Якось сиділа я в кімнаті:
Тихенько гралась, наче мишка.
Взяла забавки волохаті,
Залізла з ними я на ліжко.
Аж раптом чую: “Тук-тук-тук”.
Хтось стукає із-за порога.
Дивлюсь у вічко. Що за звук?
І бачу ріг єдинорога!
Такий блискучий, кольоровий,
Весь, як веселка. Диво з див!
Оце вже друг у мене новий!
А хто його сюди впустив?!
Кажу йому: “Іди додомцю!”.
Він розвернувся і… Побіг!
Не відкриваю незнайомцям.
Хоч поні це або єдиноріг!
© Маріанна Рудик, 11.03.2021 (Львів)
У головній ролі моя доця Юстинка, якій 5 років. Вона обожнює єдинорогів! Захотілося написати вірш про цього персонажа, але додати до нього нотки реальності. Сподіваюсь, ви залюбки вивчите цей віршик разом зі своїми дітьми і вони добре запам’ятають, що навіть поні чи єдинорогам не можна відкривати двері 😉
Вірш авторський, прохання поширювати з моїм іменем чи нікнеймом!
Підписатися на канал Мамунця: https://cutt.ly/5g3t2JH
Тут ще Олеся три класних віршики “розказувала” (не мої, але чудові):
Нагадаю, що дуже тішусь фінансовій підтримці блогу на нашому Patreon (це легко, навіть 1 долар однорозово має значення!): https://www.patreon.com/mamuncya
Читайте нас ще тут:
https://facebook.com/mamuncya
https://instagram.com/mamuncya