У мудрих книжках пишуть, що прикорм потрібно починати тоді, коли дитина досягне шестимісячного віку. А в ще мудріших пишуть, що потрібно дочекатись зубів і часу самостійного сидіння. Але найголовніше, що треба, як на мене, то харчовий інтерес. Бо ж не будеш ти насилу пхати в маленький рот ложку з чимось не таким, як мамине молочко?)

Мені так добре було годувати грудьми, що я й не зчухалась, коли Юсті бемкнуло півроку. То ж вже треба щось думати! Дослідити питання першої дорослої їжі, ознайомитися з дозволеними продуктами, запам’ятати дози та порції. То ж і ложку нада, і мисочку, і слюнявчик, і навіть стілець! “Йойойой”, – подумала я і побігла в нет шукати все про прикорм. Точніше побігла читати, яке крісло найкраще і найзручніше. Треба ж з чогось починати?

Крісло для годування

Всі в один голос хвалили Chicco Polly Magic, але вивалювати 3500 грн за трон для принцеси щось не дуже хотілось. Дерев’яні стільці, кажуть, не пахнуть надійністю, тож цей варіант я відкинула одразу.

Розглядала також крісло-трансформер, бо багато хто писав, що воно довго послужить, – коли рибйонок підросте, то його можна скласти і буде така собі міні-парта для малювання/ліпки/читання. Але мене відлякала габаритність такого стільця. І зовнішній вигляд чомусь не надто мені був естетичним.

Тому я кинула око на банальний нерегульований білий пластмасовий стілець від IKEA за 450 грн, в який можна було б вставити спеціальну надувну подушечку, аби малишка не випала. І мити ніби його легко – ніяких зайвих наворотів. Та і фірма солідна, люблю фірмові речі – вони продумані і якісні. Тільки от Юстю я б туди не посадила ще, оскільки Істина Петрівна *геніальна опечатка!* ще не в силі була тримати свою спину. Ну, не сиділа всмислі… Та і зараз ще не сидить *7,5 місяців*.

І тут, як грім серед ясного неба тінню буду для тебееее грім серед ясного неба, в барахолці моєї любімої мамської групи з’явився Chicco Polly Magic (ахтунг! не сплутайте з просто Chicco Polly, це різні стільці, я говорю за той, що модель Magic) за смішну ціну 1000 грн. Попри деякі косметичні дефекти (дзюрочка на сітці в кошику для іграшок, пляма на стільниці і чууууть зашурганий чохол на крісло), я вирішила брати і не думати, дочекавшись своєї черги *на щастя, попередня бронювальниця чомусь дала задню*. За такі то гроші!

Відправили мені його з Києва Новою Поштою (оте вічне мамське отримати-відіслати в інше місто – вже просто буденність) у відділення за добрий кавалок кілометрів від дому. Думала, що можна буде його в наше відділення (крісло важить 13 кг), але через захисні дерев’яні штуки, щоб не пошкодилось, його відіслали у вантажне. Треба було замовити доставку додому і не паритись, але тоді щось тупанула і цього не зробила. Колективним розумом було прийнято рішення відіслати гінця за Юстіним троном, хоча і сумнівались, чи видадуть посилку іншій особі, аніж отримувачеві? Видали. З моїм паспортом на руках і грошима за доставку (близько 200 грн ще довелось заплатити за транспортування крісла). Ну і, може, важливим було те, що місце проживання, зазначене в моєму паспорті і паспорті мого бюджетного “кур’єра”, збігались.

Так от, крісло. Чи задоволена я ним? “Ну ясне діло, що вона буде хвалити свою покупку”, – скажете ви. Але я не з тих. Якщо мені щось не подобається, то говорю так, як є. І уж звиняйте. Тільки от навіть не знаю до чого вчепитись!

Крісло має три положення:

1. можна класти ще малих малявок в лежаче (є спеціальна немовляча вкладка);
2. таких, як Юстя, в напівсидяче;
3. і впевнених у собі – в сидяче.

На цій російській знимці добре видно:

Все легко регулюється, натискаючи на спеціальну широку кнопку на спинці.

Далі. Є іграшки на прикольній пересувній дузі. Мені страшенно сподобалась, що можна туди-сюди їх совгати по хорді. Вони так ще щолкають прикольненько при цьому. Тобто Юстинич може зловити поні за ногу і підсунути до себе. Так вона змушує себе тягнутись, працюють м’язи. Дугу можна легко зняти, підсунути ближче чи дальше від дитини. Іграшки зйомні, можна вчепити будь-що.

Замість дуги просто і швидко встановлюється стільниця. В стаціонарному режимі її місце ззаду на ніжках стільця – місця окремого не займає. А от за призначенням вона фіксується на підлокітниках. Теж завдяки широким кнопкам. Натискаєш – ставиш – відпускаєш – фіксуєш до щілчка. Тут головне щоб щолкнуло, бо інакше стільниця може поїхати в тьоплиє края разом із всім, що на неї поставити. Верхній шар стільниці зйомний, ніби кришка. Підважуєш – знімаєш – миєш. Всьо просто. Поки що я сильно стільницю не використовую.

Не обов’язково встановлювати стільницю чи дугу з іграшок – стілець може стояти і без цього. Навіть підлокітники піднімаються, щоб більше простору дитяті дати.

Також можна підняти та опустити сидіння по висоті. Юстік сидить на найвищому, щоб мені не доводилося сильно нагинатися. Саме сидіння зроблене з такої тканини, що легко миється. Мені нагадує шкіру.

Ремінці регулюються, їх легко закріпити чи зняти.

А. Ще є підножка. Ну, поки що вона нам ні в тин, ні у ворота.

Ну і так виглядає кошик для іграшок. Його майже не видно, але всі ті маленькі бєздєлушки сховані. Це мені подобається. Якщо ж він вас нервує, то можна взагалі зняти.

Наче нічого особливого, але стілець виглядає солідно. Якісно. Не ширпотрєб якийсь китайський. Покупкою я задоволена на всі 100. Якби мала раніше цього зеленого красеня, то не стояло б питання про використання автокрісла під час побутових справ. Починати прикорм без стільця, мабуть, нереально (якщо це не педприкорм – про то трохи нижче). Бо теоретично можна би було годувати і в автокріслі, але будь-яка пляма би була катастрофою. Тому стілець для мене – нужна вєшч.

Посуд та аксесуари

Мисочка, ложечка, горнятко і слюнявчик чекали свого часу ще від народження Юстуні. Подарували нам зелений комплектик від IKEA набагато раніше, ніж ми придбали зелений Chicco Polly Magic. Як же я втішилась, шо воно случайно пасує одне до одного, ви собі не улялялєте))

Тарілочка. Глибока, зручна, на підножці. Іноді Юстинку відволікають ті очі на мисці і вона вже і негайно хоче схопити жабу за вочиська 🙂 Думаю, загалом їй фіолєтово, з чого їсти.

Ложечка йшла в комплекті – звичайна собі пластмасова ложка. Тільки от годую її я тією рожевою – теж подарували. Вона не проста, а магічна ггг. Якби мені одна з вас не сказала, що ця ложка особлива, то я б не зразу здогадалась, що в ній не так. Це термоложка Nuby, яка має кольорову серцевинку, що змінює колір при високій температурі. Тобто, якщо каша гаряча, то замість рожевого я побачу білий колір. Вот да чіво тєхніка дашла!)) Не знаю, чи воно мені помічне, бо все одно пробую все, що відправляється в рот моєї дитини. Ложка втрачає колір, якщо вже аж дуже гаряче. А я поки що для Юсті готую ледь тепленьке, тому…

Горнятко з носиком і дзюрочками дуже подобається Петрівні. Вона спочатку думала, що з нього треба смоктати, і мені аж жаль було її за таку щиру простодушність. Не знаю, чи вже зрозуміла, шо треба просто перевернути трохи, чи ні, бо водичку я даю рідко – пріоритет поки запити цицьою. Але як вона тішиться! Кожен ковток води для неї то велике щастя)) Так тільки “ґоль” і лииииба.

Ну і слюнявчик. Не знаю, хто ще використовує тканинні чи клейончасті слюнявчики, бо я цілком задоволена цим гумовим. Мию губкою під краном – раз-два і готово. Сохне швидко, на крайняк можна повитирати. На шиї можна зафіксувати тугіше або вільніше – є зубчики спеціальні. У кишеню слюнявчика поки падає лише ложка, бо стараюсь акуратно її годувати. Як буде їсти сама, то може трохи гамушки потраплятиме туди, а не на підлогу хаха наївна мать.

Загалом я задоволена таким комплектом. Гарний подарунок, до речі. Ось вам лінк, єслі шо: http://ikea-club.com.ua/ua/sku-40084861.

Якщо говорити про необхідні штуки для першого прикорму, то варто ще згадати про блендер. У нас ось такий і його цілком достатньо для пюрех:

Звичайно, що такі масіпусінькі дози, які варяться за раз, у чаші не зб’єш у пюрешку. Для цього я використовую ручну насадку *перша позиція на фото*. Маю також мам-коліжанок, які купували спеціальну пароварку-блендер, і дуже задоволені такою покупкою.

Спочатку мені нічого не виходило – кабачок збивався шматками і мене це нервувало. Плюс до всього Юстя не хотіла їсти людської їжі ну ніяк. Не знаю, в чому була причина, може і в консистенції. Хоча швидше всього малявка тоді просто ще не дозріла до чогось іншого, крім циці. Доводилось доїдати то всьо мені. І знаєте шо? Варені овочі без солі – це дуже смачно. Я думала, що воно просто бвееее і взагалі як таке їдять? Але ні. Кожен продукт має кльовий виражений смак. Воно не те, що не противне, воно цілком ок! Тому я поки із задоволенням їм все, що вже не осилили щоки моєї манюні. Та навіть рука якось не підніметься викинути свіженьку порцію їжі, знаючи, скільки часу пішло на приготування.

Так от. Спершу пюреха не палучялась. А потім мудрі люди підказали один секрет і життя налагодилось: треба додати трішки рідини. Тобто якщо я варю овочі в кастрюльці, то воду, в якій вони варились, не виливаю повністю, а чууууть залишаю. Краще навіть окремо вийняти овочі і потроху вливати водичку, бжумкаючи блендером, аби не переборщити. Бо забагато рідини = майже зупа, а не пюре. Це має бути капунічка води, щоб консистенція була задовільною для вас.

Ще один нюанс – дитьо має бути голодним. Хоча б трішки. Бо наївшись смачного і знайомого маминого молочка дитина може не захотіти знайомитись з їжею.

Але найважливіше, як я вже казала, це цікавість до їжі.

Харчовий інтерес

Юстинка з місяців чотирьох замовкала і застигала, коли я сідала навпроти неї і споживала сніданок-обід-вечерю. Тільки от коли прийшло до діла *6 місяців і тиждень*, то стався облом. Ну не відкривала вона рот спеціально, не цямкала з радістю, не тряслась над їжею! Місяць я ледь не щодень давала їй пробувати все підряд – і нічого.

Спершу ми почали з педприкорму. Педприкорм (педагогічний прикорм) – це коли малявка їсть те, що їсть родітіль. Тобто все відверто неекзотичне і корисне. Лише не такими порціями, як доросла людина 🙂 А мікродозами.

Вот из “мікродоза“, спитаєте ви? Всюди зустрічаю просте пояснення: якщо дорослий їсть гречку, то дитині дає спробувати гречинку; рис – рисинку; сир – маленьку порцію сиру розміром із рисинку; помідор – відщипує малюсінький кусочок помідорчика. І так далі. Тобто це навіть сирі овочі і фрукти. Навіть червоні. Навіть м’ясо. Але бажано, щоб було приготоване максимально нешкідливо (на пару чи печене). Малечі має дістатися найласіший шматочок – виколупуєте зісередини і даєте. Звісно, не варто давати немовляті грибів. Якихось маракуй чи бобрового м’яса. Того, що не їсьте самі. Ну і хіматурки не давати. Сосисок, соків, соусів. Всякого барахла з невідомим складом. Якщо ви сіли їсти і розумієте, що вам нема чого дати дитині зі своєї тарілки, то задумайтесь, що ви споживаєте 😉

Скільки має з’їсти малятко того педприкорму? Не важити ж кожен шматок, правда? Мені запам’яталось правило “3 по 3”: за один сеанс їжі дитина має з’їсти три шматочки трьох різних продуктів. Тобто якщо ви обідаєте і на обід у вас суп із хлібом, то даєте три шматка морквочки, три мікродози картопельки і відщіпуєте три маленькі м’якушки хлібинки. Ну хліба можна і не давати. А якщо і давати, то цільнозерновий.

Оскільки Юстинка не дуже проявляла інтерес до їжі, то на педприкормі ми не зупинились, а пішли далі на компроміс із педіатром – варена гречка, пожмякана виделкою. Такий собі змішаний прикорм. Ну дуже я не хотіла все перетирати в пюре… Але, на жаль, такими шматочками наша доця давилася. Спрацьовував виштовхувальний рефлекс. Не блювала, але всіма силами показувала, що може))

Тоді я здалась і купила кашу. Точніше в нас було два пробних пакетика каш від Hipp: кукурудзяна і з яблучком. Як же вона наминала кукурудзяну! Просто хватала ложку обома руками і тягнула в рот. Я не встигала черпати кашку з мисочки. Ми аж тоді налякались, шоб не з’їла забагато, хе-хе. Але наступного дня Юстина навіть оком не моргнула, коли на сніданок я їй запропонувала ту саму кашку. Закрила ротик, надула щоки і дивилась на ложку зосереджено, скосивши очі. Циркачка))

Після цього я все ж купила гречану Milupa, яку так рекомендувала педіатр (малишка за останній місяць набрала лише 100 грамів, тому прикорм казали починати з каш). Її вона також гамала з неохотою. Дві дитячі ложечки від сили. Далі – втик на ложку.

Я продовжувала годувати її грудьми, часто, як і до цього. Але іноді пробувала пропонувати щось їстівного з нашого стола чи калапуцькала дитячу гречку. Юстина любила смоктати огірок чи облизувати яблучко. І в один прекрасний день *їй було 7 місяців і трошки* вона просто почала відкривати рот – багато разів, не один чи два, як до цього. Почала цямкати, трястись, просити ще. Нічого не відбулось: зубів так і не з’явилось, сідати не почала. Але почала хотіти їсти! Проснувся харчовий інтерес і прикорм пішов, як по маслу.

З тої радості я наморозила цвітної капусти, броколі, кабачків і гарбуза. На око. Попри те варила їй овочі і блендерила в пюрехи. Доця чемно їла і тішилась. Потім то все запивала цицею. Традиційний педіатричний прикорм йшов повним ходом (тільки я не вводила кожен продукт через тиждень, а давала те, що хочу і скільки хочу).

І от вчора в нас закінчилась пачка з кашею… Купувати ще одну не спішу, бо хочу все ж педприкормити. Всі пишуть, що це кльово і що дитя вчиться швидше саме їсти. Що це економить час. Що це зручно для мам-лінтюхів *ну я не така, нє-нє, просто не люблю тратити час марно*. Зараз Юстинка радо відкриває ротик і висовує язичка, навіть якщо я їй пропоную щось зі своєї тарілки – просто беру пальчиками і наближаю до маленького бузяка.

Підсумую…

Які є види прикорму?

Прикорм буває педагогічний і педіатричний. Педагогічний – це той, що мікродози. Педіатричний – це пюре. Я спробувала і перше, і друге.

Як часто і скільки треба їсти?

Готую окрему порцію їжі їй зранку і ввечері. Починати все ж треба з одного прийому їжі (не важливо ранок, обід чи вечір), якщо це не педприкорм. Попри два їжосеанси Юстя постійно щось під’їдає в мене. Іноді готую забагато, але не викидаю зайве – ставлю в холодильник і їмо наступного дня. Та, я така плаха мать 😉 Готую на воді з крану, хоча замовляємо окремо Аляску. Останню ми просто п’ємо в сирому вигляді.

Трапеза триває хвилин 10, Юстя не любить спішити, а я нє тараплю сабитія. Чемно чекаю, поки відкриє рот. Мультиками і літачками не задурюю поки що. Хоче їсти – їсть. Не хоче – не їсть. Така от харчова анархія.

Що можна, а що не можна давати малечі?

Я керуюсь таким принципом: якнайбільше натурпродуктів. Якнайбільше того, чий склад мені відомий і того, що має багато корисного та поживного. Табу на гриби і всякі там морепродукти чи нетрадиційні фрукти-овочі. Максимум вареного-пареного-печеного. Поменше солі і цукру. Коротше, звичайний раціон здорової людини. Крім молока, бо Юстя має власний молокозавод. Але сири всякі – будь ласка!

В мене нема схеми прикорму, я роблю все інтуїтивно. Не вичікую пауз між продуктами, не вимірюю дози… Може це неправильно, але мені так зручно. Наразі я даю їй пюре, але під час кожного прийому їжі пропоную щось зі своєї тарілки – вона радо гамає. Баночні пюрешки не купували і нема такої думки (хіба в дорогу). Планую незабаром взагалі забути про блендер і вручити дитині ложку в руки. Дуже не хочу, щоб стіни на кухні були обтраскані їжею, але все одно колись треба буде вчити малявку їсти самостійно. Тому паживьом увідім))

А що ви можете цікавого розказати про прикорм?