Говорити авторитетно, що “треба діяти ось так і ось так – тоді ваша дитина буде щебетати, як соловейко”, я не можу. Але можу проаналізувати останній рік нашого життя і сказати, на чому акцентувала увагу я при вихованні, аби доця у своїх два роки знала напам’ять перших своїх десять віршів. Ні, я не зібралась хвалитися, хоча воно так виглядає все одно. Але в маршрутках і на вулицях неодноразово доводилось чути “ого, так гарно говорить, скільки їй?”, та і ви просили про такий пост, тому почнемо.
Якщо читати деякі мамопости зі соцмереж, то може скластися враження, ніби у всіх мамусь в декреті все так прекрасно: дитинка агукає, мама варить їсти вся така намакіяжена і гуляє цілими днями “на лєгкє”, ще й серіальчики встигає подивитися на вечір і спить довго, без згадок про нічні під’їдання.
Не виключаю, що після прочитання моїх постів у Facebook, також може скластися хибне позитивне враження про деякі моменти. Мовляв, я всюди встигаю ходити, з дитиною багато подорожую, вдома займаюсь спортом, гарно і просто харчуюсь, в’яжу тонни замовлень і при цьому не ходжу як зомбі.
(Фото: http://valentina.khoroshylova.com/)
Слінгожиття – то не просто ходити обмотаним 🙂 Є мільйон правил і понять, які важко освоїти одразу. Пам’ятаю, дивилась квадратними очима на пости в “Слінгомамах Львова”, де хтось щось шукав чи продавав. “Грузовоз для тодлера, ттх, заломи, пухлий, коврик, дібс, бніб, наті, дідік, ленні і так далі… Що це все за слова?!”, – думалось тоді мені. Але чим далі я заглиблювалась у світ, де мама і дитина “на відстані поцілунку”, тим більше розтюманювалось навколо. І хоч моя слінгопрактика триває вже 1 рік та 2 місяці, я ще не всі слова вивчила 🙂