Юстуня-щебетуня або Як розговорити дитину?

Говорити авторитетно, що “треба діяти ось так і ось так – тоді ваша дитина буде щебетати, як соловейко”, я не можу. Але можу проаналізувати останній рік нашого життя і сказати, на чому акцентувала увагу я при вихованні, аби доця у своїх два роки знала напам’ять перших своїх десять віршів. Ні, я не зібралась хвалитися, хоча воно так виглядає все одно. Але в маршрутках і на вулицях неодноразово доводилось чути “ого, так гарно говорить, скільки їй?”, та і ви просили про такий пост, тому почнемо.

Говорити ще з живота

Я вважаю це даремною тратою часу. Ніхто не забороняє включати дитині Моцарта чи говорити з пузякою, поки ви ще виношуєте, але, як на мене, на мовленнєвий апарат це не впливає ніяк. Може є якісь дослідження, які показують протилежне, – тицніть носом. Але, все ж, думаю, що не спілкування з плодом під час вагітності дає свої плоди (класно вийшло, ггг), а вже вербальна робота опісля. Принаймні, я з животом майже не говорила, а донька моя – ще та лялякалка.



від народження

От народилась Юстя і я така вся зразу з нею почала комунікувати, думаєте ви? Нічого подібного. Я не дуже розуміла, що та креветка робить у нас вдома і як з нею поводитися, не те, що як з нею розмовляти. Можливо, я соромилася, можливо, абсолютно не мала досвіду спілкування з дітьми (на той час у мене був лише один племінник, з яким я раз на пару місяців говорила і то, здається, не дуже вдало). Можливо, не знала, що можна казати людинці-інопланетянену, бо інакше дитина перших місяців не виглядає 😂

Всякі пашталакання приголосних були ще в 5 місяців і 3 тижні, але я не вважаю це словами. Хоча тут можна почути і “баба”, і “дядя” (але це – лише звуки, не більше):

Коротше, говорити з нею “по темі” і багато я почала вже десь ближче до 8 місяців, коли побачила зворотню реакцію. Так, Юстинка сміялася у відповідь ще з 2 місяця життя, але я сумніваюся, що вона розуміла, що їй кажуть, просто реготала з маминої пики. Хоча Петрик, пригадую, говорив з нею немало тоді, сююскався, так вже не міг стриматися.

У рік ми з Юстиною могли вже мінімально спілкуватися: я задавала провокативні питання, а вона на все відповідала “та” (пардон за мою майже сюсюкальну інтонацію):

Як каже киця-песик-змія-їжак було в 1 рік і 4 місяці:

читання з дитиною

Десь із року ми почали активніше розглядати книги. Сідали разом і гортали сторінки, я тикала пальчиком на предмети, що зображені на сторінках, і розповідала, що це. Казала колір, розмір, положення. Все-все-все. І при цьому без пестливих закінчень (майже, ггг). Тобто називала речі своїми іменами: якщо там був хлопчик, то казала хлопчик; якщо дівчинка – то дівчинка. Ніяких “ляль” на людей. Ляльки – це ляльки. Дядьки – це дядьки. Цьоці – це цьоці. Якщо на малюнку був зображений і куб, і квадрат, то я так і казала двома різними словами. Навіть паралелепіпед))

Ось перше відео, де ми оглядаємо книгу (Юстині 1 рік і 6 місяців):

вимова та інтонація

Важливою також, як на мене, була інтонація. Наприклад, об’ємні і гігантські предмети я висловлювала гучно, із затяжними головними звуками – “ве-лииии-кий”. При цьому могла жестикулювати руками, зображуючи щось величеньке. Усі слова супроводжувалися пантомімою.

Я старалася говорити повільно і чітко. Проговорювати ледь не по складах, гарно рухаючи губами і дивлячись на Юстинку. Просила її повторити. От так прямо і казала: “це киця, скажи “ки-ця”. І чекала, щоб вона сказала. Повторювала прохання кілька разів, якщо бачила, що мене недочули. Але не штурмувала її, ні.

Також я навмисно не картавила, шепелявила і так далі: “Сьо ти лобись тють?” – “Що ти робиш тут?”. Зізнаюсь, місцями сюсюкалась і казала “капкі” на взуття. Так само, як і всім відома “дідя” досі в нашому словниковому запасі. Але це радше винятки. Переважно старалася говорити нормальними словами. Спочатку донька лиш старанно слухала. Потім почала підказувати мені.

і вдома, і не вдома

На вулиці ми шукали ті самі предмети, що бачили в книгах, я говорила з нею, коли ми каталися у візку чи йшли в слінгу. Фактично, рот не затикався, коли ми були віч-на-віч.

“Он рудий собака, дивись, має хвіст такий пухнастий і має ним туди-сюди, туди-сюди. Біжить на чотирьох лапах собі і язика червоного висолопив”.

Те саме було і в громадському транспорті – я коментувала все, що бачила за вікном, таким чином наша дорога минала швидше і легше, Юстя була зацікавлена і люди в маршрутці не слухали плачів.

Чи заважало моє говоріння сусідам по сидінню? Не думаю, я старалася говорити безпосередньо Юстинці, тихенько, майже на вушко. Комусь навіть подобалося за нами підслуховувати. Впевнена, що багато хто думав “нащо такій малій дитині то все казати?”, бо раніше і я таке думала.

мультики-іграшки чи живе спілкування?

Я не включала їй “розвивальних мультиків”, ми не ходили на жодні заняття. Просто багато читали і говорили. Все починалося традиційно з того, як говорить собака/киця/корова.

До речі, класно, коли в книзі є невеликі вірші, бо донька їх дуже легко запам’ятовує. Буквально читаєш кілька разів, а потім виявляєш, що вона знає всі кінцівки всіх рядків. Шок!) Тут лиш паузи робити встигай, аби доця могла завершити рядок самотужки. Якраз на днях публікувала відео, де Юстя розповідає свої улюблені (рівно 2 роки):

Перший “вивчений” вірш (кінцівки) був “Білі мухи” – їй тоді було 1 рік і 7 місяців (тут лінк).

А ще наші вірні друзі – пісні. Я їй стараюся співати всяке різне: і затяжне, і смішне. Як на мене, треба задіювати всякі методи говоріння, в тому числі затягування нот, навіть якщо вам слон на вухо наступив. Ну хто вдома вас чує? Думаю, ви бачили, як Юстина гарно вміє підспівувати українських сучасних і татових (1 рік і 11 місяців):

Крім того, наше спілкування завжди було побудоване у форматі “питання-відповідь”, тобто я не просто бездумно тараторила, а підключала до спічу Юстю. Деколи їй на початках доводилося підказувати відповідь:

“Бачиш? Кажи – “бачу”.

То як розговорити дитину?

Підсумую основні поради:

1. Говорити інтенсивно від моменту розуміння дитиною ваших слів (у нас – із 8 місяців, коли ти кажеш “па-па”, а вона махає рукою, наприклад).

2. ‎Читати книги: показувати пальцем на предмети, називати їх по кілька разів, вживати епітети.

3. ‎Вимовляти слова чітко, повільно, з притаманною інтонацією конкретного слова.

4. ‎Називати все, як є, не сюсюкатися, не зводити весь словниковий запас до т. зв. дитячих словечок (наприклад, “гава” на собаку, “моня” на молоко, “ляля” на дитину, “кака” на сміття, “гамати” на їсти).

5. ‎Не додавати до кожнісінького слова пестливо-зменшувальне закінчення, як би того не хотілося (“помідорчик”, “віконечко”, “носик”). Слова “помідор”, “вікно”, “ніс” простіше вимовити, погодьтесь.

6. ‎Говорити і вдома, і на вулиці, і в маршрутці, як із дорослим. Не соромитися здивованих поглядів.

7. ‎Брати участь у спілкуванні безпосередньо – не перекидати цю місію на планшет, телефон, комп чи іграшку, яка говорить.

8. ‎Розповідати вірші, починати з коротких і примітивних. Робити паузи, аби дитина могла продовжити речення.

9. Питатися. Вести діалоги. ‎Давати час на “подумати”. Не спішити з підказками, але, все ж, давати їх. Але потім знову запитувати.

10. ‎Співати пісні, емоційно і разом. Я так і казала “співай зі мною!”.

і вже точно-точно конєц

Зараз (рівно 2 роки) Юстя класно вміє відмінювати слова, вона вживає різні форми дієслів, розуміє, коли і як має сказати. Вона все вбирає, як губка! І я вже давно думаю, що кажу 🙂 До речі, навіть сама трішки підтягнула свою українську, хоча я і так була “відмінниця” в тому плані.

Якщо ви прочитали ті всі поради і дієте точно так само, а ваша дитина набрала рот у води і мовчить, як партизан,– не засмучуйтесь. Бо діти різні. Не знаю, до якого віку нормально не говорити зовсім, але розповідати самостійно вірш на 6-8 рядків у неповних два роки, як показує практика, – це рідкість. Тому не дивіться на Юстю, просто вона така вдалась говірлива, що вже зробиш 🙂 Кожна дитина індивідуальна. Наша справа тільки “не бити байдики”. Докладайте максимум зусиль і все вдасться! Гуд лак.

А те, як Юстина говорить зараз, ви завжди можете побачити в наших свіжих відео на каналі YouTube (підпишіться і натисніть на дзвіночок, аби отримувати сповіщення): ось посилання на канал “Мамунця”.

Сподобався пост – не забудьте про палець вверх 😉

Related Posts

Facebook
Facebook
YouTube
RSS

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *