Є елементарні речі, які знає кожна мама. Я до них дійшла поступово, дякуючи друзям-матерям, інтернетові та власному досвіду. Ділюся з вами сімома такими пунктиками.

Діти до року (а то і двох) сплять без подушки. Вони просто її не потребують, оскільки мають інші пропорції тіла, ніж дорослі. Навіть коли подушка з’являється в дитячому ліжечку, то вона настільки плоска, що важко назвати її подушкою (5 см, якщо не помиляюсь: ширина плечика дитинки поділена навпіл). Я люблю таку “збиту”, як бабуся вчила, м’якеньку, об’ємну штуку під головою, щоб шия не боліла і не затікала. А оті дитячі – то як ковдра для ляльки, а не подушка, нмсд 🙂

Більше того, навіть матрацик для немовлят має бути жорстким, щоб дитинка лежала рівно і не викривляла хребет, оскільки в перші місяці життя формується кісткова система.

Пляшечка і дурник – не обов’язковий атрибут дитинства. До появи Юстини я навіть не задумувалася над цим. Усюди мультики і малюнки з соскою… Такий собі типовий образ малюка вималювався моїй голові і голові інших людей.

Я навіть встигла подумати, що так треба і це не обговорюється. А потім… Потім народилась наша дєвка і я згадала про наявність дурника, коли пройшло місяців десь так 4 після пологів і слава Богу. Була в нас одна подарована ще на весілля “пустишка” яко атрибут материнства, то я вирішила раді прікола спробувати дати Юстці – Петрівна не дуже зрозуміла, що це опинилось в неї в роті. І навіть жувати не жувала, як то дехто каже “мій/моя тільки гризе, не сприймає соску як соску, то не шкідливо”.

Як я розумію, дурак – це затичка. Це щоб дитина не кричала, коли хоче задовольнити свій смоктальний рефлекс. Це щоб вона в людних місцях була спокійна, тобто жувала ґуму. Щоб не белькотала і не пищала. Щоб спала і уявляла, що смокче мамину цицю. Але ж маленька дитинка потребує справжньої мами, а не мамозамінника! Їй необхідне мамине тепло і ласка, їй хочеться чути такий знайомий стукіт серденька, будучи біля грудей. Тому немовлята охоче сплять з цицьою в роті. І тільки вам обирати – приділити своїй масюпусічці кілька хвилин-годин на день, лежачи поруч, поки вона ще така маленька і беззахисна, чи засунути дурника і почалапати робити свої справи. Я противник силіконових чи гумових чи ше якихось гіпермодних вусатих-зубатих-губатих дураків, для цього є мамина циця.

Плюс існує теорія, що після соски чи пляшки зі соскою дитьо може неправильно брати груди, може лінуватися смоктати. Від цього страждає лактація. Ну і дехто каже, що може сформуватися поганий прикус. А, і найвеселіше потім – відівчити від того, до чого раніше привчили (кажуть, що діє відрізати потроху і казати, що мишка надгризла, – з часом дитинка сама відмовиться; або придумати казку, в якій фея забрала соску тощо).

Мушу визнати, що я знаю багатьох мам, які використовують дурник. Звісно, що вони не жаліються, бо інакше не використовували б 🙂 Але лічно я не бачу в ньому потреби.

До речі, недавно помітила цікаву річ, яка ввела мене в стан ступору:

Це бюстик для годування. І на його застібці – дурник, тобто ворог грудного вигодовування. Ех, поляки, поляки… *ліфчик польський*

Зригують-бекають. Ледь не після кожного годування Юстинка робить смачну хлопську відрижку, якщо підняти її вертикально. Тобто бекає. Знаю, що є дітки, які не просто бекають, а зригують молочком, як тільки поїдять. Наша за своє життя тричі зригнула і то від того, що один раз запхала собі пальці далеко в рот, а інший – я її тримала якось неправильно “ліцом к міру” (кста, не рекомендують навіть на руках так носити, не тіко в переносках), на живіт натиснула чи що. То вона пустила водограйчик.

Перед сном наша доця переважно довго їсть. Так і засинає при грудях. Але я її не буджу, щоб відригнула. Просто перекладаю в ліжечко, дочекавшись глибокої фази сну. Не знаю, чи заважає їй то зайве повітрячко, чи ні, але спить стандартно 2-3-4 години після цього.

Не можуть самостійно заснути. Це найбільша дилема для мене поки що: дітьо хоче спати, але не засне без:

а) погойдувань-заколисувань;

б) погладжувань;

в) циці;

г) пелюшки на очах;

д) іграшки в руці і так далі.

Так, є теорія (метод Спока-Естівіля-Фербера), згідно з якою дитина, що досягла піврічного віку, може навчитись засинати сама у своєму ліжечку. Для цього потрібно покласти її ситу, суху і готову до сну в колиску, а тоді вийти кімнати. Тобто кулітурно піти, побажавши солодких снів *то нічо, що мальота ще не дуже шарить*. Так от. Треба вийти спершу на хвилину, тоді повернутись, але не брати головного героя на руки, а лише гладити, заспокоювати словами, якщо плаче. І знову вийти з кімнати. Тільки цього разу на 3 хв. І так далі. Щоразу потрібно збільшувати інтервал на 2 хв. Але не більше 10-ти за раз!

Я читала і дивилась про позитивний досвід такого вкладання спати. І думала над тим, щоб спробувати. Але поки не доходять руці… Варто сказати, що є і негативні відгуки про такий метод. Дитина думає, що її покинули, отримує велику дозу стресу. Якщо раптом наважусь, то обов’язково напишу про це. Може серед читачів є такі сміливці, які пробували? Поділіться своїми досягненнями, пліз)

Не вміють дихати ротом. Через це треба слідкувати за чистотою носика. Перші тижні життя Юсті я страшнеее боялась, щоб її не заклало. І з’явились сопельки, як на зло! Але це був фізіологічний нежить, який їй не заважав абсолютно. Це такий нежить, який буває в багатьох новонароджених. Його не потрібно лікувати. Я ж пробувала навіть витягувати шмарклі аспіратором і капала щоранку сольовий розчин. А потім натрапила на хорошу інфу і зрозуміла, що я лох 🙂

У пологовому мене навчили пальчиком натискати на шкіру своєї грудки біля дитячого носика, аби вона не затуляла ніздрі і дитинка могла їсти, не задихаючись. Я сумлінно це робила спершу, а потім збилась. Ну або Юстина пристосувалися просто згодом.

Зараз у малої нежить. І нещодавно була нічка, коли вона довго і сильно плакала, бо не могла їсти. Тому я тішусь, шо вдома завалявся аспіратор Nosefrida разом із розчином для крапельниць.

Сидять приблизно з 6 місяців. Моїй он вже майже 7, а вона ще не сидить. Я її не саджу, бо толку? Коли хребет буде достатньо міцним, то сама сяде. Сама підтягнеться, сама втримає свою спину і не впаде. Не зариє носом в паркет, не буцьнеться головою назад… Для фотки можна разок, конешно, підперти подушками. Але не варто силоміць садити. Кажуть, особливо дівчаток. Бо може бути “загиб матки”. Іменно загиб. Не знаю, до чого тут це. Але хребту явно не потрібні навантаження, яких він ще не в силі прийняти.

– То скільки вже вашій донечці? – питає мене молода сусідка-мама в ліфті.

– 6 місяців.

– О, то можна вже прогулку ставити замість люльки.

– Та вона ще не сидить.

– Нічо, наша теж не сиділа, ми її посадили, – впевнено і з висоти свого досвіду казала мені сусідка.

Діти настільки індивідуальні, що важко щось спрогнозувати. Хтось сідає у 8 місяців, а хтось вже давно стоїть у такому віці. Маємо в компанії дівчинку, яка вже в 4-5 місяців сиділа, наприклад *прівєт, Сашка!*.

Перші зуби – два нижніх. Звичайно, бувають винятки. Взагалі зуби можуть лізти навіть у 2,5 місяці. А є беззубі немовлятка ледь не до року (мама розповідала, шо в мене брат не мав зубів довго, десь 11 місяців, поки їв молочко, – зараз у нього чи не найкраща і найбільшбілосніжнішіша усмішка в сім’ї).

Так от, переважно першими вилазять центральні різці знизу. Не як у зайчика два зверху, а знизу. Відбувається це здебільшого після півроку життя. Взагалі можете собі подивитись на таку кросіву кольорову схемку:

У нашої принцеси *майже 7 місяців* поки ще нема зубіків. Я десь з 4-ох місяців почала заглядати в рот у пошуках тих білих айсбергів на дні ротової порожнини, але потім збилась. Ну вилізуть, коли вилізуть. І якщо є нежить, пронос, температура чи купа слюньків – то це зовсім не означає, що зуби на горизонті. Усьому свій час 🙂 Хоча зараз в мене знову відчуття, що вже скоро)) Але поки що в роті в Юсті є все, шо хочеш, крім зубів.

А що цікавого ви дізнались, ставши мамою? Пишіть, люблю, коли ви комунікабельні 😉