Вирішила зібрати в одному дописі всі спостереження щодо росту та розвитку нашої Олесьовської. Ви раніше могли бачити ці тексти та фото в соцмережах за тегом #хронікигрушки. У цій статті буде збірна, щоб було зручно глянути, порівняти і просто зорієнтуватися, що і коли відбувається в дітей.
Далі лишаю текст фактично без змін зі щоденника Олесі.
Олесі був рівно один місяць, коли я взялась робити їй закордонний паспорт. Ми вирішили, що чим швидше – тим краще. А раптом підвернеться гарна нагода?) У цьому дописі розповідаю основні моменти та фішки для вироблення біометричного паспорта новонародженого.
Юстина ще з 1 року і 5 місяців цілодобово не використовує підгузників. Вза-га-лі (я писала нашу історію знайомства з горщиком тут). Хіба кілька разів ми брали зі собою на підстраховку в мандрівки (наприклад, у літак, коли летіли на Мадейру з Мюнхена). Але чим старшою вона ставала, тим менше хотіла на себе нап’ялювати “спеціальні трусики” навіть у далеку дорогу. Казала, що хоче маленькі, звичайні.
Коли ми чухнули в Туреччину в її 2 роки та 3 місяці, то політ 2,5 години + очікування рейсу майже 2 години і ще година в автобусі до готелю пройшли вже теж без підгузника. Ну, просто не змогли домовитися з нею вдягнути його для підстраховки. Взяли запасний одяг і один Pampers-трусики зі собою. Але так і не скористалися нічим, бо донька була молодець.
Кожен день не схожий на інший, але якісь загальні риси режиму промальовуються. Я взагалі ніколи не відштовхувалась від того, щоб жити за графіком, але з настанням одного сну і другої вагітності все ж пішла часткова прив’язка до спання вдома (якщо не треба кудись їхати). Відповідно від нього вже і почав формуватися певний режимчик. А так то доця завжди їла на вимогу і спала. Ніяких трьох годин і графіку сну до року точно не було.
Юстині 2 роки і 1 місяць. Поїхали.
Говорити авторитетно, що “треба діяти ось так і ось так – тоді ваша дитина буде щебетати, як соловейко”, я не можу. Але можу проаналізувати останній рік нашого життя і сказати, на чому акцентувала увагу я при вихованні, аби доця у своїх два роки знала напам’ять перших своїх десять віршів. Ні, я не зібралась хвалитися, хоча воно так виглядає все одно. Але в маршрутках і на вулицях неодноразово доводилось чути “ого, так гарно говорить, скільки їй?”, та і ви просили про такий пост, тому почнемо.
Одного зимового вечора в нашій квартирі була невелика метушня – чоловік разом із хресною нашої майже дворічної донечки збиралися на найвищу вершину Львівщини і шукали по закутках дому спорядження. А я, як всі нормальні мами, мала лишитися з доцею вдома і чекати їх приїзду, помішуючи вечерю. Напередодні поїздки ввечері без задньої думки дзвоню до своєї мами, аби спитати, чи не знає вона, де лежать бахіли, і чую у відповідь:
– А ви як, їдете?
– Ми з Юстинкою? А що, можна?))
– Їдьте, знайдемо для вас місце в автобусі, а потім я з внуцею побуду, поки ви підніметесь і спуститесь.
Розкажу свої враження від нічного переїзду потягом зі Львова до Києва і назад.
Їздили ми з Юстею туди на деньок, прогулятися, зустрітися з друзями-львів’янами, які тепер живуть у столиці. Ми склали компанію моїй подрузі, але купували квитки пізніше, ніж вона, тому вагони були різні. У мене в пріоритеті були нижні полиці, тому так вийшло. Плюс квитків зі Львова вже не було, тому добре, що коліжанка підказала чарівне слово “Ходорів” – звідти до Києва і зворотньо добратися можна, на відміну від столиці Галичини 🙂 Тобто сідали ми у Львові, але із квитками на станцію раніше.
Абетка. Абетка, нмсд, то є книга, яка має бути в кожного малюка. То як “Букварик” у школі, тільки для малюків 🙂 Це збірна всіх літер, які дитина буде використовувати щоденно у своєму житті! Тільки задумайтесь))
Це мій перший досвід планування такого роду мандрівки. До того я з дитиною в Європу не їздила, хоч і була багато де за своїх 26 років. А тут нарешті трапилась нагода вирватися цілою сімейкою в Польщу, ха! Очі мої загорілись)
Ми спершу думали чкурнути в Перемишль на деньок, але не хотіли стояти на кордоні, тому обрали чу-чууух потягом. Як не дивно, два потяги, які їдуть з України до польського містечка Перемишль, вертаються назад майже одразу. Ну, ж не стояти їм на чужій землі до посінєнія?)) Із готелями в Перемишлі туговато, ціни на проживання такі ж майже, як у Кракові. Але масштаби інші. Тому було вирішено розтягнути наші мандри “на парувкі” на три дні і податися до славетного міста за 300 км від Львова. І правильно зробили.
Як і обіцяла – наступного разу теж будуть скоромовки. Тільки не в стилі “вишиванки-чоботи-віночки”, а якомусь такому американському, я б сказала 🙂