Мабуть, більшість вагітних жінок навіть не здогадується, що чекає їх після народження первістка. Батьки з досвідом постійно повторюють про відсутність сну та втому, але забувають попередити про важливіше – соціальну відчуженість. І як би хто не старався не бути занудою і максимально виходити у світ з немовлям, це не так легко, як собі уявляєш напередодні.

Вперше ми вибрались на прогулянку в центр міста тоді, коли Юстинці було без тижня 2 місяці (до цього ми їздили машиною на хрестини *вік 3 тижні* і тричі в поліклініку на Орлика таксувкою *вік 1 місяць*… ааа, і ще оформляли соцдопомогу, коли їй було 1 місяць і тиждень – то була стресова поїздка маршруткою зі слінгом із кільцями (СЗК) туди і назад). Я довго налаштовувала себе морально і готувалась фізично. Якраз мама зшила мені перший саморобний слінг-шарф, тож була чудова нагода його вигуляти. Про необхідність таргання зі собою візка в першу ж здибанку з друзями і мови не йшло. Тим більше, що на порядку денному було кілька закладів зі сходами, де візку би були не раді.

Я чітко знала, в котрій годині ми маємо виходити з дому, отже, відштовхувалась від цієї позначки. До того, як зачинити двері квартири, мені потрібно було переодягнути і нагодувати дитину якнайближче до часу виходу – так, щоб вона якнайдовше обійшлись без заміни підгузка і чергової порції молочка. А з тим не вгадаєш: або зробиш все зашвидко, або не встигнеш. Із немовлям важко бути прив’язаним до часу. Ідеально було виходити з дому тоді, коди вона засне: якраз щоб подолати дорогу без капризюль чи прохань знову і знову попоїсти.

Використання слінга (хоч і не тканого справжнього) дещо зменшило мої переживання – не потрібно було чекати початку сну вдома, бо після 5 хв. ходьби примотаною до маминого серденька моя малютка йшла в обійми Морфея. Тож я спакувала свій рюкзак на всі випадки життя, погодувала під зав’язку Юстку, нап’ялила їй баф замість шарфа на шию (було дуже вітряно) і схвильовано почимчикувала на зупинку.

Що я поклала в рюкзак?

1. Підгузники (із запасом) десь 5 штук.
2. Пелюшка одноразова.
3. Пелюшка звичайна.
4. Вологі серветки.
5. Додатковий комплект одягу на випадок надзвичайної ситуації.
6. Щось тепліше на випадок похолодання (светрик, штани, шапочка, мохнатий чоловічок тощо – залежно від погоди).
7. Парасоля.
8. Слінг із кільцями (слінг-шарф я ще не вміла намотувати без дзеркала і чистого паркету під ногами).
9. Зараз *5 місяців* зі собою я ще беру 1-2 іграшки, якими легко можу відволікти дитину, якщо починає хникати.

Далі нас чекала маршрутка, в якій Юстина 40 хв. чемно спала, тоді відкриття благодійної виставки в Музеї ідей і невеликий, але гучний концерт, під який вона і далі бачила сни.

Коли донечка прокинулась, то в першу чергу я шукала місце, де можна було б її погодувати, адже вона довго спала і встигла зголодніти. Для цього чудово підійшла шафа і стілець у кутку одного зі залів, ми заникались собі в тупічку і нас ніхто не бачив. Я одягнула сорочку на ґудзики, аби легко можна було дістатись молокозаводика. Годувала її сидячи, не дістаючи зі слінга (трішки попустила намотку). Мабуть, це було перше моє годування не в лісі чи в окремій зачиненій кімнаті. І хоч там нічого не було видно, все одно підсвідомо якось хотілося заховатись, щоб не провокувати людей (різні бувають ситуації, хоча я не бачу нічого сороміцького в годуванні дитяти на публіці, звісно, без вивалювання грудей – це окрема болюча тема для нашого суспільства).  Весь цей час я була напружена, хоч і намагалась не думати про погане, а насолоджуватись хорошою компанією. Та і я не з тих, що буде видумувати собі проблеми на рівному місці. Але тоді просто боялась, що вона розплачеться і я не дам ради…

Змінювати підгузник за цю першу поїздку мені не довелося, взагалі я помітила, що в слінгу вона не надто пісяє. Мабуть, не дуже зручна М-позиція для випорожнень по-маленькому.

А загалом, якщо говорити про можливість заміни підгузка в центрі Львова, то таких закладів можна на пальцях перерахувати (рекомендую також файний сайт про місця, дружні до сімей і дітей – клацайте):

– “Челентано” (пл. Ринок);

– “Антошка” (пр. Свободи); Ревізор Мамунця має відео звідти.

– ТЦ “Форум” (вул. Під дубом); Тут є мій відеоогляд про кімнату матері та дитини у “Форумі” – клац-клац.

– “Зеник” (вул. Дорошенка); Я там теж була, ось враження:

– UPD *підказують*: “Місько Пструг” (пл. Арсенальна);

– “Ресторація м’яса в справедливості” (вул. Валова).

Якщо ви знаєте ще місця з пеленальними столиками в центрі Львова, то пишіть – відредагую список (може комусь потім стане в нагоді).

У поїздці з візком *2 місяці з хвостиком* було певною мірою легше, адже мені не треба було кімнати матері і дитини, щоб поміняти памперс. Для цього чудово підійшов Юстін транспорт. Хоча довелося його з труднощами запихати-випихати в маршрутку (на задні двері влазить, перевірено).

Тоді Юстя побувала і в Шевченківському гаю (був Великдень), і в кафешці в центрі Львова.

Що мені сподобалось у цій поїздці – у своїй персональній тачці вона могла і спати, і просто лежати. Єдиним недоліком візка є те, що з ним не всюди втрафиш. Навіть просто повернутись додому громадським транспортом було для нас непросто, адже влізти з чотирьохколісним у переповнену львівську маршрутку нереально… А з центру в наш мікрорайон фактично всі жовті розвалюхи їдуть “битком набиті”. Тож ми сіли в трамвай і доїхали до його кінцевої. Звідти додому лишалося ще 5 км. Далі історія була така:

Друзі підказали написати звернення перевізникові, вказавши приблизний час цієї події. Я так і зробила. За кілька днів-тижнів натрапила на таку статтю.

Потім ще кинули фотку з газети, де теж поселилася ця добра історія:

Сподіваюсь, та штука гривень стимулюватиме інших водіїв також бути елементарно людяними. А ви, як пасажири маршруток, не забувайте дякувати і скаржитись – це дає свої плоди.

Після цього ми з малявкою їздили ще в торговий центр вибирати їй візок (на той момент мали позичений у братика і сестрички Юсті *користуючись нагодою передаю привіт своїм солоденьким племінникам ггг*, назад довелось вертатись напівпішки…

Також я волочила свою дитину на зустріч зі співробітницями. Так, вона у своїх 2,5 місяці побувала на телебаченні.

Завдяки слінгу ми змогли забрати подарунок з Євробачення від радіо Сковорода в Першій львівській медіатеці (без тижня 3 місяці):

…полазити лісом на сімейних змаганнях зі спортивного орієнтування (Юстя – наймолодший учасник *вік 3 місяці і тиждень*:

…відвідати ярмарок українських крутих виробників One Day Shop (*3 місяці і 2 тижні*):

І так далі… Ми їздили маршрутками і трамваями, приватними автівками і таксі… Побували в магазинах, парках, торгових центрах і пабах Львова. З’їздили в Карпати *тут є розповідь про це*. Нещодавно навіть відгуляли весілля:

І то все без власного авта, зауважте! Думаю, якщо до наступного дєцка нам подарують купимо машину, то мене не зупиниш ггг. А поки хочу запитати:

ви ще досі не носите дитину в слінгу? 🙂

P. S. Пост вийшов якимось не таким, яким задумувала, тому підсумую: якщо у вас перша дитина і нема власного транспорту, то жити таким життям, як до народження первістка, вам не вдасться. Даю 90%. Якщо ж ви не згідні із цим твердженням (завдяки власному досвіду), то можете тільки цим попишатися, адже далеко не кожна мама залишається мобільною та соціально активною в перші місяці після пологів. Тому подорожуйте, багато! Поки є як 🙂