Розкажу свої враження від нічного переїзду потягом зі Львова до Києва і назад.
Їздили ми з Юстею туди на деньок, прогулятися, зустрітися з друзями-львів’янами, які тепер живуть у столиці. Ми склали компанію моїй подрузі, але купували квитки пізніше, ніж вона, тому вагони були різні. У мене в пріоритеті були нижні полиці, тому так вийшло. Плюс квитків зі Львова вже не було, тому добре, що коліжанка підказала чарівне слово “Ходорів” – звідти до Києва і зворотньо добратися можна, на відміну від столиці Галичини 🙂 Тобто сідали ми у Львові, але із квитками на станцію раніше.

Сусіди: хто вони?

Туди їхали в люксі, який відправлявся о 00:40 до столиці. Засинає доня тепер пізно, тому це не трабл.

Я трохи переймалася, хто ж буде нашими компаньойнами, бо вагонів для батьків із дітьми в Україні, на жаль, нема, а багато бездітних людей не звикли спати з перервами на підплакування-під’їдання… Але туди нам пощастило! Із Франика їхав чотирьохрічний хлопчик Теодор із мамою.

Коли ми зайшли в купе, було вже темно, як в… Темно було, коротше. Я тихенько Юстю розпакувала з-під ерго в слінгокуртці (так, це не куртка-чарівниця, під нею є слінг!), посадила на матрац і почала роззуватися. Тим часом доця вирішила дослідити світ і бемцнулась об стіл щокою. Ясне діло, почався несамовитий плач, який важко було припинити (навіть грудей не брала одразу), і з того всього переляку вона аж впісялась (на мене, на мої єдині в цій подорожі джинси). Жінка, що їхала з нами, одразу почала відволікати Юстьку, підключився і її синочок. Класно, коли тебе розуміють *тут має бути ліцо умілєнія і подяки* .

Наша супутниця навіть запропонувала нам їхній горщик, бо побачила, що я намагаюся висадити Юстину над посудкою від IKEA, яку наївно взяла зі собою на випадок нічних туалетів. Но нєт. Юстя туди не хотіла випорожнюватися, це був перший прокол.

Нічний туалет

Так само і серед ночі. Зазвичай вона один-два рази ще пісяє вночі. Я саджу її на горщик, що стоїть біля ліжка, з грудьми в роті. Доця швидко робить свою справу і солодко та швидко засинає далі. Тут же вона не могла цього зробити, просила крізь сон “утазь!” (унітаз).

Я спеціально брала купе одразу біля туалету, героїчно не боючись смороду, щоб можна було в разі чого швидко добігти. Але уявіть собі картину: рухомий потяг, ніч, сонна мама і сплячий тодлер. Однією рукою я тримала на плечі свою десятикілограмову пір’їнку, іншою відчиняла три пари дверей на шляху до туалету. У кабінці зимно, крізь вікно дує, доця напівгола. На моє здивування, все ж попісяла, їй полегшало і пішли далі дрихнути.

Хоча сон на полиці люкса чи купе з дитиною – це теж челендж. Полички дуже вузькі. А, знаючи, як діти люблять зірочкою розпластатися, то тим більше. Я лежала цілу ніч на одному боці, скраю. Добре, що навчилась вже годувати і верхньою, і нижньою 🙂

Під ранок лягла вальтом, тобто ногами до Юсті (в люксі було дві подушки). Знаю, що є всякі манежі для дітей, але тоді треба мати два місця, щоб мама мала теж де лягти.

До речі, коротке відео про те, як виглядає люкс Укрзалізниці за 380 грн (всього лиш на 100 грн длорожче, ніж купе) дивіться на нашому YouTube:

Ще класно, що у “люксичних місцях” не треба постіль одягати, вона вже чекає готова чиста на подушках. Мені з дитиною це було дуже зручно.

Підсумую про нічні переїзди з дитиною в потязі

Висновок 1

На такі подальші нічні мандрівки буду вдягати їй підгузник, хоча доця вже цілодобово четвертий місяць їх не носить (я писала про нашу історію з привчанням до горщика, читайте). Доведеться купити пару штук ще. Виявляється, я вже й забула, якою стороною їх вдягати (нам у Києві на зворотню дорогу позичила подруга).

Горщик брати зі собою не варіант, якщо ви без нічлігу, бо носитися цілий день по місту із ним – не найкраща ідея. Хіба їде ще хтось і можна йому спихнути. Або лишити в камері схову. Але, як показала практика, треба зі собою взяти те, що вєрняк проканає.

Вставка зелена від нашого горщика IKEA досить компактна, ми брали її зі собою на слінгозліт у кемп “Білий слон”, дуже виручила тоді, бо не треба було вилазити на холод із намету і в потязі також все було при собі. Юстинчина дупця чудово туди поміщалась, нічого не переверталося. Знаю, що є портативні горщики, зокрема, надувний, але так і не знайшла їх у Львові тоді. А зараз вже і не збиралась нічого шукати.

Висновок 2

Добре їхати з кимось знайомим у купе, щоб не було так стрьомно. Я ж їхала з дитиною одненька, без чоловіка, без будь-кого. Коліжанка була в третьому вагоні, а ми в 12-му…

Нам дорогою туди дуже повезло, вважаю. А от дорогою назад було купе і троє незнайомців, які, мабуть, із полегшенням зітхнули, коли ми вийшли о 6:10 у Львові. Юстя дуже погано спала, кожних дві години плакала, не хотіла висаджуватися ні на унітаз, ні на умивальник. Але і в підгузник не пісяла… Терпіла цілу ніч і від того мучилась. А перед тим, як заснути, дуріла дві години, бо виспалася перед потягом. Довелось її колисати, співати і годувати.

Думаю, що коли в купе “всі свої”, то легше хоча б морально.

Висновок 3

Бажано все ж не давати дитині спати перед тим, як сідатимете в потяг. Бо я вже вирубувалась, а доця хотіла тусіть. Спихнути малечу було нікому, тому було фізично важко. Якби вона не зрубалась вдруге на прогулянці вечірнім Києвом, то заснула б, як мілінька, в купе.

Висновок 4

Можна викупити повністю купе собі і мати хороми, але я дівчина економна, тисячу гривень в одну сторону заплатити не готова. І я вічно думаю про те, що комусь цей квиток може бути дуже потрібен, не можу зі собою нічого вдіяти. І тому мають страждати інші сусіди, скажете ви?)) Це лотерея. Тут або втрафить, або нє.

Я півтора роки боялась їхати нічним, бо не хотіла спричиняти комусь дискомфорту плачами своєї доці. Але тут наче вона вже краще стала спати, то не так страшно було. Я всіляко намагалась її вгамовувати і тихенько говорити, щоб не заважати сусідам. Покладала надії на те, що мирно спатиме і нікому не заважатиме. Хіба буде виконувати “мімімі”-функцію, як ото зазвичай всі тішуться з її милоти.

Висновок 5

Не накручуйте себе передчасно! Буде так, як буде.  І не факт, що все вдасться гарно спланувати. Діти ж штука непередбачувана 🙂 Головне не забудьте про гарний настрій і холодний розум. Ну, і про перекус на дорогу: ми брали пюре з ковпачком, печиво, фрукти, воду.

А Київ… Київ гігантський! Дуже велике місто. Вже який раз я у ньому була, але знову щось нове побачила.

Юстинка проспала двогодинну прогулянку містом, потім довго і гарно гралась у дитячій кімнатi PESTO CAFE на Майдані (вражена! особливо кімнатою для мами та дитини, відео відзняла), а потім знову заснула, коли ми протьопали ще 5 км перед потягом. Ну, хоч метро не проспала 🙂 Ууууууу!

Сумарно пройшли 17,6 км за день! Не зле з рюкзаком за плечима і дитиною спереду)