько зробив великий ковток і пішли. Не до ковтків було мені, залишив чай і почалапав за нею. Сказала, щоб я чекав біля столу в цьому місці і мені винесуть дитину. Якщо захочу, можу сісти тут. За 5 метрів від мене через відчинені двері була Лєна, вже здається з маскою. Переді мною їх зачинили та все що було видно – маленьку шпарину.

За мить зайшло ще 4 медсестри (чи то практиканти) і по черзі заглядали в операційну через шпаринку в 2 см у шторці вікна. Мені теж було цікаво, що там, але я бачив лише халати. Спитали чи не хочу я сісти. Кажу, поки що ні, а хвилювання трохи проходиться по мені. Переді мною було 2 апарати для реанімації. На стіні писала інструкція що робити при серцебитті більшому за Х, та меншому за Х і ще купу інформації. Вище висів макет вуха з червоним, зеленим і жовтим обрамленням, яке світилось по черзі. Певно є якісь стандарти в операційних, щоб не шуміти? Щоб показувати цим вухом коли можна заходити? Це ви мені напишіть, любі читачі, в коментарях, хто знає.

Через недовгі 10 хв. я почув крик синочка і зустрівшись з поглядом медсестри, кивнув їй, а вона мені. Двері відчинились і винесли маленького, розбудженого зі світу темряви і перенесеного в зовсім незвичне середовище, в наш світ. Він кричав, і це було прекрасно. Час від часу замовкав. Медсестри були втішені і реагували з таким запалом, ніби вперше бачать народження дитини. «Певно ніколи не перестає бути приємним ця мить для них», – подумав я. Те, що замовкав, пояснили що він ще під наркозом також і пройде за 10 хв. само. Гладили по спинці, але всі додаткові причандалі залишались незадіяні. Просто послухали разок серце стетоскопом і я здивувався, що більш нічого не роблять. Спитав чи все добре, чому не підключають до машини відстеження серцебиття? Казали, що це лише необхідно, якщо не плаче. А він плаче, і так солодко! Ніколи не думав, що напишу слова про солодкий плач.

Але ж як кортіло сфотографувати, показати потім Лєні, що вона пропустила, але ці дурні правила з персоналом… Ех, всеодно спитаю: «Фоткати ж не можна?», «Можна!». Оу єєє. Тому тут ви бачите фотографію дитинки на 37му тижні на 60й секунді життя:

Яка класна пуповина, така чиста і гладенька, немов в’єтнамські «літні роли»! Її мені дали змогу перерізати вдруге, символічно, на що я звісно погодився. Начитавшись перед тим про тупі ножиці в лікарнях, спитав «чи вийде врізати за один раз?», і відразу почав перерізати. Ножиці – гострі! Пуповина не хрустка, як сухожилля і за перший раз була перерізана))) Або це відчуття притупили гострі ножиці, ха-ха.

Третє вухо в мене є, є і третій мозок, який думає про те як там дружина, чи її добре зашивають і чи тромбоцити не примушують її стікати кров’ю.

«Хочеш взяти?». Ну звісно! Подали мені мого синочка. Ей, третій мозок, все добре, мусиш розслабитись, бо мої очі вже хочеш не хоче, але вже роздивляються кожні пальчики, носик, губки, вушка. Ті очі, як немов зачаровані, у фільмах художньо зобразили б цю мить як: «і весь світ перестав існувати навколо нього, лише повна концентрація на своїй кровиночці». Час від часу я виходив з трансу милування та дивився чи не хочуть, щоб я вже віддав його чи кудись йти, але ні, все було спокійно. Так ще 5 хв. я потримав його, поговорив з ним, заспокоїв, що ми його чекали і він тут в цьому світі потрібний © “Таємна Опора”.

Далі згрубша я описував вище, тому коротко: після зважувань, аналізу на діабет та контакту шкіра-до-шкіри, яка тривала 40 хв., зустрілись з мамою.

Ти існуєш

Я ще досі розглядав малюка, як він векає і хихикає, ніжно перебирає пальчиками і крутить шийкою, як зайшла акушерка і повідомила, що можемо зустрітись з мамою. Час пролетів швидко. Я віддав спокійну дитину їй та пішов вслід за нею коридором в інший кабінет. При вході в маленьку палату з двома ліжками і шторкою між ними, з правого боку в кутку на ліжку лежала Лєна. Їй піднесли синочка і показали його обличчя. Вона то плакала, то витерла очі від сліз, а потім спробувала торкнутись вперше рукою до його мізинчика, відразу відсмикнувшись від нього, неначе ще не вірила своїм очам. Це було дуже зворушливо і звичайно розшевелило і мою грудну клітку – я був надзвичайно щасливий за те, що всі здорові, мрії збуваються, а мама радісна.

Повідомили на скільки він великий, 3850 г та 54 см, проти прогнозованих тижнем раніше через УЗД 3300 г. Стримуючи подих на довгий час, вона нарешті дозволила собі великого ковтка повітря, якраз коли на грудну клітку приклали сина. Він відчув зміну температури і дав негайно знати про це. Заспокоївся, коли прикрили його знову рушничком. Штовхався ножками так само, як в животику 😊.

перше прикладання

Дуже прикольно було бачити, як акушерка поклала потім його на цицю і він відразу почав боротися з нею, проводити свій «ритуал» присмоктування до циці. Заспокоювала дружину, що він раніше був собі на релаксі і отримував енергію через пуповину, а тепер прийдеться йому напрягтись, щоб поїсти. Прикладався дуже добре, час від часу втрачаючи контакт. «Це як їзда на велосипеді, – розказувала далі, – потрібно тільки практикувати і практикувати, поки не поїде сам».

Ще дружині дуже запам’ятався… стогін сусідки. Вона ще досі згадує його, з думками: «чого стогнеш? Мені також боляче стало відразу коли я прокинулась, але я стримуюсь». Можливо в неї була якась інша операція, бо дитини біля неї не бачив, вона переживала щоб лікар був біля неї, а той її запевняв, що він тут і ніхто її не покидає. Трошки таке зловіще місце, ці палати після наркозу.

А на рахунок болі, то лікар казав, що повністю, щоб не боліло, то такого не буває, але дав «останню дозу» обезболюючого, яка в нього була.

Наступні 4 дні в лікарні

На місце постійного проживання ми з акушеркою повезли ліжко, маневруючи серед коридорів. Найдовший з них вкінці привітав палатою №18, у якій вже, як виявилось потім, лежала росіянка з дитиною. Тепер у неї буде новий співкамерник. Лише одного вечора вона покине дружину з сином на самоті, щоб наступного приїхала нова, більш говірлива і компанійська, австрійка. Я побув ще годину, поки мене не вифурили додому. Спати десь біля них не було місця, та й заважати теж не хотів.

відвідування

Корона дозволяла відвідування лише 1 годину на день, 1 відвідувачу, з 13 по 16 годину. Тому я знав, що побачу мою сім’ю аж після обіду. Дорогою додому я усвідомлював, що нас вже троє, але це ні на скільки не тривожило.

На другий день я приїхав у лікарню, заповнивши формуляр, що не було нежиті, температури, болі в горлі, в який відділ йду і час заходу. На вході мені поміряли температуру та дописали в цей же папірець і я міг (з маскою) йти далі в палату №18. Поки я зачепив лікарню, згадаю і страхову, що за роди нічого не потрібно було додатково платити, абсолютно все покривається страховою. Включаючи харчування, меню якого я сфотографував для вас, любі читачі 😊

Сама палата виглядала ось так:

Пересувний столик з їжею:

Навпроти нього, пеленальний столик (зверху ще є лампа з підігрівом):

Підгузки, пеленки, підбузьочки і вологі серветки – все це було на полиці біля цього столика.

Від мене нарікань немає, виглядало все чисто і затишно. Вікно відчинялось на дощовий день, з нього ж інколи ворони каркали і будили дітей, але принаймні було свіже повітря. Що відбувалось далі розкажу прямою мовою від Лєни.

Пряма мова від лєни

“Пам’ятаю, перша ніч пройшла важко. Все боліло, мова про вставати чи присісти навіть не йшла. Після наркозу дуже хочеться спати, повне знесилення, а тут ще дитина висить на циці всю ніч. Так ми й були разом, поки не прийшла медсестра. Я попросила, щоб хоч переклали дитину в ліжечко збоку, але та відмовилась і казала, що треба, щоб я всю ніч була з ним. З частковими відрубуваннями, час від часу синочок починав плакати і шшшшшикання чи заколисування по дупочці помагало йому далі заснути на циці. Вся спина боліла, а під ранок ще і плечі від постійного тримання. Знизу живота розріз, тому опустити в іншу позицію не можна було.

Сказали багато пити води, не менше 3 л на день. Принесли сніданок, прибрали малого і поклали збоку в с-подібну подушечку в ліжку. Дали укол від тромбозів, сказали, що будуть кожного ранку давати. Я була така в тумані, не розуміла, що зі мною робиться, все болить. Тоді я перший раз опустила руку, помацала свій живіт, такий м’якою гулькою, нижче шви. Побачила, що в мене прозорі еластичні труси аж на живіт з величезною прокладкою знизу. Потім я поснідала, пам’ятаю, потім якийсь «блюр» (розмито), не пам’ятаю, що там далі я робила. Здається, прийшла медсестра і подала з подушечки дитину. Я не могла навіть сама взяти його з нього, бо все боліло. Кожного ранку приходили, брали аналізи на рівень тромбоцитів та кололи укол для підняття їхнього рівня. Таблетки:

• 3 рази на день від метеоризму
• На рослинній основі, щоб молоко прибуло
• Сиропчик, щоб піднявся гемоглобін

Принесли силіконову накладку на сосок, щоб дитина могла краще схопити, щоб смоктати. Мені було важко, наприклад, сусідам, що починали годувати, у них були такі соски, як ось цей мій великий палець, уявляєш? О, а я уявляю, бо я бачила, ось такі величезні були – хочеш не хочеш, дитина зразу би хапанула, а з таким маленьким сосочком він навіть схопитися не міг.

І я цілий день лежала на руках з тим малим на руках на циці і він пробував щось там смоктати. Інколи він засинав, то я його перекладувала. Перші півтора дні ще можна було приспати його цицями. Уявляєш, годину ось так сидіти, я вже там не могла, в мене вже так там дупа боліла, поперек так нив. Приходили медсестри, звичайно, забирали його передіти, на огляди, аналізи. А так то я постійно лежала з ним 24 години, ніхто там не приходив, щоб я трохи відпочила, поспала хоч годину.

Медсестри вночі помагали, що коли вночі він плакав, то вони приходили. Пам’ятаю одної ночі він так плакав, що я така у відчаї була, аж сльози на очах були – я не могла ніяк його заспокоїти: і цицю вже давала, і гопапа, і гладила, і шушукала. Година 3-4, я втомлена, а він верещить таким голосом, що аж ногами випирався. Так кричав, так кричав! Що аж прийшли подивитись. Я кажу: «не можу його заспокоїти, він їсти хоче, але він випльовує цицю, нічого не хоче і кричить». Вона: «давайте я возьму його на рецепцію на дві годинки, щоб ви могли поспати». Але я так і не могла заснути. Якась дитина ззовні верещала, я думала що він так кричить голосно на пів лікарні. Потім вона прийшла через годину і каже: «ну що, ви там спите?». Я кажу: «та не можу заснути, то він так кричить?» «Ні, ні, то інша дитина, а він там спить». Але я так і не могла заснути, щось трохи ніби так подрімала, а він напевно потім розплакався і вони принесли мені його знову, і він вже біля мене знову так лежав і ми знову вкупочці двоє були.

В них був огляд, просто питалися: як ти себе почуваєш? Чи болить щось? Чи потрібно таблетку від болю? Чи сходила в туалет? Якщо не сходила, то ми кажуть, ми тобі поможемо. Перший раз мені дали магнезіум, то я його випила і щось нічого не помогло. На третій день мені дали вже сироп, який поміг, якраз вночі сходила в туалет.

На другий ранок мене вже починали піднімати, щоб я по чуть-чуть вставала. О, то так важко було мені піднятися! Не те що піднятись, я ледве… сіла. Таке враження, що мене тут все в грудях стискувало, я дихати не могла. Мене питались чи все добре, чи болить мене? Я відповідала, що мене не так болить, як мені дихати важко було. Що я тако сиділа, я такими великими ковтками то повітря в себе захоплювала, бо мене на стільки так сильно в грудях стискувало і боліло. А потім я по чуть-чуть піднялась і пару кроків до тумбочки зробила і назад і так змучилась, ніби я марафон пробігла. Ось, потім я лягла і медсестра каже, що потрібно з сечового міхура зняти катетр. Я кажу, може ще ні, може завтра? Бо я не могла встати, зараз думаю як знімлять, то в туалет не зможу сходити. Таке враження, що я заново вчилась ходити. Ніби просто – встань і йди. Ти дивишся на ту ногу і не можеш переставити. Такими міліметровими кроками йшла, ті ноги більше сунула, ніж підіймала, – настільки боліло.

На наступний день зранку перевіряли малого на слух, органи. За той час коли його не було, то знову пробували вставати. То я встала і пробувала знову пройтись і чуть не зомліла. Мені якраз настільки в голові потемніло, я відчувала, що зараз падаю і так нагло силу відняло. Я, пам’ятаю, дійшла до ліжка і так ніби на нього впала. Медсестра каже: «добре, не будемо ми тебе зараз мучити, погано ще з кровообігом». Після обіду прийшла зовсім інша медсестра і знову каже: все, треба вставати. Але перед тим мені викапали якусь крапельницю для покращення кровообігу. Спочатку сиділа, потім почала вставати. Пройшлась туди-сюди, кажуть добре, а тепер треба катетр випхати. Я так зубами скреготала, думала як я буду ходити, якщо ледве сюди дійшла. Я лягла, каже: «глибоко вдихни», я ще не встигла це зробити як вона швидко з розгону його витягла. Тоді ще раз казали встати, помаленьку довели до ванни, де я вперше за довгий час почистила зуби.

Потім я вже сама сиділа, вставала. Більше часу проводила сидячи, могла взяти дитину, поміняти підгузника, переодіти, покласти в ліжечку, а не біля себе. Але тоді він вже, десь на 2-3 день він вже був неспокійний. На нього напав сильний голод. Ну та, бо в мене молока не було, а молозиво мазало. Груди починали пухнути, але молока ще не було. Уяви, 24 години тримати малого на руках, в мене ось так плечі, руки, ззаду спина боліла. Вночі він почав дуже вередувати, плакати, заспокоїти було неможливо. Прийшла медсестра, сказала, що запеленає. Потім приносе його і каже: «він дуже плаче, мені здається, він голодний. Давайте дамо йому трохи суміші, подивимось, як він після того буде. Візьміть пальця, запхайте в рот, щоб він почав смоктати». Тоді вона з піпетки зціджувала те молоко, і так здається 10 мл випив, що аж заспокоївся і я змогла 2 години поспати. А до того я трималась з ним на циці і кожного разу пробуджуєшся: перша дитина і дивишся, щоб не придавати чи він не сповз, страшно було. Потім прийшла ранішня зміна і сказали, що дитина голодна, бо молока нема, а він вже хоче їсти. Взяли на огляд, прийшла лікарка і каже, що він 300+ грам втратив у вазі і немає чим поповнити.

Це був третій день. Вночі мені приносили шприци з накладкою на сосок і по чуть-чуть тим шприцом впускала молочко через шприц, щоб не відвикав. І так цілу ніч кожні 2 години приносили мені той шприц, і це якраз тоді по 1-1.5 години я змогла поспати.

Потім на четвертий день побачили, що я можу вставати більш-менш, ходити по палаті. Дитина набрала 50 грам, тромбоцити теж з 74 піднялись різко до 150, що є вже в нормі. Сказали, що поки молоко не налагодиться, потрібно буде підгодовуватись і зціджуватись. Шприци, казали, що можуть виписати, бо їх тільки в лікарні можна використовувати (на це наша домашня акушерка трохи здивувалась, звісно вдома теж можна). Щоб зціджувати, виписали направлення на фірму bständig, яка має дати на прокат на 3 місяці такий насос-відсмоктувач.

Взяли кров в дитини, казали що білірубін високий, але в межах норми, провели тест на рефлекси і сказали, що нормальна здорова дитинка і ось так ми приїхали з мацьопушечкою нашою додому, до мами і тата. Але після того як почали підгодовувати, він став спокійнішим, вже не так плаче і почав більше роздивлятись.

Перші два дні в лікарні виявились найважчими. Ще через той карантин, що чоловік тільки на годину міг прийти, це тільки важчим робило ситуацію. Якби 3-4 години, я могла б поспати, в туалет сходити. А медсестри супер, при одному натиску на кнопочку-виручалочку наді мною, вони приходили, все помагали, міняли підгузки, щось подати, помогти, – видно, що свою роботу виконують. Подумаю про Україну, що напевно б недокликалась, може б навіть накричали на мене, і мала б травму життя з думкою чи родити другу дитину чи ні. Навіть в останній день око в дитини зліпилось, я також на ту кнопку. Прийшла медсестра і каже: «нічого страшнооого, просто треба промити». Забрала, промила сольовим розчином, казала просто кип’яченою водою вдома мити.

Заключне слово

Передається батькові, який і пише зараз цю статтю. Він їхав у лікарню забирати двох коханих йому створінь, слухаючи радіо. А по радіо вітали татусів з днем батька. Ах ось чому ж наш син народився на кілька днів швидше! Щоб можна було відсвяткувати одне із безлічі вигаданих свят, зрозуміло, зрозуміло. Ну що ж, тоді вітаю себе 😊 Загалом мені сподобався весь процес, від уколів, яйцеклітини, бластоцистика, персоналу лікарні (які замість максимум 1 години деколи не бачили мене і 2 години 😉) і аж до дитинки.

Забираючи обох, в мене починається моїх 30 днів майже неоплачуваної відпустки (22 євро на день платить держава, а зарплата на цей час заморожується) – так званий Papamonat, місяць тата, або офіційно, Familienzeitbonus (бонусний час для сім’ї), поїздка по аптекам для закупівлі зіпперів для молока для зберігання в холодильнику, взяття в оренду насосу для викачування молока, створення сертифікату про народження (сказали прийти з наступного тижня, через корону), пошук та перший важливий прийом максимум через тиждень в Kinderarzt (дитячого лікаря) для перевірки тазу, закупи, приготування їжі, сон тоді, коли спить дитина, стерилізація баночок і… я впевнений – це тільки початок, проте ця довга мандрівка була всього цього варта, оскільки потрібно насолоджуватись не кінцевим пунктом, а подорожжю.

Надіюсь, що було цікаво читати і якщо є питання, то просто пишіть в коментарях.