Жовтяниця новонароджених: як лікували?

Я була *та чо була, і є далі ггг* ще тим чайником у мамстві, а все тому, що про дітей нічого не читала і не дивилась. Думала, воно якось само прийде. І якщо деякі речі справді природно виринали, то про інші, базові, варто би було поцікавитись. Наприклад, про фізіологічну жовтяницю або як ще кажуть “жовтушку”. Бо ніби чула дзвін, а не знаю, де він…

Що таке жовтяниця новонароджених ви собі самостійно нагуглите, не буду цим забивати баки, та й тим більше я не спеціаліст, щоб то все пояснити по-людськи. Розкажу тільки, як вона проявилася в моєї дитини і як ми з нею боролись.

Під час одного з ранкових оглядів Юстини в пологовому будинку неонатолог припустила, що моя дівчинка має жовте забарвлення шкіри.

– Може це так віддають жовті стіни і жовті фіранки на вікні, а може ні. Треба глянути при кращому освітленні. Ми заберемо її до себе в медсестринську, якщо хочете, можете піти з нами, – сказала пухкенька жіночка-педіатр до мене.

“Я ж мама, треба йти зі своєю дитиною…”, – подумала я і пішла слідом за ними в кінець коридору. Там наше Юстинятко поклали на столик під лампою з денним освітленням і, на жаль, припущення неонатолога справдилися – вона була жовтувата (а я то думала, що просто смугла така). Тому вирішили, що потрібно визначити рівень білірубіну. Для цього її знову забрали від мене, але вже не пропонували приєднатись.

Показник білірубіну був досить високий, але в межах норми (200 з копійками). Лікар виписала малій Лактомун (треба було розводити з кип’яченою водичкою) і капельки Preema Duo (капати з піпетки, яка була вмонтована в кришечку). Вона казала купити замість останнього щось інше, якусь крутішу фігню (може Біогая, якщо не помиляюсь), але її ніде не було в аптеках – чоловік дзвонив в аптечну довідку. В ліках я взагалі не розбираюсь, бо за своє життя рідко що приймала. Завжди обходжусь без медикаментів, якщо це можливо (ага, мене чекає “веселе” материнство з таким таблетним досвідом). Тому чесно купила все, що нам виписали. Якщо Preema Duo було просто давати, бо там дозована піпетка, – кап в ротик і всьо, – то з Лактомуном було складніше. Потрібно було наливати свою дитячу воду (пару мл) в електричний чайник на поверсі, який сам не вимикався, охолоджувати і розбавляти з порошком, а потім давати мацьопі через шприц. По капельці вливати в маленький ротик… Це було складно. І довго. Вона плакала, аж заходилась…

Дітей, в яких був вищий рівень білірубіну, забирали “світити під лампами”. Не знаю, як воно виглядало для малечі, але мами цілу ніч або зціджувались і передавали діткам їсти в пляшечках, або їм приносили час від часу їхніх кноп на годування (це з того, що я бачила в сусідок по палаті). У певній мірі я була рада, що мою дівчинку від мене нікуди не забрали.

Додому нас виписали ще з жовтяницею, оскільки рівень білірубіну трохи зменшився. У пологовому малій зробили клізму з Ентеросгелю, а потім мені дали ценноє указаніє цей Ентеросгель давати раз на день дитині, розводячи у водичці. Хто мав справу з тою штуковиною, може собі уявити, як це. Я ніяк не могла збагнути, як давати ту суспензію кількаденному рибйонку, бо вона ним просто давилась. Все, що гуглилось, було вже про старших діток і то вони важко сприймали ці ліки, часто блювали і т. і. Ми пробували навіть цідити Ентеросгель через марлю, але марно. Тому через тиждень і трошки мучєній я припинила мурдувати себе і Юстьку – Ентеросгель пішов в шухляду з медикаментами “на пенсію”.

В неті деякі мами писали, що цю фізіологічну жовтяницю ніяк не лікували, все саме пройшло. Хтось радив “виставляти на сонечко” – роздягати і ставити на підвіконник у холодну пору року (так, так, через скло) або приймати непрямі сонячні ванни на вулиці влітку. Це ж нам порадила і медсестра. То був березень, тому ми обмежились підвіконням, іноді виносили її на балкон і відчиняли вікно так, щоб трішки промінчиків потрапляло на жовту шкіру безпосередньо. Юстина любила ніжитись у сонячних обіймах, хоч і мружилась. Сеанси тривали близько 15 хв. по кілька разів на день.

Коли їй стукнуло три тижні, до нас додому внєзапно прийшла медсестра зі сімейної амбулаторії на огляд. Подивившись на Юстю, вона спитала про жовтяницю і сказала, що, мабуть, жовтизна ще не пройшла. Тому треба було навідатись в поліклініку. Для мене походи в людні місця були каторгою, бо я боялась, що мала розплачеться, а я не зможу її заспокоїти. Просто не знатиму, як. На щастя, мені було з ким йти туди. Та й існує написане правило, що діти до року йдуть без черги. Тільки от на практиці рідко хто пропускає, навіть коли просиш. Люди так швидко забувають, як їм було важко в перші тижні життя свого первістка! “Всі чекають і вони почекають, нічого не станеться, та така малявка і так постійно спить”, – мабуть, думають вони. А тим часом доводиться дихати одним повітрям із хворими дітками. Або тусуватись на вулиці і переживати, чи не проснеться.

Ми приїхали з візком, я пішла займати чергу, поки мама чатувала біля амбулаторії зі сплячою ситою Юстьою. Тоді нас пропустили одразу, а візок довелось лишити біля входу в поліклініку (на вулиці, бо всередину не можна заїжджати – вічно хтось вимаже білосніжну стіну). Не люблю лишати так нічого. Хоч бери і чіпляй u-lock від ровера… І ніби хто б мав вкрасти, там всі ж лишають? Але краще перестрахуватися, щоб потім не хапатися за голову, бо знаю неодноразові печальні випадки. Тому наступні рази Юстя йшла туди на ручках або в слінгу.

Педіатр, оглянувши мою дівчинку, відправила нас здавати аналізи – прямий і непрямий білірубін + група крові (існує теорія, що жовтяниця може бути від конфлікту резусів матері і дитини – не в нашій ситуації). Брали малій кров із венки на кисті руки. То було в Медіс, бо поблизу більше ніде цього зробити не можна було.аналіз

Аналізи прийшли на пошту, я їх роздрукувала і віднесла в амбулаторію. Із показником 156.7 нас відправили на Орлика в консультативну поліклініку. Тоді ж прозвучала фраза, що, мабуть, доведеться класти нас в лікарню, бо білірубін ще досить високий як на такий вік. Це мене дуже засмутило, звісно, що я не хотіла знову потрапити в чотири нерідні стіни… Місцева педіатр відмітила, що якби це була її дитина, то вона б її прокапала.

На Орлика ми їхали таксі, що туди, що назад. Витратно, але як інакше? Там теж всюди купа хворих діток: і великих, і малих. Тільки вже точно ніхто не пропускає… У педіатра ми були першими на прийомі, жінка була настільки недавольна жизньйу, ніби ми в неї останні пацієнти, а не перші. Ну як так можна? Ти ж з людьми працюєш! Але нє, треба з порогу шось фиркати… Педіатр покликала неонатолога – завідувачку цієї поліклініки, не пам’ятаю прізвища, але звали її Віра.

– А чого ви приїхали? – питає Віра Батьківна.
– В малої жовтяниця, їй майже місяць. Нас відправили сюди, сказали, що може доведеться лягати в лікарню, – відповідаю їй.
– Ну та з таким рівнем білірубіну ми не кладемо… Пройдіть хірурга, невропатолога, зробіть УЗД всього-на-світі, а тоді до мене в кабінет зайдете і будемо щось думати.

Мені аж відлягло. І ми пішли займати черги… За УЗД довелось заплатити 200 грн, але все було в нормі (жовтяниця може впливати на мозок, якщо все зле). Невропатолог і хірург також не помітили чогось особливого. Залишилось тільки до завідувачки зайти і можна нарешті додому. Але до неї там аншлаг! Ну і, звісно, вона не постійно на робочому місці. Відстоявши чергову чергу ми потрапили в кабінет Віри Батьківни, де нам дали настанову взяти вагу дитячу і важити дитину до та після кожного годування – вона мала б з’їдати +-100 грамів за один сеанс їжі. Також мені сказали годувати не на вимогу, а витримувати проміжок у три години, між тим поїти відваром шипшини… Я спробувала один день годувати її так. Але кинулась того ровера, бо не могла спокійно дивитись, як вона мені рипить. Юстина хотіла їсти кожних 40-60 хв., про які 3 години може йти мова? Вона досі їсть раз на дві години, якщо не частіше, а їй, мєждупрочім, зараз 4,5 місяці, а не три тижні, як тоді. Вагу я взяла на прокат в Устимко (клікабельно), мені її привезли через 2 дні, бо то була якраз сб-нд. Важити її було складно: до годування вона баламкала руками-ногами на вазі і деколи плакала (відповідно цифри бігали туди-сюди), після годування вона засинала і будилась від того, що я її кудись одразу перекладала. Жовтизна потроху проходила (першими біліли ноги, животик, а тоді вже личко і очні склери – тобто від низу до верху).

Приїхавши вдруге на таксі на Орлика до Віри Батьківни я сказала все, як є, бо не люблю щось приховувати:

– Вагу тільки взяли, тому тільки почали важити нормально до і після. Відвар трохи давали. Годую на вимогу, бо вона плаче.

Віра Батьківна похвалила, що годую, коли просить *вотафак?!*, а за решту відрубала щось на кшталт “тобто нічого ви не робите для покращення ситуації”. Мене аж пробрало. Та їдріт-мадрід! Як то нічо не роблю?! Я їй щось ляпнула в атвєтку, на очі виступили сльози і голос затремтів. Говорити з тою мігєрою більше не хотілось, хотілося тільки забрати Юстю і поїхати додому, щоб ніхто не видумував їй всяких діагнозів. Завідувач виписала нам ще купку непотрібних ліків, поміряла рівень білірубіну спеціальним апаратом і сказала, що нічого не падає.

– Вона жовта, не тіште себе марними надіями. Лягаємо в лікарню!.. Але місць нема…

На щастя, з нами була моя мама, вона довела цю розмову до кінця. Бо в мене не було жодного бажання говорити з людиною, яка спочатку каже одне, а через секунду інше. Хоча вона і зрозуміла, що ляпнула щось зайве, тим більше людині, яка недавно народила і не надто ще контролює свої емоції (то я про себе, гормони дали своє).

– Вибачте, якщо я вас чимось образила.

Так ми ще двічі приїжджали до неї, попри це давали Юсті Галстену і виставляли на сонце. Я пила Укрлів. Щоразу ми довго чекали , щоб потрапити на прийом. Добре хоч у поліклініці була кімната матері та дитини, де можна було спокійно і погодувати, і переодягнути дитинку.

Останнього разу в донечки брали кров із венки для визначення того клятого білірубіну (а слово то гарне!). Це коштувало 60 грн у тій поліклініці, здається. І під час процедури взяття крові мене попросили вийти з кабінету, бо так вони практикують, хоча я то все нормально сприймала. Результати мали прийти завідувачці, тому ми поїхали додому, не спитавшись, коли ще приходити.

На черговому огляді (2 місяці) в сімейній амбулаторії наша місцева педіатр сказала, що востаннє рівень білірубіну був вже незначним, отже можна вважати, що жовтяничка проходить. Це означало, що результати аналізів з Орлика якось дійшли до місцевої поліклініки – не всьо так потєряно. А я вже думала, як буду відмазуватись, коли вона спитає: “Що там ваша жовтяниця?”…

Тобто, по суті, ніхто не знає, що допомогло цій вродженій штуці пройти – сонце, Галстена чи просто спокійне злагоджене ГВ. Але якщо в моєї другої дитини буде така штука, то я вже знатиму, як поводитись – забити на всіх і все, розслабитись і просто моніторити ситуацію. Чого і вам бажаю 😉 Бо та їзда і вишуковування неіснуючих діагнозів мене вибішувала. Таке враження, наче їм в кайф придумувати болячки…

Related Posts

Facebook
Facebook
YouTube
RSS

6 thoughts on “Жовтяниця новонароджених: як лікували?

  1. Оля says:

    Привіт! Як мені знайома ваша ситуація.. Синові 2 місяці вчора виповнилось і мусимо пити Укрлів і Хепель, бо лікарі лякають наслідками.. Боюсь прогадати – пройде сама ця жовиушка чи ні…
    П. С. Шкода, що тут, в Тернополі, нема тест-смужок безболісного визначення к-сті білірубіну(

  2. Марина says:

    Нв курсах нам казали, що найкраще допомагає саме часте прикладання до грудей і жовтяниця проходить. Шкода, що вас так намучили вз Юстинкою.

  3. Христя says:

    привіт!
    Вам дуже пощастило!
    малого виписали з пологового з рівнем у 207,а у місяць був 280:( це з умови годування на вимогу, даванням тої ж Біогая і Ентеросгелю. І ми всеж лежали на Орлика.. зараз малому 3,3 маємо проблеми по неврології і одна з ткорій, що жовтяниця винна:(

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *