Що воно таке: треті пологи? Здавалося б: ти вже мама з досвідом, вже знаєш, що і як відбувається, розумієш принципи процесів і начитана іншими історіями від багатодітних мам. Але… Але кожен організм індивідуальний 😄 Сьогодні я вам розкажу, як я народжувала втретє. Це однозначно був цікавий досвід, бо він відрізнявся від моїх двох попередніх. Тренувальні перейми добряче полоскотали нерви. Давайте про все по порядку.

Кесарів чи вагінальні пологи?

Отже, почну взагалі з того, що з 30 тижня вагітності я була переконана, що народжувати вагінально мені не можна. Так заявив вузький спеціаліст, до якого я зверталась стосовно своєї хвороби (хворію, діагностувала на початку вагітності, розповідала про це в серіях на YouTube, але поки ділитися публічно нюансами хвороби не маю бажання).

View this post on Instagram

Я вже була морально налаштована на кесарів розтин, вже прожила цей момент і дала собі просумувати, вже прийняла його. Аж тут за 2 тижні до пологів отримую письмове заключення від того самого лікаря: природні пологи. І воно діагонально протилежне усному заключенню, яке він мені озвучував раніше. Це не гінеколог, не акушер, не анестезіолог – болячка не гінекологічна. Тож що це було і кому це потрібно – нікому не ясно.

Більше розказую тут: *Ютуб 37 тиждень*

Звістка про те, що, виявляється, я можу народжувати сама, без операції перевернула мій світ із ніг на голову. Я вже не сподівалася навіть, аж тут! Звісно, я дуже зраділа, бо і сам процес, і відновлення опісля різняться. І якщо є змога народжувати вагінально – я руками і ногами за 💛

Вже тепер, із висоти польоту, я розумію, як мені пощастило. Бо мої треті пологи були класні і після них я відчувала себе так, ніби і не народжувала толком! Сумніваюсь, що такі ж відчуття в мене би були після КР. У ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ МАЮ НА УВАЗІ, ЩО НАРОДЖУВАТИ ШЛЯХОМ КР – ТО ЗЛЕ. Будь-який спосіб добрий, якщо це стосується життя та здоровʼя мами і дитини.

Початок перейм

Що ж, перейдемо до блокбастера. Мої постійні читачі Інстаграму та Фейсбуку знають, що на останніх тижнях вагітності було чимало стресів: ми довго не могли переоформити нове авто на мене ні онлайн, ні в Сервісному центрі МВС, у Петрика помер дідусь і я не могла не поїхати на похорон (він був нам дуже близький, пролили відра сліз), підписники масово купляли футболки до дня батька з мого мерчу і я приймала останні анкети… Аж тут у суботу, 15 червня, коли вже техпаспорт був у Дії і коли день тому поховали дідуся, я прокинулась із відчуттям того, що можна видихнути. Це не була метеликова легкість, радше якесь таке «хидишшш»: хватить, попустись, досить із тебе!

Я сіла за комп, бо так було зручніше обробляти замовлення, які летіли і летіли в останній момент, бо всім треба було подарунок для татка на завтра. У кімнату зайшов Петро, бо він був у відпустці, яку взяв спеціально в дати, коли в мене б мав бути кесарів (коли він писав рапорт на відпустку, то не знав, що мені дозволять народжувати самій; Петрик 2 роки відслужив у ЗСУ, хто не в курсі). Подивився на мою таблицю екселівську, подивився на мене і сказав: «Всьо, бізнесменка, харе, закругляйся». І я зупинила прийом замовлень.

У той момент в мене вже були легенькі перейми і це додавало певноі нотки “святковості”: свято наближається Оскільки в попередніх двох пологах я не мала тренувальних взагалі, вони мені не були відчутні зовсім, то цього разу я подумала чітко – процес пішов! Але, все ж, не накручувала собі зайвого, бо пологи – то така штука…

Тобто ще в суботу, 15 червня, я прокинулась із переймами. Одразу ж написала дулі (так-так, тепер правильніше казати не “доула”, а “дула”), з якою в нас були чудові другі пологи в Перинатальному. Лідія Коноваленко, записуйте!

Дула підтвердила, що всьо може бути, і написала “спати, їсти, душ”. Я була виспана, повна сил та енергії, тому ми спостерігали далі. За годинку-другу списалися ще раз, я повідомила, що не бачу якогось наростання, але і не вщухають. Матка далі скорочувалась, але мені це не заважало жити життя.

View this post on Instagram

У той день ми пішли з друзями до лісу, я собі взяла кріселко зручне, ми варили плов і чекали. Зізналась читачам у блозі про це і закликала ставити ставки. Хтось вгадав!)) Вже ближче до вечора прийшло розуміння, що то таки тренувальні. І трохи мене воно все засмутило, якщо чесно.

Другий день перейм

У неділю зранечку, о 7:30 отримала меседж від Ліди з питанням, як там я. Вона мене зорієнтувала, який інтервал мав би бути, скільки часу запланувати на дорогу в разі корків тощо. І зазначила, що треті пологи можуть бути як швидкими, так і довгими, як перші. Тут не передбачиш.

Власне про стрімкість третіх пологів я чула не раз. Тому і боялась “пропустити”. Завжди собі згадувала знайому Дзвінку, яка народила одного зі своїх хлопчиків у машині. Була історія в групі “Вагітні теревені” у Фейсбуці колись. Та і читачі мені почали масово писати: “Ви вважайте, бо після лайтових перейм можуть різко початися моцні, в мене так було”. Ясно, що я взяла це до уваги і приміряла на себе. Тож ходила з такою думкою далі))

У неділю зранку перейми дещо вщухли, я знову добряче поспала, що не так легко в третьому триместрі. Але вже о 12:25 знову почався двіж і я почала засікати, щоб відстежити. Дула наполягла сильно не включатися в процес, поки перейми сильно не заважають жити. І цією фразою я старалась керуватися.

Того дня ми вирішили поїхати зустрітися з друзями, була гарна сонячна погода. Завітали у Фабрику Повидла, пройшлись по виставці (там ще була картина, де жінка народжує, що кумедно). Я ходила галереєю і засікала перейми, а мої подружки з того реготали. Майбутня кума казала іншим “то не схоже, що вона народжує, воно інакше має виглядати”. Я теж дивувалась, що цілком терпимо все, ну та, болить більше, ніж вчора, інтервал менший: вже було 2, 3, 5, 7 хвилин по 40 секунд чітко. Мені не доводилось зупинятися і передихувати.

Дула сказала, що тенденція хороша, але все ж відкриття зовсім невелике, якщо я собі спокійно ходжу і спілкуюсь, відповідаю на питання. Мені таке підходило, адже стирчати в пологовому з переймами довго не хотілося б… Краще походжу. Тим більше ми перемістилися на природу, на Кайзервальд, там недалеко до ЛОКЛ, куди планували їхати народжувати.

Ми періодично списувалися з Лідою, перейми почали ставати сильнішими. Станом на 17:40 неділі 16 червня періодичність була така:

Погодьтесь, виглядає вже не дуже тренувально. Рівно 3 хвилинки, десь 4, але вже не було того різнобою. Я не могал ніяк визначитися, що робити, чоловік казав “дивись по собі” (в нього взагалі був такий режим очікування, бо ж вічно “на стрьомі”, щоб сісти та поїхати). Поговорили, подумали, вирішили таки їхати на вул. Руфа.

Приїхали в пологовий: воно чи не воно?

Забирати Ліду нам було не по дорозі, вона підскочила на таксі. Біля ЛОКЛ було дуже тихо і спокійно, ми лишили речі на лавці і теревенили між собою. Петрик ще встиг поїсти кебаб. Дула дивилась на мене і казала, що я не схожа на жінку, яка от-от народить. І я знову почала сумніватися. Говорили-балакали, ходили, потім вирішили, що я зайду всередину – най подивляться на відкриття.

Попали якраз на останню годину зміни якогось лікаря, він наче не дуже зрадів. Мене розпитали, які пологи, відколи перейми і так далі. Вилізла на крісло і почула дуже і дуже несподіване для себе “там заледве один палець”. Йопересете! Курча мать! Ааааа. Серйозно? Чи ви з мене гоните?)) Я не очікувала і близько почути, що там толком нема відкриття. З Олесею при першому огляді було зразу 8 см 😀 Але тоді, як нагадувала мені Ліда, я вже зупинялась і спиралась на Петра, що передихнути, а люди на зупинці громадського транспорту озиралися.

– Будете лягати?

– Та де, один палець, нєєє, дякую, я ще собі поїду додому. То можна і тиждень ходити. У мене двоє старших діток, самі розумієте, мені якось не дуже хочеться лишатися.

Вийшла я звідти офігівша. Знаєте, те відчуття, ніби ти спозорився на цілий клас. Не знаю, мені так було сумно від того, я намагалась себе не заганяти, але чомусь думала, що сьогодні ми вже побачимо нашу Ксеню. А то ще невідомо, чи завтра…

Вернулась до дітей, які лишились із друзями. Вони якраз встигли сходити на морозиво. І з відчуттям гіркого провалу поїхали додому. Я була тоді вкрай розбита і зневірена. Якось так вже думала, що то воно.

Вдома набрала ванну, діти полягали спати, я спробувала розслабитись у водичці, трохи ще посиділа в телефоні, ви мене дуже підбадьорили тоді своїми меседжами, і пішла спати. А вже зранку…

День Х або “То вже точно!”

Вже зранку я прокинулась о 6:00, бо перейми були настільки відчутні, що спати вже б не вийшло. Вони цілу ніч були помітні, але я умудрялась спати по максимуму. Прокинулась із легким хвилюванням, бо зазвичай я сплю довше. Але тут було зрозуміло чітко: вже не вийде поніжитись на ліжечку. Встала, зібралась, почала ходити, передихувати, заплющувати очі… За певний час розбудила чоловіка зі словами “прокидайся, то вже точно поїдемо” і написала Ліді вже з відчуттям не провалу, ще й згусток вийшов:

Чемно поснідали, як сказала дула, за що я люблю її супровід – навіть такі банальні речі нагадає. Бо іноді не хочеться їсти від хвилювання, але попереду ще багато роботи і це все енергія. Поки снідали, то включили з чоловіком собі відео про пози, які полегшують перейми, що смішно, Петро загуглив перше відео і попав на ролик із нашою Лідою)) а ще нагадали собі про дихання, адже в других пологах мені дуже допомогло дихати і допомогло те, що чоловік знав техніки і підказував. Якщо ви думаєте, що ті всі дихання фігня, то ви дуже помиляєтесь. Помічне капєц. Проштудіюйте! Перевірено двічі)

Маму мою я розбудила і викликала до внуків. Зустрілись ми з нею вже під під’їздом, якраз поцьомались, обійнялись. У вікні сиділа сусідка, яка ретельно заглядала за нами і явно поняла, куди я з пузом їду))

А далі був екшн! Ну ви розумієте: понеділок, 8:30, ми живемо в Рясному-2, це окраїна міста. У нас постійна срака на дорозі, а в ранок буднього дня тим більше. Був тупо суцільний затор. Показувало їхати 55 хвилин у центр Львова. Я сіла на заднє сидіння і в моменті перейм так ніби втискалась у крісло. Ну це вже було зрозуміло, що перейми справжні. Кожних 3-4 хвилини і так не дуже терпимо. Правду казала Ліда про переднє сидіння. Хоча хтось із вас казав, що без проблем їхав спереду. Я теж їхала в других пологах спереду, але ззаду було зручніше. Я прям могла собі розкинутись, лягти. А мені хотілось якусь таку дивну позу зайняти на тих кілька секунд, поки боляче від перейми. Зрозуміють лише ті, хто народжував.

Коротше, Петро пробував їхати спочатку за всіма, а потім зрозумів, що це буде довго. Включив аварійку і повалив по зустрічці. Чекайте, не кожен день жінка народжує! Ми швидко оминули весь затор, забрали дулу по дорозі якраз, і примчали в пологовий на Руфа. Вийшло десь 30-35 хвилин дороги.

Пологовий, дубль два

У приймальній нас зустріли привітно, якраз заступила на зміну свіжа працівниця, в гуморі)) плюс цих пологів вже знали, що я блогерка, на відміну від попередніх двох. Тому старалися всіляко, то було помітно. Мені таке підходило, я люблю гарний настрій у стресових ситуаціях. Оформили дуже швидко, між переймами я собі ходила і жартувала. А на переймі мені підходило впиратися в стінку руками, ставати на пальчики і рухати тазом. На цей момент всі замовкали і я собі дихала. Було добре, ніхто не напрягав. Прийшла лікарка, яка якраз заступила на зміну (така старша пані, позитивна – Дружиненко Наталія Вікторівна), і повідомила, що є 6-7 см відкриття. Юхухухууууув! Води при мені на цей момент були, нагадаю.

Далі нас завели в роздал, десь 9:45 це було. Він був величееезний, як то вони є в ЛОКЛ (я була напередодні на дні відкритих дверей, є відео). Перевірили серцебиття дитинки, лежачи на ліжку, і відпустили мене ходити вільно. Акушерка була бубочка, така турботлива. Ще трішки щось заповнювали документи, стандартна процедура. Але це було якось так без зайвих нервів, в тиші і спокої. Зі мною в роздалі був чоловік і дула. Я пробувала передихувати перейми, спираючись на них, по черзі. Трохи сідала на фітбол, бо така поза добра для дитинки, яка проходить родовими шляхами, допомагає їй опускатись, як і поза на стільчику для пісяння. Але це було мені капець незручно, нестерпно місцями. Стоячи було легше. Висячи.

Епідуральну я не розглядала, не знаю, не думала навіть про неї. У мене був гарний досвід других пологів і я хотіла максимально “сама”, бо знала, що воно має свої плюси. Мені важливо було відчувати своє тіло. До речі, дуже допомагало думати про те, що зараз малечі теж непросто, вона сунеться)) і кожна перейма наближає нашу зустріч!

Якщо в мене були якісь питання – я їх питала Ліду, навіть найдурніші. Пам’ятаю, що сказала їй, що в мене ще ніколи не відходили води самі. У перших пологах пробили дуже швидко і це було жесть. У других десь на 8 см пробили. А Ліда мені каже: “Ти просто не дочекалась”. Вона мені все підказувала, робила масажик, коротше була дуже включена і потрібна. Та і лікарі знали, що якщо жінка з дулою, то вона обізнана, її не надуриш. Це дуже добра інвестиція, клянусь))

Ще трііііішечки

Десь об 11:00 зайшла лікарка, почала вдягати на себе всю екіпіровку захисну: і халат, і на голову, так нормально забарикадувалась. Я залізла на крісло, щоб мене глянули. Ну я вже дуже чекала цього моменту, якщо чесно. Я люблю знати який прогрес. Тим більше вже нормально так тиснуло і спереду, і ззаду. Я вже висіла по всякому на чоловікові і дулі, коли він завтикував у телефоні. Вилажу на крісло і тут таке “луппп!”. Я не зразу поняла. Питаю що сталось, а мені кажуть:

“У вас відійшли води!”

Боже, клас, я була така щаслива в цей момент, словами не передати. У мене відійшли води вперше в житті! Матінко рідна! Та я про це мріяла. Чоловік каже: “Це так, як ти й хотіла”. Я либлюся, як дурна, ніби вже народила, така була рада. Правда лікарку так нормально затраскало ними, бо це відбулось якраз у момент, коли вона мала мене подивитись.

Далі мене почало тужити. Я вже з крісла не злазила. Казали, що процес пішов, все добре йде і не треба тужитись мені додатково. То я передихувала, щоб не тужило. Петро тримав мене за руку і нагадував дихання, дихав зі мною. Я втискалась в його руку міцно-міцно, не уявляю як то жінки без чоловіків народжують, для мене він велика підтримка, його присутність. Підбадьорював, казав, що я молодець.

Далі мені дозволили потужитись. Я вже не памятаю чи дві це були потуги, чи три. Але цей момент, коли дитина плюхкається – це шось неймовірне. 11:15. Тотальна ейфорія! Таке полегшення, таке щастя. Неземне просто. Я ніколи не забуду. Емоцій не стримував ніхто, всі тішились. Її одразу виклали на живіт, дали пуповині відпульсувати, тоді Петро перерізав. І ми так пролежали 2 години з доцею, тепловий ланцюжок тіло до тіла, голенька. Смазку ніхто не витирав, дитину не важили і не міряли. Це все зробили потім. 3665 г і 52 см. Переплюнула по вазі всіх сестер!

Плаценту народити було легко, потім тріііішечки було неприємно, коли перевіряли, що там у мене. Але яким було здивування, коли я почула, що не порвалась! Ніяких надрізів, нічого такого. Вау! Відверто, воно і на відновлення дуже вплинуло.

Звісно, що доця зразу приклалась до грудей. Маленька моя квіточка.

І швиденько в палату

Після теплового ланцюжка поміряли, поважили, вдягнули, мене посадили на крісло колісне і завезли в сімейну палату, де ми собі чілили з чоловіком пару днів. Він приніс мені круасан і це був найсмачніший круасан у житті. Добре, коли пологовий в центрі, купу всяких класних закладів поруч. Ми собі замовляли різне. Мене харчували, смачно. А Петрові замовляли доставку або він собі ходив їсти.

Палата була платна, я вже не згадаю скільки, але це була символічна оплата, як на мене. Мені зручно, коли в палаті ти без нікого зайвого, і є свій санвузол. Згадую Рапопорта як страшний сон. А перебування в ЛОКЛ згадую як якийсь санаторій, було так добре, ніби вдома. Іноді приходили лікарі щось перевіряти, пробували розказувати щось за ГВ і так далі, ми казали, що це третя дитина і все знаємо))

Якщо підсумувати: треті мої пологи були найкращі, найкайфовіші. Я після них відчувала себе так, ніби і не народжувала толком. Повірте, це казка. Коли нічого майже не болить, коли можеш сідати нормально, ходити. Звісно, я себе берегла, не перевантажувала, не спішила вертатись у форму (я і так норм виглядала, не набрала багато, гарне харчування було). От якби всім жінкам такий досвід – було б менше негативних історій та страшилок стосовно пологів. Наскільки ж вирішує природність! Коли ніхто не втручається, то і процес йде інакше. Звичайно, якщо все ок, бо в кожного свій досвід. Але природні пологи без стимуляції рулять.

От і кінець історії. Так з’явилась на світ наша Ксенія Петрівна. Накидайте мені якихось реакцій, якщо вам було цікаво. Мамунця писала цю статтю два роки 😅 А якби хто раптом не підписаний – ходііііть у блог, там дуже цікаво: instagram.com/mamuncya