Нам дуже пощастило жити в період стрімкого розвитку блогерства: писанина в соцмережах, відеоролики і персональні канали на YouTube, форуми і т. і. – все це допомагає не вмерти від нєдаумєнія під час вагітності. Якби не можливість висловити свої думки в мережі, цей період був би переповненим несподіванками для мене. Або ж довелось би постійно закидати питаннями лікаря, що я не надто люблю робити. Хоча, перш ніж лізти, як казав один мій викладач, у “велику помийну яму” за пошуком відповідей на питання, закарбуйте собі в пам’яті: поради інтернет-експертів не претендують на істину. Інакше можна такеее начитатися, що мамадарагая. Я робила так: якщо мене щось боліло і відповідь гуглилась на кшталт “не переживайте, так буває”, то такий расклад сабитій мене влаштовував. Якщо ж писали щось страшне, то зупинялась на думці “ніц вони не знають в тім тирнеті” 😂 Підсумуємо мої відчуття та болячки за 39 із половиною тижнів. Підготуйте попкорн, бо многабукаф. Поїхали!

Перший триместр вагітності

1, 2, 3 і 4 тиждень вагітності я б назвала невидимими. А все тому, що ти ще не знаєш: палучілась ілі нєт? І хоч існує купа всяких тестів, які показують результат ще до затримки менструації, мені вони не допомогли. Довелось ковтати слинку, коли всі попивали холодне пивко, і чекати першого дня місячних. До цього робила кілька тестів – всі були негативними. А от зробила тест у перший день затримки і вуаля! Точніше не так. Я, як звикло, купила тест, недорогий, 22 грн (бо попередні були дорогі і нічого то не дало), здєлала своє дєло і давай дивитись на той біленький патичок. Було видно, як рідина просочується крізь тест, і на горизонті червоніє друга смужка. А першої не видать. Ну, думаю, нє – то нє. Якось навіть не розчарувалася. Позбирала всі манатки, вийшла з туалету і глянула ще раз на тест. Відчула приємне здивування, коли побачила, що на тесті поступово почала з’являтися паралельна червона лінія, спочатку ледь помітна. Але чим далі, тим більше вона тьмяніла. Вміють ж потріпати нерви!) Так ми дізнались, що в моєму животі поселилася Юстинка 🙂

5 тиждень. Далі треба було трішки зачекати, хоч тиждень, а тоді йти до лікаря. Всюди оті чекання, гррр. Пішла я в ЖК на Рапопорта (то я про Львів, хто не в курсі), де мене відправили до лікаря за моїм місцем проживання (для нашого району їх там двоє – жінка і чоловік). Потрапила я на Шниру Надію Іванівну і, як потім зрозуміла, вона користується популярністю там. Черги були постійно, приїжджали дівчата з області, щоб стати до неї на облік чи домовитись за пологи. Мені ж було байдуже, в кого спостерігатись, просто так випало, що в цей день була на зміні вона.
Заходжу в кабінет із заготовленою в голові фразою “добрий день, зробила тест, позитивний, хочу отримати підтвердження”. Вона на мене подивилася і, як справжній український лікар, сказала: “Як я вам маю, по очах визначити?”. І смішно, і печально чути такі відповіді. Вирішили відправити мене на УЗД, трансвагінальне (тобто туди лізти тре), бо то ще дуже малий термін, щоб щось побачити ззовні. УЗД на Рапопорта – це окрема тема, там потрібно дзвонити записуватись, але при цьому є і така черга. В самому ж кабінеті в тебе виклянчують “пару гривень” на гель і рукавички… Але не будемо про погане 🙂
Значить, прийшла я туди, потрібного гінекологічного набору в аптеках поблизу не виявилось, тож довелось їм дати на лапу. Спеціаліст діагностувала маткову вагітність 4-5 тижні. Таке приємне відчуття, коли кажуть, що в тобі є людинка!.. В той день я була щаслива, як ніколи. І гінеколог сказала “ведіть ритм життя звичайної вагітної”, так, ніби я вже вдесяте бірємєнна і все знаю. Заборонили качати прес, присідати. Оскільки я в той час ходила в спортзал і на фітнес, то спитала про можливість таких фізичних навантажень. Відповіли, що можна, але в міру. І бігати можна, але легенько. Тож я продовжувала бігати і їздити на ровері, але, мабуть, не варто було… Відправили додому і сказали прийти через півтора місяці, щоб стати на облік.

6, 7, 8 тиждень. У цей період постійно дуже хотілося спати, сильно крутилася голова (особливо тоді, коли вставала різко з ліжка) і був відсутній апетит. Трохи мене токсикозило, пару разів рвала. Найгірше було тоді, коли рано вставала і не снідала. А снідати просто не хотілось. Оскільки мої робочі зміни кілька разів на тиждень починались о 6 ранку, то була ще та вєсєлушка. Старалась хоч щось їсти, щоб було легше. Від того страшенно схудла, 6 кг пішли спати за два-три тижні. Відчуття не надто приємні, я взагалі не звикла до того, щоб мені було погано. І не звикла до того, що треба було пити якісь таблетки, тобто вітамінки – фолієву кислоту і йодомарин. Кажуть, що добре ці пігулки вживати навіть до вагітності, коли тільки плануєш стати мамою.

9, 10 тиждень. Токсикоз пройшов, почала нормально їсти. Їздили на озера (якраз був серпень), засмагали, всьо, як у нормальних людей.

11 тиждень. Почалось безперервне витягування крові і сечі. То я про те, що стала на облік і відправили мене здавати аналізи. Для аналізів треба було купувати в їхній аптеці всякі вакутайнери, рукавички, ватки, голки і пробірки. Кров брали з вени (нічого страшного в тому нема, як виявляється) і з пальця (загальний аналіз крові воно зветься).

Що таке “стала на облік”, спитаєте ви. Це довжелезна процедура заповнення папірчиків, де тебе питають купу персональної інформації, в тому числі хвороби рідних. Також фіксують початкову вагу, міряють окружність живота і висоту дна матки (сантиметровою стрічкою від лобкової кістки вверх по животу до того дна; гінеколог рукою намацує, доки міряти). Це все вписують в спеціальний зошит + видають обмінну карту – річ, з якою до кінця вагітності не треба розлучатися.

В обмінній карті містяться всі дані про вагітність. Тоді ж мене обламали, сказавши, що не рекомендують перебувати на сонці, десь далеко їздити, а тим паче пертись на моря. Може не варто було їх слухати, але я послухала, перестрахувавшись. Хоча у відпустку ми все ж їздили на кілька днів автостопом-поїздами-автобусами по західній Україні.

12 тиждень. Нарееешті нас відправили на УЗД, по суті, перше повноцінне. Перед тим був перший скринінг у лабораторії Синево за 220 грн, тобто взяли кров із вени, щоб визначити, чи нема раптом хвороби Дауна в плода. Єдиний плюс цієї атракції – аскорбінова кислота в подарунок. Тішилась аскорбінкою, як мала дитина.

На УЗД ми (я і чоловік) пішли біля жіночої консультації – в приміщення пологового на Рапопорта. І хоч ми були попередньо записані, довелось чекати ще близько півгодини, бо черга зсунулася. Просто іноді на УЗД туди приходять вагітні зі стаціонару і вони йдуть поза записами. Тьотя була зла, бо в неї закінчувалась робоча зміна, а людей приводили і приводили. Вона не сказала нам жодного слова при огляді, все диктувала монотонно невідомими термінами медсестрі. Включила серцебиття крихітки, але теж не прокоментувала, що і до чого. Це була лікар Дубець, старша жіночка, якщо комусь цікаво.
На цій діагностиці на моніторі було чітко видно весь плід: і ручки, і ніжки, і голівку. Плавала собі там, тиліпалася… Мімімі. Наостанок у мене знову попросили хабаря на гель, але цього разу я проморозилась. Тим більше, що принесла їм гінекологічний набір, який не знадобився (я ж не знала, а на дверях писало, що треба зі собою мати).

Спостереження цього тижня: нігті – бомба, не ломляться взагалі!

Другий триместр вагітності

13 тиждень. Відвідувала ЖК. Лікар, побачивши висновок із УЗД “помірні ознаки загрози, гіпертонус” одразу запитала: “лягаємо в лікарню?”. Настрою взагалі не було після цієї фрази. Зійшлись на тому, що я максимально буду лежати вдома і обійдемось без лікування в стаціонарі. Як виявилось потім, вони ледь не всіх хочуть класти на підтримку, щоб не ризикувати. Виписали мені від тонусу Магне B6 і утрожестан (десь 500 грн винесло). Хотілося заритися в ковдру і не вилазити ніколи.

14 тиждень.  Пройшла огляд у профільних лікарів – терапевт, стоматолог, ендокринолог, окуліст і отоларинголог. Хтось дивився, хтось просто вірив на слово, що здорова. Також відвідала місцевого педіатра, щоб попередити, що за півроку в них на обліку буде новий бейбік. Педіатр дала кілька корисних порад, позитивно налаштувала і сказала приходити, коли народжу.

17 тиждень. Черговий огляд у ЖК. Цього разу черга затягнулась на 3 години, бо в мого гінеколога був день народження і вона виставляла, поки всі вагітні сиділи і чекали її на коридорі. До речі, хоч і приміщення нове, лавки не дуже зручні як для пузатіків. Є вай-фай, але ніде нема паролю до нього. Телевізор висить вимкнений. В туалет потрібно брати ключ у реєстратурі.

Вага продовжувала зменшуватись. Зробили другий скринінг (320 грн), щось про плаценту.

18 тиждень. Купила собі олійку від розтяжок в аптеці. Живіт ще не почав сильно збільшуватися, але я вже почала його мастити. Добре втирала олію в боки. Страшенно іноді боліла голова. Знову ж мене це бісило, бо в довагітному житті мене рідко щось боліло.

19 тиждень. Ура-ура, знову УЗД! Цього разу ми пішли в приватну клікінку (180 грн), щоб знову зустрітись із нашою малюткою (ПРИМІТОЧКА: лікар Рібун Тетяна, центр здоров’я родини, вул. Кониського, 9, все чітко: записалася на 12:15 – зайшла 12:15; перед прийомом дзвонять і нагадують). Ба більше, щоб дізнатись, ху із ху:

– Я маю вам сказати стать?

– Ага, – швидко пробурмотіла я в нетерпінні.

– У вас дівчинка, – впевнено сказала лікар.

Моїй радості не було меж, бо дуже хотіла дівчинку, а всі навколо тільки й казали, що в нас буде хлопчик. Чоловік теж розплився в посмішці. Хотілося плакати від щастя.

Нам зробили кілька знімків малечі і записали коротеньке відео на диск.

Також на цьому тижні вперше почула рухи. Не зразу зрозуміла, що це саме те. Вже потім, коли довго дивилась на живіт, і в момент того дивного відчуття бачила, що живіт дьоргається, дійшло – це воно.

Із негативного: щоки обсипало прищами. У підлітковому віці менше було, ніж тоді.

20 тиждень. Глибина пупка почала зменшуватись. Тоді ще жартувала, що гурт С.К.А.Й написав свою пісню “Зникаю” саме про пупець. Нарешті почався інтенсивний ріст живота і я почала набирати вагу. Налягла на солодке, хоча до вагітності ставилась паралельно до всяких солодощів. А тут – день не день, якщо не запхати в себе печенюху, зефірку чи мармелад. Про маскарпоне я взагалі мовчу. Вкусна же, ги-ги 🙂

Оскільки був жовтень, то трохи простудилася і тут вилізли всі прєлєсті лікування в такому стані – нічого з ліків не можна. Довелось дзвонити до гінеколога  і питати, чим рятуватися. Тільки от оскільки я дуже не люблю дзвонити і маю трохи *савсєм шушуть* впертий характер, то це зробив за мене чоловік. Пила калинки-малинки і смоктала пастилки Доктор Мом (єдине дозволене), пройшло. А на наступному огляді гінеколог спитала мене, чому я не зателефонувала їй сама. Було соромно)

21 тиждень. Знову ЖК і знову довжелезне очікування на коридорі. На огляді гінеколог припустила, що маю низький гемоглобін, бо бліда, і призначила здати кров із пальця. Також потрібно було здати аналіз крові на СНІД. Вперше поміряли пузо сантиметровою стрічкою – нарешті ж почало рости 🙂 Почала рахувати рухи дитини, точніше слідкувати, чи чую 10 штук на день. Лікар сказала, що якщо я перестану взагалі їх чути, то може вже бути пізно. Тому дуже боялася профукати, коли вона товчеться.

А ще мене почало періодично боліти серце. Лікар заспокоїла, що це норм, дитина росте і стає менше місця для внутрішніх органів. Проте я вирішила перестрахуватися і зробити ЕХО серця.

24 тиждень. Особливий тиждень, бо тоді потрібно було здати особливий аналіз – тест толерантності до глюкози. Зранку в мене взяли кров із венки натщесерце, тоді, вийшовши з кабінету, я випила солодку-пресолодку мікстурку, яку попередньо треба було розкалапуцькати вдома (глюкоза+вода, пропорції мені сказали). Далі треба було потусуватися десь 2 години і тоді прийти здати кров знову. Добре, що ЖК в центрі міста, я встигла походити по секондах, але от тяжко було розглядати шмотки, коли в шлунку пусто.

Цього ж тижня була на огляді в ЖК, набрала 2 кг за три тижні, почала відчувати себе некомфортно з цією вагою. Гемоглобін таки був низьким, призначили мені вітамінки (ааа, апять таблетки), жерла багато гречки, м’яса і печінки. Періодично дуже здувало живіт, тяжко було сидіти, лежати і взагалі будь-що робити.

25 тиждень. Мені вперше поступились місцем у маршрутці. Взагалі оці всі вступання місця дуже цікава штука. За увесь період виношування мацьопи лише двічі це робили чоловіки. Переважно жінки, при чому іноді навіть бабці. Не знаю, чи жіноча половина людства спритніша, чи глазастіша, а може чоловіки просто не розуміють, як це таскати в собі когось.

Третій триместр вагітності

28 тиждень. Моє улюблене – ультразвук. Було видно, як Юстинка плямкає ротиком, прикриває чоло однією рукою, а іншою тримається за стопу (гнучка дєвочка).

У ЖК мене як завжди зважили, набрала ще 1,5 кг за три тижні. Це ще нормально 🙂 Проте лікар казала, що має бути 300 грамів на тиждень, тобто 900 грамів за три тижні, а не на 600 г більше, вуууупс. Ну що зробиш, що я пхала до рота все, що треба і не треба?

Також мені призначили пити кальцій, бо хоч і їла домашній сир, сметану і пила молоко, але цього не було достатньо – боліла лобкова кістка. Мамочки-блогери теж говорили про такий біль, називаючи російською це явище як “сімфізіт”. Моя ж гінеколог як завше сказала, що ніц страшного.

29 тиждень. Багато спала і не висипалася. Пупок ставав все плоскішим і шкіра на ньому розтягувалася, робилася дуже делікатною на дотик. Тепер розумію, чому… Шкіру навколо пупка я не зволожувала олією, саме на цьому місці маю тепер трохи розтяжок. Але то фігня 🙂

31 тиждень. Забрала листок непрацездатності – офіційний декрет наступив. А тим часом мені залишилося відпрацювати ще місяць, не хотіла сидіти вдома. Щоб отримати цей листок мені потрібно було пройти декретну комісію. Тобто взяти свого лікаря і прийти до завідуючої ЖК, перед тим зробивши КТГ.

Графік роботи лікарів у жіночій консультації на Рапопорта (Львів, 2015)

КТГ – це кардіотокографія, простішими словами кардіограма малявки. До живота приставляють датчик, який записує десь 10 хв. серцебиття дитини. Зворушлива процедурка. Але не варто йти на КТГ голодною, бо нічого з того запису путнього не вийде. Буває, що жінок відправляють прогулятися чи з’їсти шоколадку, аби зробити опісля нормальний запис. Мене взагалі відправили прийти наступного дня, бо я була страшенно голодна, оскільки перед тим просиділа стандартно 2 години в черзі до своєї лікарки.

Так от, через кілька днів після так званої декретної комісії я прийшла забрати той папірець. Виявляється, їх видають тільки раз на тиждень і тільки кілька годин на день (так було в нашій ЖК: четвер, до 14:00). Цю “непрацездатну бамажку” я занесла на роботу, аби мені могли оформити декретну відпустку і нарахувати гроші за цю відпустку (окремо від тих 40 тисяч, що дає держава впродовж трьох років маляти; думаю, про соцдопомогу я розпишу окремо, бо тема болюча).

33 тиждень. Трохи була печія, трохи пекло під грудьми, так ніби аж затерпало все. Важко було знайти зручне положення для сну – на животі вже сильно не поспиш, на спині плід давить на внутрішні органи, лишались лише лівий і правий боки. Хоча іноді просиналась на животі і тільки й чекала, коли мала хоч раз копне. Трусішка.

А ще одного ранку мене схопив корч. Засудомило ікру на нозі, потім кілька годин не могла нормально стати на ту ногу. Але якось само пройшло…

Замальовка. Закатулялась я в маршрутку, ніхто не вступає місце. І тут одна пані з третього ряду сидінь така:

– Там спереду сидить жіночка, вона скоро буде виходити.

Я поржала, стою далі. А вона:

– Та чееесно!

34 тиждень. Була в лікаря, дозволили мені сміливо до 37 тижня ще пити кальцій (до того десь вичитала, що на пізніх термінах цього робити не варто).

35 тиждень. Розпочався справжній декрет – перестала ходити на роботу. Певною мірою подобалось все встигати і не бути ні від кого залежною. Почала активно готуватися до пологів. Ну як активно… Присіла на лайтові пізнавальні відео про народження дітей, розповіді мамусь про їхні роди. Закупила в аптеці трохи медикаментів за списком із ЖК для пологів (так, я маю про це відео: і про те, що брала в пологовий, і про те, що пригодилося – обов’язково буде тут!). Під час ходьби з’явились дивні поколювання “там”. Лікар у своєму дусі – сказала, що так биваєт. А ось такою я була після успішного повзання в квест-кімнаті:

36 тиждень. Крайній раз зустрілися з рібйоночком через екран монітора. Наступна зустріч вже буде в реалі, юхууув! Діагностували мені помірне багатоводдя. Що це означає? Це означає, що великий живіт, багато навколоплідних вод, але сам плід невеликий і ета харашо (на той момент вона важила 2900 г). Сказали мені старатися більше не набирати ваги, щоб не було біди. Набрала в сумі до цього часу 12 кг.

37 тиждень. Фактично склала пакети в пологовий, можна народжувати 🙂 Доцька почала дуже активно товктися, такі гулі випирали з живота, що капець. Засинати стало легше, хоч і ганяла як дурна в туалет.

.

39 тиждень. Була в ЖК. Сказали прийти через тиждень, у вівторок, якщо ще не народжу, і тоді будуть класти в стаціонар. Але моя мала не захотіла мучити маму зайвими вилежуваннями в палаті і вирішила з’явитися на світ у ніч зі суботи на неділю 28-го лютого. Добре, що не 29-го, бо цей рік високосний 🙂 А далі мій світ перевернувся…

Обіцяю більше так багато марудності не писати. Просто у свій час дуже хотілося знайти щось схоже на теренах нету, але українськомовного такого майже не знайшла. Ну, львівського точно 😉