Життя без підгузника

Пісяльні регреси або Ой, мокі тусікі

Юстина ще з 1 року і 5 місяців цілодобово не використовує підгузників. Вза-га-лі (я писала нашу історію знайомства з горщиком тут). Хіба кілька разів ми брали зі собою на підстраховку в мандрівки (наприклад, у літак, коли летіли на Мадейру з Мюнхена). Але чим старшою вона ставала, тим менше хотіла на себе нап’ялювати “спеціальні трусики” навіть у далеку дорогу. Казала, що хоче маленькі, звичайні.

Коли ми чухнули в Туреччину в її 2 роки та 3 місяці, то політ 2,5 години + очікування рейсу майже 2 години і ще година в автобусі до готелю пройшли вже теж без підгузника. Ну, просто не змогли домовитися з нею вдягнути його для підстраховки. Взяли запасний одяг і один Pampers-трусики зі собою. Але так і не скористалися нічим, бо донька була молодець.

Без проколів

Я почну з позитивної ноти: в цій крайній морській мандрівці Юстя жодного разу не підпісьнула. Жодного. Жоднісінького. От пишу це і досі диву даюсь. Вона чемно терпіла і не випускала ні краплі сечі, поки не побачить перед собою унітаз. Благо, в неї нема особливої прив’язаності до горщика (я одразу старалась садити її пісяти всюди, де можна: вдома і не вдома), тож з місцем для випорожень проблем не було.

На пляжі ми ходили в громадський туалет (досить цивілізований навіть) за метрів 50 від лежаків. Пробували запропонувати їй попісяти у відро для пасочок, але безрезультатно. Хотіла на “утазь” (унітаз). Коли з нею ходив Петро, то навіть перепадало попісяти в пісюар (“маєнький утазь”).

В їдальні готелю до туалету було недалеко, тож це теж не стало проблемою. Ну, і в номері Юстинка без проблем висаджувалась на унітазі. Навіть іноді вночі (вона ще час від часу прокидається один раз, аби полюрити).

Так само було з поїздкою в Криворівню цих вихідних (560 км у машині, на хвильку!): завжди попереджала, що хоче, і чемно чекала зупинки авта в дозволеному місці.

Взагалі, якщо пригадати будь-яку мандрівку, то в ній Юстинка була зразковою пісяльницею. І трусики не страждали.

Регреси з туалетними справами

Але не все так веселково було впродовж цих місяців без підгузків. Траплялися і періоди, коли все йшло шкереберть. Завжди відверто пишу, як є, – цього разу не виняток.

Від 1 року та 5 місяців і до 2 років та 3 місяців (пройшло 10 місяців сумарно) бували часто дні, а то і тижні, коли Юстя “попісява в тусікі”. Тобто пропустила трішки, нестерпіла. А вже тоді бігла на горщик чи констатувала факт і чекала, поки її занесуть/заведуть. І я, як справжня сталева мамуся, проговорювала одне і те ж:

– доця, навіщо ти підпісьнула в трусики?

– …

– куди треба пісяти?

– на гоцік.

– так, правильно, але бачиш, тут є плямка мокра на трусах?

– ойой, моке, зімаємо.

– будь ласка, наступного разу, коли захочеш пісяти, роби це на горщик одразу, гаразд домовилися?

– домови-ися.

Але це не завжди діяло 🙂 Вона далі і далі іноді пропускала трошки, плямку діаметром десь 3 см. А доробляла свої справи на горщику, чуючи ті самі питання та спічі від мене чи Петрика.

мої аргументи

Я розповідала їй про те, що трусики мають бути сухими. Що краще одразу пісяти в потрібному місці і тоді не доведеться нічого прати та сушити. Що я засмучена, коли вона мочить трульки. Що мені дуже подобається, коли вони сухі. Що так комфортніше буде їй. Що мені важко щоразу її переодягати. Що не обов’язково взагалі мені щось казати, коли хоче в туалет, – можна зразу йти в потрібне місце і там люрити, знявши білизну. І так далі, і тому подібне.

Старалась не дуже акцентувати увагу на тому, як воно мені впадло її переодягати і шурувати трулі руками в умивальнику, а говорити більше про плюси пісянь в горщик чи унітаз. Про її досягнення, а не мої втрати.



з доброї волі

Часто бувало таке, що через такі свої терпіння вона ставала нервовою плаксою. Доця категорично відмовлялась сідати на горщик: пручалася, кричала і не давала знімати штанці. Ні – то ні. Я не наполягала. Але точно знала, що вона хоче, і от-от знову пропустить порцію. От хоче в туалет і вередує.

Іноді рятувало вмовити її сісти на горщик із цицею. Іноді “давай ти йдеш на горщик, а я тим часом знайду книжку, яку ми будемо читати”. Іноді вона мовчки сама собі йшла і сідала (коли це сталося вперше, то я була прифігівша). Іноді не діяло нічого і лишалося тільки попросити “але коли захочеш в туалет, то неодмінно мені про це скажи або біжи сама на горщик, гаразд?”. Я ніколи не тримала на горщику її силоміць, завжди перед тим домовлялись.

І лише коли я діяла на випередження, то можна було уникнути підпісювань у ці регресні періоди. Тобто коли садила її на свою вимогу або бачила, що вона переминається з ноги на ногу (хоча відповідала вона все одно “не хочу”).

самостійні походи

Самостійно бігти і сідати на горщик вона почала десь після 2 років і 2 місяців. До того просто сигналізувала, що хоче пісяти або какати. Вона досі так каже, як і рік тому, – “кака”. Рідко проскакує “мама, хоцю пісяти/какати”. Рефлекторно так виходить чи що)

Але ті моменти, коли вона мовчки побігла собі, зняла трусики, попісяла, вдягнула трусики і пішла – безцінні. Я тоді дуже радію, хвалю її, кажу, що я щаслива і що вона молодець. Що так треба робити завжди.

Та не все так веселково

Я запаслась трусиками, милом і прищепками. А також терпінням. І продовжую їй все спокійно пояснювати та проговорювати, якщо доня продовжує робити своє. Ніколи ще не сварила її.

Звичайно, що мене місцями задовбує знімати ледь мокрі трусики (іноді мікроскопічна пляма, але Юстя вже їх не хоче вдягати і знімає), прати руцями, сушити і ловити голу дупу, аби вдягнути сухі, нагнувшись до комоду з трусиками. Вагітність дає своє, хоча я не такий бегемот, як попереднього разу 🙂 Але думки про те, що вона ще не готова і близько нема. Вже пройшло 10 місяців! І ще тоді вона була готова)

Юстька періодами ідеальна дитина, а періодами пісь та й пісь. І я не знаю, чому так)

можливі причини

Справді, не можу вловити: що це за такі регреси цікаві? Може, вдома я занадто зайнята своїми справами і вона таким чином привертає увагу до себе? Бо в поїздках – просто пухнаста кульбабка, а не дитина! Так само, як десь у прогулянці в центр міста, наприклад. Там ж мама нон-стоп і без інтернету з в’язанням, як вдома 😁 Там я контролюю, що вже пора. Там більше одягу на ній одягнено. Там пісяєш, коли поруч є куди забігти в туалет.

Одне слово, поки що для мене загадка, чому такі дві різні Юсті є періодично в нас. Одна постійно гарно проситься, а інша пропускає трошки і пропускає… В кого теж таке? Розкрийте карти, куди копати 🙂

Related Posts

Facebook
Facebook
YouTube
RSS

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *