Дано: доця 1 рік і без 10 днів 5 місяців, вага 10.3 кг. Мама, тато, чалапун + ще три дорослих компаньйони.
Маршрут: Львів – Сколе – г. Лопата (ночівля) – г. Кудрявець – Гребенів – Львів.
Транспорт: таксі, електричка, ноги.
Дата: 17-18 липня 2017 року.
Ми мали йти на Боржаву з друзями всередині липня і я місяць марила цією поїздкою, але спершу був облом-1: татко наш не їде у зв’язку з великим навантаженням на роботі (і навіть це не стримало мене все одно не відмовлятися), а потім, перед самою мандрівкою, обломище-2: не їдемо і ми з компанією. Погода підсунула свиню, тож довелось залишитися вдома і сумувати (дощі й аномально зимно, як на половину літа). І тут, як грім серед ясного неба, на поміч прийшла бабуся Юстинки і запропонувала гайнути на два дні трохи ближче – на Сколівщину. Чому б і ні? Чоловік якраз повернувся з туру, погода покращилась. Поїхали!
Речі
У нас було два рюкзаки: один невеликий для мене і один гігантський для Петрика. Перший важив близько 2-3 кг, другий 19-20 кг.
Що ж ми таке важке несли? Та ніц. Але якщо зібрати всі речі до купи, то якраз буде два десятки ваги.
- намет (я вже писала в дописі про фестиваль Зашків, шо намет треба брати надійний!)
- спальники (два)
- карімати (два)
- посуд (дві миски, дві ложки, горня одне спільне, казанок)
- косметичка (паста, зубні щітки, гребінець, антиперспіранти, крем)
- аптечка (нурофен, краплі від нежитю, хлоргексидин, лейкопластир: так, так, я ніколи не возила зі собою аптечок, тому і це непоганий список)
- рушник невеличкий
- запасне взуття (ми брали крокси/босоніжки на заміну кросівкам; доця мала балетки на собі і гумовці на випадок дощу)
- теплий одяг (куртки, светри з капюшонами, штани – тут краще брати шось тонке технологічне, але теплюще, щоб займало мало місця і не обвантажувало, але водночас щоб зігрівало на випадок холоду)
- дощовики (Юстинка без і це мене трохи “смущало”)
- білизна і шкарпетки (купальник не брала, забула, а купатись було де!)
- футболка, шорти (дві пари: в одному йду, інше на переодьожку некст дей)
- одяг Юсті (колготи, шорти, футболка, кофта, светрик, куртка тепла, баф, панама, лосіни, шкарпетки 2 пари)
- вода-непроливайка 2 шт. по 0,33 л
- вода собі (1,5 літри)
- їжа (гречка, тушонка, вівсянка, банани, яблука, канапки, шоколад і козинаки *то тіко нам, доці солодкого не даю*, соломка-хлібці, помідори та огірки, ковбаски, хліб). Можна ще було взяти їжу в тюбиках *як кетчуп* для малечі, але я цього не зробила через брак часу (вони лиш фруктові, хто знає?).
- підгузники 5 штук (то вже із запасом, бо наразі використовуємо один на добу і то він навіть іноді може бути сухим! Юстя в дорозі просилась пісяти, вона при цьому кричить безперестанку “ка-ка!”, іноді під час зупинок висаджувала її самостійно; у підгузник попісяла двічі за два дні – буде пост про горщик, пісьохи і трулі незабаром)
- ерго-рюкзак (щоб було зручно застібати, розстібати, щоб було не шкода, бо мій слінг дорожчий у десять разів за рюкзак)
- вологі серветки (трохи більша за маленьку пачку)
- павербенк, кабелі (в мене інший кабель до смартфона, ніж у більшості, тому в множині)
- прокладки, тампони (угу, якраз розквіт циклу припав на ці дні; на щастя, в тих лісах малолюдно, тому здійснити заміну не було проблемою)
- музичні інструменти (окарини, дримба – щось компактне і голосне)
- слінгонамисто (доця гризла його і бавилась під час ходьби, одягала собі на шию тощо)
- крем від сонця
- окуляри (теж файна забавка)
Ніби і найпотрібніше, але якось купу усього вийшло. Досвідчені мандрівники вміють мінімізувати манатки так, щоб не нести жодного зайвого грама. Я ж себе ловила на думці, що дуже давно не була в поході, тому вже і призабула, що то треба, і дитиною запаслась, – а це, як ви знаєте, тягне за собою збільшення речей на “всі випадки життя”.
Ми не брали зі собою горшок, бо Юстя без проблем пісяє, коли її висадити над унітазом чи травою, але знаю, що є спеціальні портативні горщики. Також ми не брали термоодягу, бо MiraTermo, яку Юстя носила взимку, вже на неї мала (до речі, може комусь треба, то можемо продати, 74 см). У нас не було зі собою іграшок у дорогу, бо це зайве, дитину легко в такому віці можна відволікти тим, що під рукою. Ми не брали зі собою подушок, хоча мені б надувна не завадила, бо я дуже незвикла спати без чогось під головою і від того трохи намучилась вночі. Ми не брали зі собою дзеркалки, бо в нас її нема 😂 Але красиві фото не на мобільний (хоч він і 16 мегапікселів) ніколи б не завадили напам’ять. Тим більше з дебютного походу в гори!
Поради-висновки
А тепер кілька фактів про похід із дитиною, судячи з цього дводенного топання:
1. Нести ззаду неважко, коли ти йдеш вниз. Я вже неодноразово мотала Юсту на спину вдома і кілька разів на вулицю. Але завжди мені це було менш зручно, ніж спереду. Бо важче. Я відчувала, що за плечима в мене хтось є. Спереду ж у слінгу вдається намотати все так, що ніби і нема на мені десяти кілограмів додаткових. Чи то я просто не вмію добре мотати заспинні? Удома мені вони стають у нагоді, коли пилосошу (доця боїться пилососа, точніше теплого повітря, що йде з нього, тому доводиться брати на спину і прибирати), або коли маю готувати їсти чи робити інші справи, а Юстька не дає, капризує чи має спати, а не вкладається з цицею.
Але в горах було дуже зручно! Особливо, коли треба було йти вниз. Я мала перед собою невеликий наплічник, який за розмірами менший, ніж тіло донечки, тому цілком пристойно бачила, куди ступаю.
2. Іграшки зайві в поході. Знаю, знаю, ви скажете, що всі діти різні і що ваша дитина не сиділа б камінцем на каріматі, як це робила Юстька, але я все одно повторю: не беріть іграшок. Листочки, гілочки, квіточки, камінець, чорнички, ложка, резинка з волосся, намисто, окуляри, чохол від мобільного і так далі… Все стає в нагоді, коли потрібно задіяти чалапуна. У процесі ходьби (ми йшли 5 годин на день, при цьому привали робили дуже короткочасні, лише якщо Юстя вигиналась зі слінга, бо хотіла побігати) вона завжди була чимось зацікавлена. Ми говорили між собою, говорили з нею, коментували все, що бачимо, співали, грали на музичних інструментах (ніграма не шкодую, шо взяли, до речі!) і давали грати Юстинці.
Другого дня до нас приєднався хлопчик 8 років, то він майже цілу дорогу смішив Юстю і задавав питання, які могли б дістати звичайного дорослого, але півторарічку дуже веселили:
– А як каже курка?
– А як каже земля?
– А як каже паркан?
– А як каже бульбашка?
Ну ви поняли. Юстя на це все йому щось відповідала. І байдуже, що в мене в’янули вуха – ми йшли без плачу і майже без зупинок і це було нам на руку, бо добряче залізли в буреломи і не знали, коли знайдемо стежку до села…
А от коли ми вже розставили намети, то тим більше нічого не треба було з іграшок. Доця на диво чемно поводилась, шикарно їла і сама собі знаходила заняття. Чого тільки вартує бавитися “ку-ку” крізь вхід до намету! А карімат, в який можна закрутитися, наче в налисник? Проявляйте фантазію! Це нове середовище для дитини, а діти завжди чемніші там, де не завжди. На вулиці час проходить непомітніше, ніж вдома, правда?
3. Співи і віршики рулять. Це я вже описала в попередньому пункті. Але винесу окремим, бо воно наче й не іграшка, бо нематеріальне. Тут лиш треба мати голос і не обов’язково гарний 😂 Вірші підійдуть будь-які, навіть вигадані. Головне, щоб дитинка слухала: інтонація, знайомі слова, візуалізація.
4. Економте час у дорозі! Зі Львова до Сколе їде різний транспорт. Для мене найзручнішим є електричка, бо в ній Юстя може побігати і вибігатися перед тим, як залізти надовго в слінг. У машині вона б усю дорогу хотіла звільнитися з полону (то ми ще не купили автокрісла сидячого просто, мабуть) чи сиділа б у мене в ерго в маршрутці.
Але є різні потяги, зауважую. Ми їхали тією, що виїжджає спозаранку (7:15 із головного вокзалу), але мчить майже без зупинок. Є ж ще інша, яка трішки пізніше (9:00 з приміського) і ніби нам на руку, бо доця пізно прокидається, але вона зупиняється біля кожного стовпа і їде на годину довше, а це як-не-як втомлює. Тому я б радила не жаліти грошей, їхати до вокзалу на таксі і сідати на ту ранню мукачівку, де кожен має своє чітке місце. Різниця в ціні щось 10 грн, це смішно. А коли були студіками, то ого-го!))
Я сто років не прокидалась о 6:00, але інколи можна зробити виняток. До слова, Юстя проснулась, коли я гримнула дверима таксі. Тобто спала на 3-4 години менше, ніж зазвичай уночі. Вдома після такого пробудження вона б плакала, а в дорозі їй було цікаво, де ж її волочуть? Тому проснулась легко і майже без циці.
5. Коли йдете в гори з дитиною, особливо вперше, то обов’язково обирайте маркований маршрут. Зазвичай популярні стежки добре протоптані і заблукати з маркіровкою важко. Ми ж другого дня пішли в такі дєбрі, де ведмідь лапу зламає… Довелось неодноразово перелазити через впалі дерева: і верхом, і низом. Повертатися назад, набираючи висоту, бо заходили в “тупик” – стежка закінчувалася і починалися непрохідні хащі. Ми лізли через зарослий сухими ялинками ліс і царапали тіло їхніми гілками. І то все при тому, що в поході ми перебували з досвідченими туристами, які ледь не щотижня мандрують.
Дякую Бозі, шо придумала GPS, адже саме завдяки ньому ми втрапили на таку-сяку, але стежку, яка полягала на 70 метрів вище від нашого малопрохідного шляху. Щоправда, ця стежка теж дуже заросла і камінюки були слизькі, тому раз я все ж впала з Юстею. Вона ледь торкнулась головою землі – то було листя, а не щось тверде, на щастя. Далі йшли з мамою за руку “паравозіком” до плюс-мінус рівного. Тому дууууже дивіться під ноги, навіть якщо розмовляєте при цьому. Я трохи заговорилась і розслабилась наостанок, могло б завершитися сумно :/
А ще ми трішки йшли річкою, то я навіть ногу намочити встигла. Доця страшенно хотіла в ту річку теж залізти, тому крізь плач переступали гальку.
6. Одяг, що не шкода забруднити. Юстя в перший день була в кофті, яка вже от-от на неї буде мала, тому мені було зовсім не жаль, що чорниці лишили свій слід на ній. Але то другого дня довелось одягнути чисту футболку, яку вимастити було б пічялькою. Занадто гарна, хоч і зі секонду (я майже все купую на стоках чи барахолках – головне, щоб було в стані нового).
Мені ж з одягу потрібно було шось зручне і з кишенею для смартфона. Я йшла в шортах. У перший день трохи було зимнувато, в другий було якраз люкс, але через блукання і ожину добряче собі роздерла шкіру. Тому дивіться, куди плануєте йти. Може іноді краще захистити ноги від сонця, гілок чи ще чогось. Бо мені було боляче після цього порізу ще деньків зо два, досить глибокий.
Також зверніть увагу, що футболка чи кофта мають бути з декольте або секретом для годування, бо зупинятися для циці не надто ефективно. А годувати на ходу чудово!
7. Крем від сонця ми не брали, бо йшли переважно лісом. Точніше не тому. Ми не брали, бо я так і не купила його (на море позичали, ось наш список у Туреччину, хто не бачив). Якщо ви плануєте похід відкритою місцевістю, то обов’язково захистіть шкіру від сонця. Доця злегка засмагла на другий день, бо з ерго виднілися лиш ноги від коліна до кісточки (на голові панама, отже лице і шия прикриті, ручки туди-сюди, їм не страшно).
Я ж спалила морду ліца трохи, ніс червоний, шия і плечі в області вирізу футболки набули чудового червоного кольору. Але то таке! Мій муж умудрився заробити крутіший “колгоспний загар”: на руках від футболки, на ногах від шкарпеток. Фото не додаю, бо нє прастіт 😂
8. Наявність води на шляху. Перевірте на карті, щоб були джерела. Розрахуйте своє питво так, щоб не залишитись без рідини. Ставте намети поблизу водойми. Можна взяти спеціальну каністру, яка компактно складається гармошкою. Ми пили воду, що взяли з дому, поки йшли на Лопату. Вже на самій вершині, де розбили таборець, було джерело з чистою і смачною водою. Юстя теж її пила, кип’ятінням не страждаю 🙂 П’ємо живу.
Ось тут можете почитати про спробу підйому на Говерлу однієх чудової сім’ї та піші мандри неподалік Ворохти: http://ukrsherpa.com/ukraine/відпочинок-у-ворохті-з-річною-дитиною/
Тепер ще трішки фото і відео того всього, щоб ви собі уявляли.
як воно було
Доця проснулась на три години раніше, ніж зазвичай. Але її це не дуже турбувало. Я хотіла, щоб вона спала собі до 9:00-9:30, як завше, але Юстина вирішила, що “не цього разу”.
У вагоні вона трохи сиділа в ерго, трохи бігала. Людей було небагато, тому лишалось тільки пильнувати і тримати за руку (хитає ж). У дорозі провели годину і 40 хв., час пролетів швидко, Юстя навіть двічі попісяла в той страшний туалет.
Далі нас зустріло Сколе. Було зимно, хоч і сонячно, тож ми понявдягалися і вйо до гори.
Перепочинки були короткочасними. Зупинялись ми взагалі рідко. Поки доця не плакала і не вигиналась, доти йшли. Особливо швидко йшли, коли вона спала. Бувало, що Юстя хотіла вилізти зі слінга на крутому підйомі, – тоді теж не зупинялись, а забавляли. На привалах давали їй набігатися. Трохи навіть йшли в правильному напрямку за руку.
А ще я пробувала 7 хвилин нести рюкзак чоловіка… То був капець.
До пункту призначення (гора Лопата, 1211 м) дійшли за трохи менше, ніж 5 годин. Першу годину трохи збились зі шляху. На вершині нас чекав перекус і він був неймовірно смачним. Погода тішила, сонечко почало припікати.
Далі ми пройшли ще 10 хвилин і розставили намети. Доця їла все з величезним апетитом, при цьому навіть облизувала тарілку, такого вдома не буває 🙂
Після кількох годин бавлень і реготань, співів і поїдання чорниць (какулі наступного дня були чорними ггг) Юстя зрубалась у бабусі в ерго за пару хвилин. Ще й з видом на гори!
А ми тим часом готували вечерю (так, Юстя пропустила смачнючу гречку з тушонкою – лишили їй на ранок), попивали винце і насолоджувались гармонією.
Щоб ви розуміли, як відбувалась ночівля, додаю фотку нижче. Юстя спала в ось такому червоненькому костюмі, він теплий: светр і штани зі шерстю. Під штанами були ще колготки звичайні і футболка бавовняна. Поки ми розважалися за межами палатки, а доця дрихла, то вона лежала сама на каріматі, накрита спальником (сонце зайшло і стало дууууже зимно, я була в зимовому светрику і тільки відходила від вогню, то цокотіла зубами, градусів 12, не більше було). Коли ми прийшли ночувати (троє дорослих у намет 3+1), то стало значно тепліше. Ближче до середини ночі я перестала накривати її спальником, бо стало жарко. Роздягнути не додумалась, але їй було точно спекотно, бо спала не очінь. Плюс горбиста місцевість (добре перевірте, на чому вам лежати, кожен міліметр помацайте). Крутилась і хникала. Ще, мабуть, хотіла пісяти, я вилазила з намету і висаджувала її, але не вдалось. Плакала і викручувалась. Під ранок вже попісяла в підгузник і після сну на травичку.
Наступного дня Юсті дуже подобалось складати намет разом із татком.
Ну і сидіти в слінгу за плечима в мами.
Дорога назад була значно складнішою. Загалом ми пройшли 25 км за два дні і побували на двох вершинах Сколівських бескидів. Потратили близько 400 грн на сім’ю. Отримали купу позитивних емоцій і вражень.
Мені дуже сподобалось. Я хочу ще, ще і ще! Сподіваюсь, знайдемо для цього час 🙂 Маєте питання? Пишіть, може я щось забула. Бо Юстя вже не дає додумати-дописати))
P. S. Сідниці і нозі майже не боліли ггг
Чи не задумувались над покупкою рамного рюкзака для переноски дітей у горах? А може Ви з Юстею тестили і можете поділитися досвідом чи то так добре, як в неті пишуть? Цікаво чи чалапун буде сидіти в такому рюкзаку сумирніше, ніж в ерго)
Ні, не задумувалась, тому що, як на мене, це незручно. Такий рюкзак важить багацько сам по собі і в ньому нести значно важче, адже нема такої позиції, як у слінгу (дитина сидить в такому рюкзаку, як на стільці, а не групується до мами). Мені чудово з ерго за спиною, я не відчувала ваги майже зовсім.
Подивилася спершу відео, а тепер прочитала статтю – як же мені захотілось в гориииии!!! Ви так гарно і детально все описали, що я не знаю як маю дочекатись літа чи бодай травневих вихідних)))
Дякую, дуже приємно читати такі коментарі!) Ви маєте вдосталь часу, щоб все продумати та запланувати до тепла 🙂 Або полетіти кудись, де тепліше)) Ми незабаром так зробимо (дешеві квитки від Wizz чи Ryan)