Образливо якось так звучить “малолітньої дитини”, правда? Але це не я придумала. Так воно називається, уявляєте?

Продовжуємо епопею офіціозу.

Цього разу мова піде про реєстрацію місця проживання Юсті. Іншими словами, розкажу про те, як ми прописували нашу доньку в квартиру, де проживаю я (читати: де прописана мама).

Процедура ніби і нескладна, але, як і все в нашій країні, має свої нюанси. Тому почнемо з початку.

Останнім часом я стараюсь завжди телефонувати в установу і питати все, що мені треба. Так менше шансів обламатись. І хоч я руками і ногами за світ цифровий, тут рогами не впираюсь, а граю за правилами вербального світу і дзвоню. Хоч цього не люблю. Мені простіше загуглити все чи на крайняк написати комусь повідомлення.

Одного прекрасного ранку п’ятниці я зателефонувала на гарячу лінію Центру надання адміністративних послуг (надалі: ЦНАП) – +38 (032) 297-57-95. Думала, це номер телефону ЦНАПу мого району. Але, як виявилося, це централізований номер для дзвінків. Робот на тім боці телефонної лінії казав чекати, бо переді мною ще кілька осіб. Лунала музика, гроші з мого мобільного рахунку капали домашнього ми вже кілька років не маємо, ета прошлий вєк… Мені навіть казали приблизний час очікування! Хвилин десь через 5 нарешті з’єднали з оператором. Я спитала, які документи необхідні, який режим роботи установи і чи є можливість зробити там ксерокопії + оплатити штраф. Так, штраф, бо Юстині вже он майже 10 місяців, а прописати треба її було до 3-ох. Про це я дізналася, коли їй було вже значно більше 🙂 Тітонька на дроті була вимучена тими питаннями і втомленим голосом відтараторила швиденько перелік документів, я ледь встигла записати. Пишіть і ви:

– будинкова книга;

– свідоцтво про народження дитини + копія;

– свідоцтво про шлюб + копія;

– два паспорти: мами і тата дитини + копії;

– довідка якоїсь там форми з ЛКП про те, хто мешкає у квартирі, де прописаний чоловік (тобто там, де ми не планували прописувати дитину);

– заява (пишеться на місці);

– квитанція про сплату штрафу (якщо потрібно).

Обідньої перерви в ЦНАПі нема, хоч це добре. І працюють кожного будного дня, а не вибірково і хаотично, як то буває, до прикладу, в паспортному столі. Тут на сайті міськради Львова є детальніше про ЦНАПи: http://city-adm.lviv.ua/services/.

Ґречно подякувавши, я поклала слухавку і послала чоловіка ксерити документи (сказала тьотя, що краще принести ксерокопії зі собою), а заодно і в ЖЕК хай забіжить – славнозвісну довідку візьме. А там хоп-хоп і з пересадкою на двох маршрутках заїдемо в Шевченківський ЦНАП і оформимо малишку.

– Прикинь, довідку видає тільки паспортистка, а вона працює в понеділок з 16 до 19 і в четвер зранку кілька годин, – сказав мені за кілька хвилин Петруньо і тим самим обрізав крила, які я вже нагострила для польоту по держустановах…

Довелось відкласти похід в ЦНАП на тиждень, оскільки чоловік наступного дня їхав у відрядження, а для прописки треба наявність обох батьків (якщо ви зареєстровані окремо). На щастя, свекруха за час його відсутності якраз забігла після роботи і до 19:00 ще встигла забрати ту довідку зі своїм паспортом (бо я ж не можу взяти за чоловіка). На цьому, мабуть, складнощі і закінчились.

Дочекавшись мужа з дальнього плавання ми зібрали всі доки в одну папочку і почесали на маршрутку. Знайти ЦНАП було абсолютно не важко – всюди вказівники на тих наших традиційних темно-коричневих львівських табличках:

Ми навіть не включали GPS, все було і так зрозуміло.

Перед входом в установу висіла гарна біла скляна табличка зі значком міськради, а до дверей був підведений пандус, що не може не тішити людей з візками, себто переважно мамусь. Ми приїхали в слінгу, хто б сумнівався 😉

У самому приміщенні було просторо, світло і всюди поначіплювано багато вказівників. Перед входом навіть схема залу намальована, щоб знати, де що шукати.

Ми підійшли до апарату для того, аби отримати номерок. Трохи важко було розібратися, до якої парафії належить наша послуга. Тому спершу я цокнула не той пункт і даремно потратила державний папір та фарбу (на фотці знизу видно помилку: “реєстрація виконавчих органів ЛМР”). Недопрацювали або ми такі вибагливі просто. Тому довелось питати тітоньку за інформаційним столом. Як виявилось, це шось на кшталт “послуги міської ради”, права верхня кнопка (їх там всього тільки 6). Після обрання потрібного пункту виліз чек з нашим номером. Далі треба було чекати, поки номер з’явиться на табло. Але ми не встигли навіть сісти на красіві чисті дивани, як наші цифри миттєво заблимали, покликавши до оператора за шостим столом. Навіть в інтернеті не посиділи, що цілком можливо завдяки надрукованому паролю на чеку.

– Ми хочемо зареєструвати місце проживання дитини, – сказала я жіночці за столом номер 6.

– Я так і здогадалась, – відповіла вона, глянувши на Юстю в слінгу, – бабуся не захотіла побути з внучкою?

– Бабуся не змогла побути з внучкою, бо заробляє гроші. Та і не сильно іноді можна залишити грудну дитину, – відрубала я.

– Так, так, – погодилася працівниця ЦНАПу і приступила до процедури оформлення.

Ми вивалили на стіл весь стос паперів і почали заповнювати бланки: я – про реєстрацію Юсті, тато – про те, що він не протів і ще якусь одну маленьку довідку-заявку. Вже наприкінці мого заповнення виявилось, що я взяла не той бланк зі стенду. Для реєстрації малолітньої особи є окрема заява, а не та сама, що і для реєстрації звичайної людини (багатолітньої, називайте, як завгодно). Бланки відрізнялися мінімально, але треба було писати все заново. Там небагато пунктів: ПІБ, дата народження, місто, громадянство, серія і номер свідоцтва, серія і номер паспорта мами, ким виданий, номер телефону, адреса реєстрації, дата і підпис. Вродє фсьо (тут навіть можна скачати цю заяву і заповнити вдома).

Поки я перезаповнювала бланк вдруге, то Юстя вже знудилась (хоча це було дуже швидко) і почала “ставати на мостик” в ерго. Вигиналась і пробувала зловити листок, на якому я писала. При цьому підхникувала. Діти-квіти…

Оператор сказала, що я можу бути вільною, а татові довелось ще дозаповнювати решту документів. Поки Петрусь писав, ми забігли в туалет, щоб уїдініцца, – дати дитині вкуснєйшу цицю, звісно, і не травмувати психіку людей. Уявіть собі, там навіть не смерділо, тож Юстя могла спокійно собі їсти у вбиральні, не затуляючи носа ггг

Ще ми мали заплатити штраф – 40 гривень 80 копійок (зі січня 2017 штраф зріст удвічі!), бо прописували дитьо на 7 місяців пізніше, ніж треба. Для цього в приміщенні ЦНАПу стоїть термінал. Але, на жаль, він не видавав квитанцій, тому, по суті, стояв для краси. Жіночка з інфостола порадила не оплачувати послуги в цьому апараті, бо не будемо мати доказів, що заплатили. І підказала, що якщо в нас є банківська картка, то можемо розрахуватися за тим же столом оператора через “ручний” термінал. Наша цьоця з картками не дружила, але відправила нас до молодшої за віком сусідки. Працівниця люб’язно провела розрахунок і видала нам чек – 45,80 грн, тобто 5 грн ще комісія.

Цей чек ми залишили операторові, як і копії документів зі заявами. Ще в приміщенні ЦНАПу мені прийшла SMS-ка від Львівської міської ради:”Ваш документ зареєстрований №… PIN: …”. На цьому подача документів завершилась. Коли все буде готово, то мені знову ж таки прийде повідомлення на телефон. Тоді я мєтнусь кабанчиком і заберу документи. Може навіть без Юсті, якщо буде кому лишити. Але добре хоч, що можна вже без чоловіка (оператор сказала, що краще, щоб документи забирала мама, хз, що за дискримінація). Хоча, чесно кажучи, я думала, що нам все видадуть за одну поїздку. А тут навіть жодного запису в будинковій книзі не зробили…

Але загалом все було досить швидко і цивілізовано. І навіть своєї ручки можна не брати. Але я взяла, користуючись досвідом походу в податкову.

P. S. Повідомлення про те, шо документи готові, прийшло за днів десь так 3. Юстина чемно лишилась гуляти і спати з татом, а я помчала в ЦНАП. У ньому я пробула не більше трьох хвилин, бо:

– миттю залетіла в приміщення і взяла номерок у терміналі на видачу доків;

– одразу ж на табло забілімкав мій номер і я пішла до потрібного адміністратора;

– жіночка попросила паспорт і видала мені довідку про реєстрацію Юстини.

З цією довідкою і будинкового книгою я пішла до тьоті-писаки в ОСББ, яка на її основі здійснила запис у нашу пошарпану савєцьку книгу. Тепер стало зрозуміло, чому цього не роблять в ЦНАП. Взагалі, ЦНАПи – лише посередники. Вони тільки збирають документи і передають кудись, а не самі надають ті чи інші послуги. От і вся загадка.