Ну ви ж знаєте, що в українській мові нема такого поширеного для нас слова “каляска”. І навіть “коляска” – це теж неправильно. Дитячий транспорт зветься “візок” або “возик”. Не важко здогадатися, що пішла така назва від спільнокореневого дієслова “возити”. І хоч через мову в нас у країні одвічний холівар, та все ж хотілося б, щоб люди уникали таких типових помилок. Смішно чути подібне від людини, яка вживає іноді русизми у своєму бложику, пра?))

Тільки от поговоримо сьогодні не про граматику, а про мій досвід вибору візочка. Так, уявіть собі, слінгомами мають чотирьохколісних помічників)) І лічно я візком користуюся точно частіше, ніж слінгом.

Слінг – це коли треба швидко збігати в магазин чи на пошту, з’їздити в центр чи заколисати капризну малечу вдома. Коли треба мати вільні руки. Коли готуєш їсти, незалежно від настрою Юстинятка. Коли хочеш погуляти і не замерзнути. Коли падає дощ. Коли в тебе на шляху багато точок зі сходами, бордюрами, вузькими проходами… Коли ви їдете в інше місто без власного авта і не хочете бути маломобільними + і так достатньо речей зі собою везете.

Візок – це коли Юстя сита-виспана і ми лазимо по райончику. Або коли не сита і не виспана, але має поїсти на вулиці і заснути. Чи не на вулиці і заснути. Це коли ми стоїмо на одному місці і Юстинка товчеться у візку, гризе бортики чи пасе коні. А ще візок – це чудовий транспорт для покупок 😂 Неодноразово їздили з возиком до лісу на пікнік. У люльку чудово влізає як гітара, так і каремат зі шампурами – правєрєно! 😉

Я була нубом у мамівстві, ви вже це все чули не раз, якщо читали мої попередні дописи. Я не уявляла, що візочки бувають різних типів і мають різне призначення. Так само, як і не знала, що діти, які не сидять, возяться в люльці. Взагалі не звертала увагу на мам і їхній транспорт для малечі. Не зауважувала, де є пандуси. Хоча де є з’їзди з бордюрів знала добре, бо часто їздила на ровері.

Але тепер я трохи шарю і хочу розкласти все по поличках, щоб було легше в цьому розібратися новачкам. Якщо ви знаєте людину, кому буде корисна така стаття, то не забудьте поділитися 😉

Почнемо зі загального.

Які бувають види засобів пересування на колесах для малят? Це може бути візок 3 в 1 (тобто колеса + люлька + прогулка + автокрісло), 2 в 1 (шасі + люлька + прогулка) або ж окремо прогулка, окремо люлька чи тростина. Оте “скількисьтам в одному”, як однойменна чоколядка чи стікер нескафе, зветься модульна система – коли на раму з колесами *зис ис шасі* кріпиться певний варіант візка.

1. Люлька – це своєрідний човник, в якому є тверді і достатньо високі бортики. Використовується для дітей від народження до часу самостійного сидіння. У когось це 6 місяців, а в когось пізніше/раніше. Тобто в люльці дітки переважно лежать.

2. Прогулянковий блок (прогулка) – це наступний левел після люльки. Використовується з часу самостійного сидіння, хоча можна і швидше, якщо опустити спинку. Тобто тут дитина може як лежати, так і сидіти.

3. Автокрісло на шасі – це як бонус до люльки і прогулки. Від народження до… приблизно 13-ти кілограмів. Компактна штука. В ньому малявка напівлежить-напівсидить. Але положення абсолютно безпечне для найменших.

4. Візок-тростинка – це мегаполегшений варіант прогулянкового візка. Я б так сказала. У тростинки значно менші колеса, значно тонша рама і взагалі в ній все дуже делікатне, переважно. Тростинка є ідеальним варіантом для дитини, яка вже впевнено сидить, і для мами, якій треба той візок таргати зі собою. В одну руку дитятко, в іншу візок 🙂

Варто також сказати про механізми складання, раз вже пішла мова про тростину. Є два способи: тростинкою або книжкою. Все залежить від ручки візка. Якщо ручка у вигляді окремих двох ріжків (“тростина“), то зсунувши їх докупи ми отримаємо такий складений патик, ніби склали довгу парасолю:

Якщо ручка суцільна, то тростинкою не вийде згрупуватися. Для таких візків використовують механізм “книжка“: так, ніби згортаєш прочитану книгу. Ніби складаєш радянський диван. Ніби формуєш сендвіч з однією надрізаною стороною булки. Коротше, в цьому випадку ти ніби кладеш одну частину візка зверху на іншу, а не зсуваєш ліву і праву його частини, як у тростинці:

Я ще не знаю, чи купуватимемо ми тростинку, бо для виїздів у люди в мене є слінги. А покласти спати малечу, випроставши ноги, я можу на дивані в кафе чи на коцику на вулиці *якщо ми на природі*. Але так само не можу наперед загадувати, бо не знаю, як складеться насправді)

Тепер поїхали розглядати наш візок – польський Bebetto Nico Plus.

Bebetto Nico Plus: люлька

В люльці рівна тверда поверхня, застелена матрацом.

У нашому візку є можливість змінити кут нахилу матрацу під головою. Так ніби зробити вищою подушку. Воно мені нагадує підставку під підручник у школі. Має декілька позицій.

Між капюшоном і чохлом-накидкою є великий простір. Це, я вважаю, є недоліком візка Bebetto Nico Plus старої моделі, оскільки малявці літом дуже шпарило пекуче сонце і вона будилась. А восени дуже задуває, тому я перейшла на прогулку 🙂 Доводилось прикривати слінгом, пеленкою, курткою чи шарфом.

Ззаду на капюшоні є сіточка, вона легко прикривається, якщо потреби у свіжому повітрі чи плямистому промінні сонечка нема. Що мені подобається – цей клапан для сітки не має замка, тому дитина не будиться від звуку “блискавки”, коли я його відкриваю чи закриваю. Але іноді шматок тканини задирається догори (коли опускаєш-піднімаєш капюшон).

На самому капюшоні є ручка, за яку можна тримати люльку. Також на неї зручно вішати всілякі іграшки.

Щоб опустити або підняти капюшон потрібно одночасно затиснути дві кнопки в його основі *на нижній знимці мій великий палець на одній із кнопок* – не дуже зручно, коли тримаєш на руках маля (тому перед тим, як взяти на руки рибйонка я старалась опустити капюшончик повністю, щоб вєрняк втрафити дитиною в люльку, а не заїхати головою в борт). Чохол на ніжки прикріпляється металевими швейними кнопками *теж видно на фотці знизу*. У нас одна відлетіла, то стукнули нову молоточком.

Білосніжний чохол на внутрішні борти люльки, який моя дитина облизала в пух і прах, залишивши на ньому свої авторські візерунки слюнями, легко знімається і переться. На зворотньому боці чохла для ніжок невелика інструкція. Є навіть ін юкрейніан ленґвіч.

Трошки нашої люльки в побуті:

Bebetto Nico Plus: прогулянковий варіант

В прогулянці ви можете підняти спинку майже до 90 градусів, так само, як і опустити майже до 180.

Прогулку ми брали зі собою в поїздку в Славське, коли Юсті було 4 місяці (щоб можна було її легко скласти і розкласти, не знімаючи з шасі, на відміну від люльки):

Оскільки в розгорнутому вигляді це все ж не ідеально рівна поверхня, то новонароджених не бажано транспортувати в таких візках. Бо спати дитина має на тверденькому і рівненькому без усіляких підголовників, так вимагає хребет і пропорції тіла.

У нашій прогулці капюшон значно краще затуляє дитину від вітру і сонця, ніж кап люльки. Майже не лишається шпаринки між ним і чохлом для ніг – це мені подобається. Щоб його опустити чи підняти не треба затискати ніяких кнопок – якщо потягнути, то він легко ходить туди-сюди зі звуком “триґ-диґ-диґ” і не спадає. Хоча з чохлом на ніжки дилема – він ніби і є, але тримається “на соплях” – таке враження, що толку з нього нуль.

Також у візку є бампер, завдяки якому дитина не випаде з візка, якщо сидітиме. Наша мацьопа любить впиратись в бампер своїми маленькими стопами, коли лежить в прогулці. А, до речі, його легко можна зняти, єслі нєнужен.

Ну, більше всього, звісно, дитя тримають ремені безпеки (п’ятитичкова система, звучить так пафосно, а насправді звичайний собі фіксатор з фастексами).

Матрацика в прогулці нема, тому дитьо трохи сповзає, якщо напівлежить в слизькому комбезі. Тому я поки що стелю знизу ковдрочку – так і Юстьці тепліше в холодну пору року.

Сіточка в капюшоні так само, як і в люльці, імєєцца. А коли спинка піднята для сидіння, то ззаду є кишенька для мами – всякі дрібнички можна всунути.

Попередні господарі подарували нам ще рукавички на ручку – на холодну пору року просто супер (хоча це і не комплект):

Як бачите, ручка суцільна, отже складається така прогулка книжкою, як і більшість 2 чи 3 в 1. Сама ж ручка має кілька положень для різного зросту людей.

 

Здебільшого прогулянковий візок – це добрий варіант для поганих доріг, зими і сидячої дитини. Мені для лісу дуже добре, бо рятують великі надувні колеса. Чоловікові подобається, що до ніпеля є легкий доступ, що теж нємалаважна *вибачєйте, шо не помила тачку вологими серветками перед зйомкою*.

Мені імпонують чотири кулка, передні з яких поворотні. Завдяки їх маневреності я можу управляти візком навіть однією рукою. Мені не потрібно ставити візок “дибки”, щоб повернути, як це є в класичних люльках. Хоча я можу заблокувати їх:

Ще мені подобається в нашій прогулці те, що її можна ставити і лицем до світу, і лицем від світу. І скласти її можна, не знімаючи з шасі *щоправда, тільки коли лицем від мами*. Хоча загалом нічого гіперособливого в прогулці не бачу. Не така вона вже й симпатична, як на фотці виробника, особливо в розгорнутому вигляді.

Спершу думали брати одразу прогулку – нову, красіву і хорошу – щоб трохи зекономити (перших 3 місяці возили малечу в позиченій родичами люльці, яку мали віддати). Думали розгортати спинку на максимум і возити так маленьку лицем до водія. Але на olx у Львові натрапили на хорошу пропозицію 3 в 1 і вирішили купити за ту саму ціну втричі більше складових. Заплатили за люльку, прогулку, автокрісло, сумку *зручна вєщь*, муфту на ручку, накидку від дощу і москітну сітку 5800 грн (нова лише прогулка без всіх прибамбасів коштує 5650 грн). Дорого, холєра, але все пізнається в порівнянні)) Продавати не плануємо, будемо тримати до наступного бейбіка.

Bebetto Nico Plus: автокрісло на шасі

В автокріслі ми возили Юстю з часу покупки Bebetto Nico Plus, тобто з 3 місяців. В ньому вона чемно сиділа і розглядала навколишній світ, що рідко бувало в такому віці в люльці. Мені подобалось час від часу ставити на колеса крісло для автівки, воно якось компактніше. Але от у ньому не поміняєш підгузник 🙂

Автокрісло теж має невеликий капюшон. Ремені безпеки регулюються, всьо стандартно. Є немовляча вкладка (оте сіре). На ручку можна вчепити іграшки і мацьонькій буде веселіше.

Існують також спеціальні перехідники для автокрісел, які не входять у комплект візка, щоб можна було легко помістити їх на шасі.

Так от.

На що варто звертати увагу при виборі тачки для малюка?

1. Колеса: надувні або суцільнолиті. Другі твердіші, але я не пробувала такими їздити. Надувні можна пробити, скажете ви, але їх можна і залатати, і підкачати. Другі ж стираються і всьо *я так мислю*.

Також колеса можуть бути поворотними і фіксованими. Тут я дивилась тільки за поворотними, бо, як на мене це зручніше. Але дівчата-мами з району давали катнутись на фіксованих і відкрили секрет: завдяки тому, що їхні передні колеса не повертають, візок має крутющу амортизацію. Реально вони можуть качнути разок і його ще довго буде хулітати. Це плюс. Але якби я зараз купувала інший візочок, то брала б все одно з поворотними 🙂

Ще є варіант брати трьохколісний або чотирьох-. В неті пишуть, що перший варіант не такий стійкий, може занести. Мене деколи і з чотирьома хилило в яму, якщо замріятися дорогою…

І дивіться, щоб легко можна було накачати колесо, – має бути великий простір для насоса біля ніпеля.

2. Капюшон. Я б казала брати такий транспорт, в якому гігантський кап. В якому є можливість забарикадувати малечу по вінця. Не обов’язково це робити при хорошій погоді, але в зимну бяку знадобиться, якщо ребенок спит. Ну і від сонця захист не завадить, бо влітку Юстині не дуже подобалося, коли воно “свєтіт пряма в пісак”.

3. Ручка. Я задивлялася на суцільну ручку, бо нею можна штовхати візок пузом, коли несеш дитину на руках (у випадку, коли одразу крик, як тільки покладеш у візок). Або навіть садити на цю ручку дитятко, однією рукою притримувати, а іншою везти транспорт. Проте є ще ручки роздільні, як у тростинках. Такі ручки я відкинула відразу.

4. Багажник-кошик. У нас він відкритий і в цьому є свої мінуси – залітає вічно всякий бруд, листя і так далі. Всі бачать, що ти везеш 🙂

4. Положення: личком до світу і личком до мами. Просто є візки, які не мають другої опції. Або ж є візки, в яких перекидається ручка, а сам прогулянковий блок не знімається. Кажуть, що з перекидною ручкою трохи зміщується центр тяжіння.

5. Амортизація. Чим більше візок гойдається, тим легше буде колисати дитьо. Псувати вестибулярний апарат до втрати свідомості, як то кажуть.

6. Вага. Переважно, всі прогулки важкі. Їх не піднімеш однією рукою. Тому на цей пункт я б взагалі не звертала уваги: все одно стрибаю на задніх колесах сходами.

7. Ширина шасі. Дивіться, щоб візок вліз у ліфт і було б добре, якби влазив в маршрутку. Наш має 60 см і влазить, хоч і в притик.

8. Спальне місце. Краще, щоб місця для спання було якнайбільше. Врахуйте, що взимку малеча ще й в об’ємному комбезі!

Загалом, також є зміст купити окремо лише люльку, а прогулки і автокрісла взагалі не брати, якщо час сидіння-ходіння припадає на теплу пору року. Там можна одразу тростинку придбати або не брати нічого, якщо дитина вже тьопає.

Вибір за вами 😉

Думаю, кожен має свої мухи в голові і шукатиме візок за власними критеріями. Я ж звертала увагу на ті, що перерахувала вище. І попри деякі нюанси в цілому задоволена візком. Особливо тішуся кольором, який не вигорає, майже не забруднюється і пасує до всього ггг траурний цвєт, як колір топіка у вагітній фотосесії, мрааак, шозамать.