Мої другі пологи або Перинатальний центр, доула і чергова бригада

Все почалося зранку у вівторок. Ми звично прокинулися о 8:30 всією сімейкою і почимчикували снідати. Юстинка була в гарному гуморі і нам дала виспатися – вночі не прокидалася до грудей, тільки раз попісяла (з Петром) і заснула далі в обіймах татка. Тож усі були повні сил та енергії.

Перші перейми

Я відчула одразу після прокидання, що хапає мене живіт. Але, звичайно, не зразу зрозуміла, що це вже воно. Десь через годину після виповзання з ліжка почала засікати перейми, щоб подивитися на регулярність.

Робила це в програмці “Календар вагітності”, яка не дуже приваблює інтерфейсом, але яка україномовна і має базові штуки, потрібні вагітній (середньостатистичні параметри плоду, зміна жіночого організму та всілякі лічильники). Я завдяки цьому додатку дивилась на свій термін вагітності і читала, скільки вже дитина може важити, що має і які можуть бути відчуття в мене.

Так от, станом на 10:00 перейми виглядали так:

Оскільки ми планували народжувати з доулою і з лікарями не домовлялись, то скрін переймів я скинула їй. На що отримала від Ліди відповідь, що, швидше всього, це не тренувальні. Десь тоді прийшло усвідомлення того, що, мабуть, таки нині.

Пакуємось

Ми пішли з Юстею в душ, а потім із чистою совістю включила їй мультики, бо пішла перевіряти, чи все поклала в торби (чоловіка не було дома, побіг у майстерню працювати, бо ніхто не давав команди не йти).

Я далі продовжувала засікати і коли періодичність стала схожа на регулярну (кожних 5-6 хвилин по 30 секунд), то зателефонувала мужу: “Мабуть, приходь додому”. Він пригнав моментально (це була 11:30) весь такий чорний-брудний і заявив “поїхали!”. Це мене усміхнуло:

– Куди поїхали? Чекай. Без кіпішу. Йди мийся. Я дзвоню мамі.



Набрала свекруху, аби та приїхала з роботи до Юстинки (казали їй брати таксі, бо мало лі шо). За той час вирішила вкотре попередити Юстю про розвиток подій і сповістити, що час настав:

– Доця, мабуть, сьогодні в тебе з’явиться сестричка! Я поїду в пологовий будинок її народжувати з татком, а потім ви приїдете нас зустрічати і побачитесь. З ким ти будеш цей час, пам’ятаєш?
– З бабою Гальою, Марійкою і татком. Без ціці.
– Так, молодець.

Трепетно дуже було це казати…

Дорога в пологовий

12:30 ми сіли в авто: чоловік за кермом, я на передньому сидінні (як казала потім Ліда: якщо жінка сідає спереду, то ще не так всьо зле) і навігатором покермували до Перинатального центру на Вашингтона, як то люблять в нас всі казати ще радянською назвою “Батальна” (і я в тому числі мушу десь вжити це слово, щоб гуглилось добре, ггг).

Вирішили, що краще погуляти біля пологового, ніж мчати Львовом посеред дня. Їхати нам треба було 40 хв., це якщо врахувати, що заторів на дорогах не було зовсім (ми спокійним ходом їхали по кільцевій з іншого боку міста).

Задзвонила доулі, задзвонила мамі – попередила, що їдемо. Написала коліжанкам в чатік. Зняла по дорозі мікровідео для влогу.

Перейми в машині мені не дуже сподобалися – було неприємно сидячи їх переживати, ще й пильнувати, куди їхати (ми не дуже орієнтувалися в цих місцевостях, та і кермує муж віднедавна).

Приїхали, коли періодичність перейм вже була кожних 3 хвилини (це була 13:10). Ліда чекала нас біля входу, речі лишили в машині і записали кружок навколо території. Особливо кумедно було зі заплющеними очима передихувати перейму поруч зі зупинкою громадського транспорту, спершись на чоловіка. Люди трохи були в шоці. Пила воду – губи пересохли.

Перед тим, як зайти в приймальню

– Що, може йдемо здаватися? – питаю в доули.
– Дивись по своїх відчуттях.

Взагалі мені подобалося, що я завжди могла спитати в Ліди що-небудь, хоча і не отримувала однозначної відповіді на те своє що-небудь. Мене задовільняло, що рішення все одно приймаємо ми.

Приймальня

Тоді наша компашка зайшла в приймальний покій (сірі двері, ліворуч від основного входу – тут все всюди гарно написано). Там було багато людей, але ми не чекаючи в черзі повалили одразу до приймальні (13:50).

Чоловік сказав, що ми народжуємо, нас спитали регулярність і ґречно попросили Петрика вийти (шо мені не дуже сподобалося, але потім я зрозуміла, чому так роблять), а мене – сісти зачекати. Так і зробили, але зразу за Петром зайшла доула і сіла поруч зі мною – вже ніхто не виганяв. Досить довго довелось чекати (хвилин 20), бо багацько людей якраз нахлинуло.

На чергуванні була Лехновська Тамара і я дуже втішилась, бо про неї, мабуть, єдину запам’ятала з Вагітних теревень. Попросили взяти рукавички та одноразову пелюшку, зайшла в оглядову. В шкарпетках залізла на крісло, лікар оглянула і сказала:

– 8 см відкриття, можете переодягатися. Виділення мені не дуже подобаються, можливо доведеться прибрати води, подивимось.

Я була в шоці! Думала, шо мусить бути якесь відкриття, але ж не майже повне! Хе! Класнючо! Ліда принесла мені одяг, я вдягнула свою нічну сорочку, халат і тапки (шкарпетки залишила на ногах, бо внизу досить зимно було). До слова, на голові в мене був заплетений колосок і нікому він не заважав, нікого він не “сковував в родах” 😂

Тоді мене почали оформляти (пані з прізвищем Назарук): питали багато всього, що і так є в обмінці. В ідеалі то б все мав диктувати чоловік або вона сама мала шукати, але не було бажання сперечатися між переймами. Час від цього пройшов швидше 😀 Коли боліло, то вставала передихувати (так то сиділа з пелюшкою між ногами на шкіряному кріселку, бо були післяоглядові виділення).

Серцебиття було в нормі. Поміряли живіт на кушетці (що цікаво: лягати треба прямо посеред залу, куди всі заходять – і жінки, і чоловіки з вулиці; ось це і є причиною, чому Петрика попросили вийти тоді).

Попросили купити гель для КТГ (якраз в них закінчився) і набір на пологи. Я сказала, що в нас є все, крім медикаментів, але Назарук все одно сказала купити набір… Видно тут залежить від того, хто трапиться, бо я читала трохи інші історії про набори на Вашингтона (Батальній).

Десь 600 грн заплатив муж за великий чорний пакет того всього. Дещо потім віддали в аптеку (мізер), дещо вони забрали собі. Нам з цього набору фактично нічого не лишилося. Що тупо: Петрусь навіть не знав, що купує, бо все так і дали у великому чорному пакеті.

Перехід у родзал

Тоді мої партнери по черзі переодягнулися в гардеробі і ми почимчикували в родзал. Гарним ліфтом піднялися на гарний поверх і о 14:45 зайшли в гарну кімнату: все нове і сучасне. Свій душ і туалет.

Акушерка Руслана люб’язно нас привітала, взагалі всі всюди усміхнені були і говорили дуже приємно. Ніхто не заїкнувся про те, що два партнери в нас. Ніхто не пропонував клізму.

Прийшла лікар і ми погодилися на те, що будемо пробивати води. Повне відкриття, як не як. Водичка була тепла.

Далі мене спитали, чи буду я лежати, чи ходити, на що відповіла “ходити”. Злізла з крісла і зрозуміла, що перейма стала жестяковішою. При цьому ще заповнила папірці, де написала “так” навпроти того, на що даю згоду і прочерки, де не даю. Тут я мала б показати план пологів, але тупо забула це зробити… Фейл номер один!))

Перейми мені дуже допомагало передихувати так, як показував Кобаса на семінарі (в інтернеті є ролик, щоправда, російськомовний, про дихання в пологах):

Я впиралась головою в Петрика, в його плече, плавно вдихала і легко видихала, наче сплю. Очі при цьому заплющувала. Ще терла собі поперек або це робив муж. Коли йшли коридором у родзал – доула (Петрик нас наздоганяв окремо). Допомагало! Але думка “ааа, капєц, це тяжко” не покидала. Тільки коли перейма проходила, то ставало ок. Я щиро зізнавалася собі і не тільки: хочу, щоб це все швидше закінчилося.

Я перестала засікати періодичність, коли нас почали оформлювати. Тоді вже було кожних 2 хвилини по 40-50 секунд. У родзалі взагалі сховала телефон вже до кращих часів і налаштувалась на роботу.

Ще мені поставили катетер – просто в руці “метелик”, на всякий випадок. Крапельниця в родзалі стояла з фізрозчином (або не тільки), але до неї мене не підключали. Доула проконтролювала цей момент. Взагалі Ліда дуже вчасно питала все якраз в ту мить, коли треба. Тобто перепитувала щось, уточнювала. Акушерка “так, так” і всі були щасливі. Ніхто нікому нічого не доводив, не сварився.

Серцебиття слухали один раз – було в нормі. Ніхто мене до КТГ не підключав стаціонарно – рухалась собі вільно.

Сказали покликати лікаря чи акушерку, коли захочу “какати”. Це формулювання для мене не нове, чула його в перших пологах, і таки воно нагадує мені потуги, тому норм фраза, доступна для таких, як я, – хто любить пояснення на хлопський розум 😂

Потужний період

А тужити мене почало досить швидко. Тільки я не зразу це збагнула, думала, що собі накручую.

Згадала про собаче дихання. Петро нагадав про позицію, коли треба стати на коліна і руки на підлозі. Ми спробували зробити щось схоже, спершись на крісло, але як тільки я почала нагинатися, то зрозуміла, що так мені ще гірше. Тому стояла рівно, дихала, як пес, і впиралась в чоловіка.

Тоді спробувала піти в туалет по-маленькому і як тільки сіла на унітаз, то зрозуміла, що таки мене тужить. Попісяти так і не вдалося. Ліда пішла кликати лікаря. Класно теж, що в будь-який момент доула могла піти щось спитати: вона знала, куди йти і що казати, на відміну від чоловіка)) А я тим часом не лишалася сама. Тому така “група підтримки” мені дуже була на руку.

Лехновська прийшла з інтернами і спитала, чи не проти я, щоб вони зробили огляд. Мені було взагалі байдуже, тому я швидко сказала “не проти”, аби відчепилися. Напівлежачи на кріслі було важче перейму пережити. Ще й підтужувало. Я метала головою туди-сюди, ніби сниться страшний сон, тримала міцно за руку чоловіка, він до мене притулився низько і так стояв.

– Ось так виглядає повне відкриття, – сказала Тамара Батьківна студенткам, – можете спробувати покакати на переймі, – звернулась вже до мене.
– То ми вже народжуємо?
– Так.
– Ура! – не повірила я власним вухам, – Ой, вибачте, – додала рефлекторно, хоча не знаю, для чого 😂 (я цього не пам’ятаю, чоловік розказав).

І я почала тужитися. Десь тричі за потугу. Мені здавалося, наче роблю все не так, але всі навколо казали “молодчинка, дуже добре” і в тому дусі. Може і справді я була молодчинкою, не знаю, але це мене дуже підбадьорювало. Я таке люблю 🙂

Чоловік весь час стояв праворуч і тримав за руку. Нагадував, як дихати, коли не можна тужитися.

Я прямо так і питала: можна тужитися? І мені казали так чи ні. Акушерка дивилась в очі і дихала разом зі мною.

Не чула, коли мене питали стосовно надрізу. От це другий момент, за який шкодую. Фейл номер два. Лікар щось сказала за попередній шов і тоді зайшла мова за епізіо. Але я пропустила це повз вуха між потугами 🙄 Вже з Олесею на животі спитала в доули, чи зробили надріз, бо шось мені здалося, ніби та. І вона покивала ствердно головою.

Взагалі я цілий час була при свідомості, все пам’ятаю добре, на відміну від попередніх пологів, коли мені міхур пробили, як тільки ми потрапили в родзал за 4 години до народження Юсті (відкриття було шось близько 5 см, а може і менше). Тоді все було в тумані.

Потуг 4-5, мабуть, пройшло, і тут на горизонті з’явилася Олеся. Це таке дивне відчуття: пече-пече в промежині і тоді “хоп” полегшення. І дитинка в акушерки в руках.

Перші хвилини після пологів: я, Олеся і доула Ліда

Всьооо. Кінееець! Я зраділа, що все так швидко закінчилося. Доцю одразу поклали мені на живіт, нічим не обтирали, просто накрили одноразовою пеленкою зверху + ковдрою. Вдягнули шапочку. Вона кричала, як добрий вечір!

Пуповина, плацента і тепловий ланцюжок

Пуповина пульсувала десь 3 хвилини. Чоловікові сказали її перерізати, як ми і просили (спочатку вона була чорна, а потім побіліла, ледь де-не-де були згустки крові). Залишили шипці на пуповині впродовж усього теплового ланцюжка. Тривав він 2 години, навіть трішки більше, бо великий наплив роділь і нас ніхто не рухав. Тільки після цього Олесю взяли важити та міряти і вдягати в чоловічок: 3300 г і 51 см. Менша, ніж Юстя (3500 г і 54 см). Смазку ми попросили не витирати. На руку вчепили рожеву бірочку.

Щоб народити плаценту мені вкололи окситоцин в попу і вона швидко вийшла. Разок потужилась з Олесею на животі. Далі мене зашивали, вколовши знеболююче. За цим всім спостерігали інтерни.

– Вас би не мало боліти.
– Ну, я чую лиш, шо ви там щось шпортаєте, – відповіла Лехновській.
– Шпортаєте! – засміялась лікар.

Хто породілля? Я породілля?

Як ви розумієте, почувалася я прекрасно. Мене переповнювала ейфорія, хотілося усміхатися і жартувати. Я була дуже рада, що все так швидко пройшло: 14:45 зайшли в родзал і 15:40 Олеся вже грілася об мій животик.

Після зашивання ще була перевірка того, чи все добре з маткою. Невеликий огляд, який був ледь зовсім неприємним. Лікарю все подобалося і вона лишила нас в спокої.

Сказала сходити в туалет через годину – я без проблем змогла сама піти і зробити своє діло (в перших пологах йшла за руку з медсестрою і паморочилась голова).

А ще одразу після пологів якраз розносили обід. То була найсмачніша котлетка з бульбочкою і бурячком!)) Петрусь мене погодував, бо я лежала з Олесею. А Ліда навіть витягнула трубочку-соломинку, які завбачливо носить зі собою, аби я могла пити компот, не піднімаючись.

Через дві години мені забрали катетер з руки. Десь годину Олеся їла груди, поки був тепловий.

Неонатолог провела консультацію в стилі “ви і так все знаєте, другі пологи”, я покивала головою і вона пішла.

Ми чекали, що нас переведуть у палату близько 18:00, але не було місць і довелось чекати аж 21:00. Ліду відпустили додому після теплового ланцюжка, а чоловік ще лишився зі мною.

Разом із Петриком обговорювали пологи, будували плани на майбутнє і тішилися нашій новій малечі. Дзвонили по Месенджеру до Юстинки з бабусею.

Перехід у палату

Потім нарешті приїхала каталка, ми завантажили всі речі в багажник і нас із мальотою повезли в палату. Одномісну, на диво! Звідки Петра ніхто не виганяв. Але він таки пішов перед 22:00, бо вдома чекала Юстя.

Постіль застелили свою. Медсестра запропонувала зробити чай 🙂 Я ж у затишку і спокої почала розгрібати дірект та коменти від вітань.

А як висновок скажу: народжувати вдень мені сподобалося – я була повна сил, виспана, бадьора. Як і сподобалось народжувати в таких умовах, з таким ставленням, з такою динамікою і такою підтримкою. Ну і, звісно, фактично без стимуляції. Це було на порядок легше!

Дописую цей пост на другий день після народження Олесі і розумію, що це не останні наші пологи. Мені зовсім не страшно народжувати ще. Небо і земля порівняно з першими!

 

Related Posts

Facebook
Facebook
YouTube
RSS

9 thoughts on “Мої другі пологи або Перинатальний центр, доула і чергова бригада

  1. Наталя says:

    Дуже тепла, позитивна і спокійна розповідь! Радують такі помітні зрушення і комфорт у ставленні до породіллі! Така рада за тебе і вашу сім’ю!

  2. Наталя says:

    Цікаво було почитати! Вітаю з нароженням доці! Поділіться, будь ласка, досвідом де Ви шукали доулу та як обирали? Після досвіду перших пологів, розумію що наступного разу потребуватиму доулу, навіть дуже)) тому буду вдячна за будь які деталі щодо цього питання. А також, якщо можна таке запитати, яка орієнтовно вартість послуг доули? 🙂

  3. О. says:

    Маріанно, доброго вечора!
    Пишу Вам, щоб щиро і від душі подякувати за ваш сайт/youtube/facebook і всю ту інормацію, яку Ви подаєте.
    Я не так давно дізналась про свою вагітність і склалося так що серед моїх друзів я взагалі не маю з ким поговорити, порадитись щодо вагітності чи пологів і тд. Тому приходиться все гуглити… але щоб гуглити, треба розуміти з чого почати! 🙂 І я поняття не мала з чого ж таки почати. Через це іноді аж впадала в якийсь розпач…
    Але саме завдяки Вам я для себе нарешті почала вимальовувати якусь зрозумілу картину. Так, в інтернеті є купа інформації, є книжки, є сайти… але ви все розписуєте так зрозуміло для мене, що шукати щось додатково не виникає потреби. Та й взагалі не виникає відчуття якоїсь недосказаності від Вас, за що окрема подяка!!!
    Будь ласка, продовжуйте і не зупиняйтеся! Ваша інформація і досвід є неймовірно корисними не лише для мене, а й для таких самих як я дівчат!

    • Мамунця says:

      Що ж я так пізно добралась до вашого коменту? Це дуже приємно читати. Дякую! Завдяки таким відгукам хочеться писати ще і ще!

  4. Юлiя says:

    Скажiть, а чому сама на батальну?
    Теж хочу там народжувати, але кажуть туди беруть тiльки з областI, а в мене львiвська прописка.

  5. Іринка says:

    Доброго дня. Напишіть будь ласка номер телефону Лехновської буду дуже вдячна. Мій вайбер 0966580574

    • Мамунця says:

      Доброго дня! У мене нема номеру Лехновської, ми народжували в неї, як у чергової. Загляньте в групу Вагітні теревені у Фейсбуці, там точно є.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *