Нам випала нагода полетіти на острів “вічної весни” в грудні 2017 року. Відмовитися від такої пропозиції було важко, погодьтесь 🙂 Тим більше, що там нас чекала довгожданна зустріч тестя зі зятем та дідуся з внучкою. Вперше Юстя мала побачитися з моїм татом, як і чоловік. Одразу попереджаю: багатьох цифр я вам не скажу, хоч ви, мабуть, найбільше їх хочете почути. Не скажу не тому, що не хочу, а тому, що не знаю, скільки що коштує.
Нестандартна новинка, пов’язана зі звірятами. “Та майже кожна друга книжка дитяча – то тварини”, – скажете ви. І справді. Але не кожна про їх захист. Щось про спосіб життя, улюблену їжу, гавкання-мявкання.
Ця книга розрахована на дітей від 3 до 6 років, якщо вірити сайту. Проте, Юсті подобається її гортати і зараз, в 1 рік і 9 місяців. Поїхали?
Це мій перший досвід планування такого роду мандрівки. До того я з дитиною в Європу не їздила, хоч і була багато де за своїх 26 років. А тут нарешті трапилась нагода вирватися цілою сімейкою в Польщу, ха! Очі мої загорілись)
Ми спершу думали чкурнути в Перемишль на деньок, але не хотіли стояти на кордоні, тому обрали чу-чууух потягом. Як не дивно, два потяги, які їдуть з України до польського містечка Перемишль, вертаються назад майже одразу. Ну, ж не стояти їм на чужій землі до посінєнія?)) Із готелями в Перемишлі туговато, ціни на проживання такі ж майже, як у Кракові. Але масштаби інші. Тому було вирішено розтягнути наші мандри “на парувкі” на три дні і податися до славетного міста за 300 км від Львова. І правильно зробили.
Сама назва книжки вже спонукає розгорнути її якнайшвидше: як ж то так, жучок свої цятки погубив? Яким дивом? Є варіанти?))
Форум у розпалі! І в розпалі мої огляди божественних книг для діток. У попередньому дописі ми з доцею читали 5 її улюблених книг, загортаних туди-сюди в пух і прах. Сьогодні зупинимось на зимовій книжці мого улюбленого видавництва – “Білі мухи” від ВСЛ.
Книги – це любов. Мені здається, що всі дітки люблять книжки. Якщо раптом малий круть-верть кілька хвилин мовчки сидить на одному місці, то, швидше всього, в руках джерело знань.
З Юстинкою було так від самого початку. Спершу вона, як і всі діти, періодично гризла граніт науки в прямому сенсі слова, але потім навчилась сумлінно і зосереджено розглядати малюнки, гортаючи сторінки.
Шиті ерго значно кращі, ніж фабричні. Це підтвердить будь-яка досвідчена слінгомама 🙂 І хоч у нас був позичений Love&Carry в користуванні, який на перший погляд дуже навіть нічо, я б собі такий тепер не купила. Коли мене питають, де взяти рюкзак для дитинки, то беззаперечно раджу пошити зі слінга під свої параметри, а не витрачати немалу купку грошей на стандартні готові з магазинів (ну рілі, ціна шитого може бути значно меншою навіть!). Спробувавши обидва, кажу відверто: шийте, не пошкодуєте!
Із 10 березня 2017 року в Україні можна подавати документи на соціальну допомогу при народженні дитини, не виходячи з дому! Ура! Пе-ре-мо-га, ги-ги. Я вже писала раніше, шо ця тема мене болить і шо саме вотетірукі *показує нескромно на себе* писали петицію до Львівської міськради з пропозицією робити такі речі віддалено.
От пройшов рік після моєї пропозишин і… все діє! Місцями косо і криво, але діє 🙂 Так шо ніколи не треба мовчати)
У нашій сім’ї тільки Юстинка від початку 2017-го року мала біометричний паспорт (як ми виготовляли цей дитячий документ у деталях читайте тут). Ми ж із чоловіком не спішили, як і всі. Я навіть заповнювала анкету для австрійської візи в той день, коли Європарламент проголосував за безвізовий режим для українців! І йшла купувати страхівку…
Весілля, вагітність і материнство – ось три періоди, коли забобони стають як ніколи актуальними. Я вже нагло насміхалась і спростовувала пузаті маловірства у своєму попередньому пості, цок-цок сюди. Тепер настала пора післяпологова. Коли малеча нарешті народилась, але треба далі всіма силами замовчувати її існування, щоб не сталося біди. Бу-га-га.