За плечима в мене дві історії народжень. Перша – чергова бригада на Рапопорта в лютому 2016 році (лікар Рудик Світлана). Друга – чергова бригада на Вашингтона в жовтні 2018 року (лікар Лехновська Тамара).

Які відмінності між першими і другими пологами? Колосальні 🙂 До перших пологів ми фактично не готувалися, покладалися повністю на лікарів і не знали, як воно все має виглядати. Такі собі наївні нуби-чайники. До других пологів підійшли вже ґрунтовніше: я багато читала мамських груп, аналізувала попередній досвід, переказувала то все чоловікові, склала план пологів і ми вирішили взяти зі собою доулу.

Continue reading →

Якщо ви думаєте, що йти на пологи в Україні можна без будь-яких знань про цей процес, то помиляєтесь. Я, наївняк, думала, що лікар і Ко мають за все подбати, а моє діло – правильно тужитись і не кричати. Тому не домовлялася наперед ні з ким.

І не планую домовлятися, коли народжуватиму знову. Але вдруге я вже прийду з великим багажем знань за плечима (надіюсь), бо навіть з черговим лікарем треба все контролювати і розуміти.

Continue reading →

Після пологів в Україні породіль тримають в межах роддому приблизно три доби (за умови успішного природного народження дитинки). Якщо відбувався кесарів розтин, то наче шість. Нас із Юстьою виписали на 4-ту добу (поступили в суботу ввечері – ніч пологів – неділя – ніч – понеділок – ніч – вівторок – ніч – виписка в середу). Як то все було? Зараз розповім, вмощуйтесь 😉

Юстинку, яка так-сяк поцьмакала молозиво і заснула, поклали мені на живіт і ми виїхали в порожній темний коридор. Була десь 3:00 ночі, тож довелось довго чекати ліфт, оскільки медсестра на нижньому поверсі не чула, як їй дзвонили. Звісно, такої глибокої нічки вона вже спала і коли її нарешті розбудили, то аж ніяк не поспішала прокидатись, а заспано човгала назустріч нам, ледь розплющивши очі. Continue reading →

Історій про кульмінацію і розв’язку дев’яти місяців є достатньо. Але хочу зосередити вашу увагу на дрібницях, на всьому тому, що мені було цікаво знати.

Почну з того, що наш намір народжувати без домовленостей лякав майже кожного, хто насмілювався питатись, в кого я планую родити. Мене і відмовляли, і лякали, і просто мовчали у відповідь, але дивились як на пришелепкувату. Чому ми так вирішили? Насамперед тому, що в мене нема коліжанки-гінеколога, яку я давно знаю і яка б могла прийняти пологи. А домовлятись із незнайомою тіткою чи дядьком, щоб провести з нею/ним кілька годин у палаті не бачу змісту. Бо що черговий лікар, що та людина “за домовленістю” однаково не є мені близькими і нічого про мене не знають. А все, що треба, є в обмінний карті (за умови успішної вагітності). Плюс до того всього – ми не збирались платити за пологи. Трохи було хвилююче, бо я замість того, щоб думати про спокійне та легке народження свого нащадка, думала про те, як втиратиму носа всім, хто хотітиме хабар.
Continue reading →

Нам дуже пощастило жити в період стрімкого розвитку блогерства: писанина в соцмережах, відеоролики і персональні канали на YouTube, форуми і т. і. – все це допомагає не вмерти від нєдаумєнія під час вагітності. Якби не можливість висловити свої думки в мережі, цей період був би переповненим несподіванками для мене. Або ж довелось би постійно закидати питаннями лікаря, що я не надто люблю робити. Хоча, перш ніж лізти, як казав один мій викладач, у “велику помийну яму” за пошуком відповідей на питання, закарбуйте собі в пам’яті: поради інтернет-експертів не претендують на істину. Інакше можна такеее начитатися, що мамадарагая. Я робила так: якщо мене щось боліло і відповідь гуглилась на кшталт “не переживайте, так буває”, то такий расклад сабитій мене влаштовував. Якщо ж писали щось страшне, то зупинялась на думці “ніц вони не знають в тім тирнеті” 😂 Підсумуємо мої відчуття та болячки за 39 із половиною тижнів. Підготуйте попкорн, бо многабукаф. Поїхали!

Continue reading →